Постанова № 70712254, 05.12.2017, Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

05 грудня 2017 р. Справа № 820/5430/17

Харківський окружний адміністративний суд у колегіальному складі:

головуючого судді - Сагайдака В.В.

суддів - Заічко О.В., Шляхової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківської області про скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 27.10.2017 №101-17;

- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.08.2017 №153 про відмову ОСОБА_1 у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про прийняття заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважає, що дії та рішення відповідача є необґрунтованими та підлягають скасуванню. У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити. Надав до суду клопотання про розгляд справи без участі.

Представник відповідачів у судове засідання прибув, проти позову заперечував та вказав, що дії та рішення відповідають вимогам діючого законодавства; у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Через канцелярію суду надав заяви у яких просив слухати справу за відсутності представника відповідачів.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до вимог ч.1 ст.41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на достатність наявних в матеріалах справи доказів, які повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними документами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності зазначає наступне.

Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлення державних гарантій захисту біженців здійснюється відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до абзацу першого ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно ст. 6 вищевказаного Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН „Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Судом встановлено, що громадянин Ефіопії ОСОБА_1 21.08.2017 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 12).

Того ж дня позивач отримав повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 48 від 21.08.2017 року. (а.с. 13)

Не погодившись із зазначеним рішенням Управління, позивач 28.08.2017 направив скаргу до Державної міграційної служби України, в якій просив скасувати наказ Управління про відмову в прийнятті заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту (а.с. 121).

Повідомленням від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 59 від 10.11.2017 року, повідомлено позивача, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 27.10.2017 року № 101-17 про відхилення скарги позивача, на рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову особі в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Повідомлення позивач отримав 10.11.2017, про що свідчить його особистий підпис. (а.с. 136)

З матеріалів справи, вбачається, що позивач неодноразово звертався до органів ДМС з заявами про визнання біженцем або особою, як потребує додаткового захисту. При отриманні відмов, зазначені рішення та дії посадових осіб органів ДМС оскаржено до суду.

Проте, за результатами звернень та наслідків їх оскаржень Ухвалами ХААС скарги залишено без задоволення, а Постанови ХОАС залишено без змін, ВАС України відхилив касаційні скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін, а саме: у справі №820/7840/14 (а.с. 50-60), у справі №820/2815/15 (а.с. 73-82), у справі №820/6298/16 (а.с. 96-110).

Судом встановлено, що зміст заяви, за наслідками якої винесене оскаржуване рішення посадових осіб ДМС від 21.08.2017, містить аналогічні з попередніми обставини, що й зумовили звернення позивача.

На думку колегії, відповідачі при винесені повідомлення та рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту громадянину Ефіопії ОСОБА_1, діяли в межах передбачених Законами України, а отже є законними та такими, що не порушують будь - які права позивача.

Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Позивач не довів, що його особисто будуть переслідувати в Ефіопії за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Позивач таких свідчень не надав ні під час винесення оскаржуваного повідомлення № 59 від 10.11.2017 Головного управління ДМС України в Харківській області та рішення ДМС України від 27.10.2017 №101-17, ні у суді.

Суд дослідивши матеріали особової справи позивача (а.с. 30-136) встановив, що останній не навів фактів, які б свідчили про утиски щодо нього особисто за жодною з ознак, визначених Конвенцією про статус біженців 1951 року. Гр. Ефіопії ОСОБА_1 не перебував членом жодної релігійної, військової або громадської організації, учасником інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами.

При цьому матеріали справи свідчать про відсутність дискримінації стосовно позивача, за ознаками визначеними Женевською Конвенцією про статус біженців 1951 року. Таким чином, підстави на які ОСОБА_1 посилається в заяві, не є обґрунтованими та не відповідають вимогам абз. 2 статті 1 Закону України "Про біженців".

Аналіз матеріалів, з точки зору оцінки тверджень позивача, в контексті ситуації в країні його громадянської належності, дозволяє зробити висновок, що ОСОБА_1 не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань діючої влади Ефіопії.

При оцінюванні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд дотримується вимог частини третьої статті 2 КАС, згідно якої у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди повинні перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегія суддів наголошує, що спірні рішення повинні оцінюватися на відповідність дотримання принципу законності. Зазначений принцип частково відображено у частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вищезазначені повідомлення Головного управління ДМС України в Харківській області та рішення ДМС України було прийнято у межах компетенції, згідно з вимогами чинного законодавства, є правомірними, обґрунтованим та прийнятим на підставі повного і всебічного вивчення обставин, викладених позивачем у заяві, та наявних у матеріалах справи.

Згідно з ст. 1, ч. 6 ст. 12 Закону України "Про біженців", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто у разі встановлення відсутності у заявника цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не можливості користуватися захистом цієї країни або не бажання користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачі при винесенні оскаржуваних рішень у відношенні гр. Ефіопії ОСОБА_1, діяли в межах передбачених Законами України, а отже їх дії є законними та такими, що не порушують будь - яких прав позивача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 41, 128, 158 -163, ст. 186, ст. 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Сагайдак В.В.

Суддів Заічко О.В.

Шляхова О.М.