Постанова № 70711966, 05.12.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5330/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року м.Одеса Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення № 28 о/с дск від 31.08.2017р., поновлення на посаді, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, в якому позивач просить: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 28 о/с дск від 31.08.2017р. в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУМВС в Одеській області з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; поновити капітана міліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 06.11.2015 р.; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 01.08.2005 р. позивач перебувала на службі в органах внутрішніх справ, останню посаду, яку вона обіймала, - оперуповноважений 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області. Відповідно до наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 201 о/с від 30.03.2015р. у період з 02.04.2015р. по 01.04.2016р. позивач перебувала у додатковій відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею п'ятирічного віку. Наказом ГУ МВС України в Одеській області № 1039 о/с від 04.11.2015 р. її звільнено з посади у запас Збройних Сил за п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, який в подальшому судом визнано протиправним та скасовано. В подальшому позивача з тих самих підстав відповідач звільняв з вищевказаної посади згідно наказів № 72 о/с дск від 20.07.2016р., №90 о/с дск від 02.12.2016 р., № 22 о/с дск від 23.05.2017р., які судом було також визнано протиправними та скасовано. Однак, незважаючи на неодноразове скасування в судовому порядку наказів про звільнення позивача з посади, наказом № 28 о/с дск від 31.08.2017р. позивача згідно з п.п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію", п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено вп'яте. Позивач не погоджується із вказаним наказом та вважає, що відповідачем грубо порушено її права, звільнено зі служби в органах поліції всупереч вимогам ч.3 ст. 184 КЗпП України.

Від відповідача надійшли письмові заперечення (а.с. 68-71), в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню, враховуючи, що 07.11.2015 р. набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію", пунктом 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. На думку відповідача, неприйняття позивача на службу до поліції є безальтернативною підставою для її звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Представники позивача та відповідача у судовому засіданні надали заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, у зв'язку з відсутністю перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених ст.128 КАС України, відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справа розглянута в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач з 01.08.2005 р. проходила службу в органах внутрішніх справ, з 15.10.2012р. на посаді оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУМВС України в Одеській області (а.с. 14-16).

Відповідно до наказу ГУМВС України в Одеській області № 201 о/с від 30.03.2015 р. позивач з 02.04.2015 р. по 01.04.2016 р. перебувала у додатковій відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею п'ятирічного віку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народилась дочка ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 51).

Під час перебування позивача у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею п'ятирічного віку ГУМВС України в Одеській області видано наказ № 1039 о/с від 04.11.2015 р. про її звільнення із посади, яку вона обіймала, у запас Збройних сил за п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) з 06.11.2015 р.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2016 р. у справі №815/7184/15 наказ ГУМВС України в Одеській області № 1039 о/с від 04.11.2015 р. визнано протиправним та скасовано, позивача поновлено на посаді з 06.11.2015 р. (а.с. 18-24).

20.07.2016 р. ГУМВС України в Одеській області видано два накази: №71 о/с від 20.07.2016 р. на виконання постанови суду від 09.06.2016 р. справі №815/7184/15, яким позивача поновлено на посаді з 06.11.2015 р.; №72 о/с від 20.07.2016 р., яким позивача звільнено із займаної посади з тих самих підстав з 06.11.2015 р.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2016 р. у справі №815/4489/16 наказ ГУМВС України в Одеській області №72 о/с від 20.07.2016 р. визнано протиправним та скасовано, позивача поновлено на посаді з 06.11.2015 р. (а.с. 25-31).

02.12.2016 р. ГУМВС України в Одеській області видано два накази: №89 о/с дск від 02.12.2016 р., яким на виконання постанови суду від 31.10.2016 р. позивача поновлено на посаді з 06.11.2015 р.; №90 о/с дск від 02.12.2016 р., яким позивача звільнено із займаної посади з тих самих підстав з 06.11.2015 р.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2017 р. у справі №815/3/17 наказ ГУМВС України в Одеській області №90 о/с дск від 02.12.2016 р. визнано протиправним та скасовано, позивача поновлено на посаді з 06.11.2015 р. (а.с. 32-42).

23.05.2017 р. ГУМВС України в Одеській області видано два накази: №21 о/с дск від 23.05.2017 р., яким на виконання постанови суду від 11.04.2017 р. позивача поновлено на посаді з 06.11.2015 р.; №22 о/с дск від 23.05.2017 р., яким позивача звільнено із займаної посади з тих самих підстав з 06.11.2015 р.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2017р. у справі № 815/3710/17 наказ ГУМВС №22 о/с дск від 23.05.2017 р. визнано протиправним та скасовано, позивача поновлено на посаді з 06.11.2015 р. (а.с.43-48).

Окремою ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2017р. у справі № 815/3710/17 доведено до відома Міністерства внутрішніх справ України про встановлені у змісті ухвали порушення для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли встановленим судом порушенням (а.с. 49-50).

Наказом ГУМВС України в Одеській області № 27 о/с від 31.08.2017р. дск позивача поновлено на посаді з 06.11.2015 р.

Наказом ГУМВС України в Одеській області № 28 о/с дск від 31.08.2017р. згідно з п.п. 10, 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06.11.2015 р. у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУМВС України в області (а.с. 72).

Позивач, не погоджуючись із вищезазначеним рішенням відповідача - суб'єкта владних повноважень звернулася до суду з цим позовом, в якому просить визнати його протиправним та скасувати, поновити на посаді.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку встановленим в справі обставинам та фактам, суд зазначає наступне.

Порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у тому числі звільнення зі служби, регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114 (далі по тексту - Положення №114).

Підпунктом «є» п.49 Положення №114 визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням відпустки. Крім того, п.61 Положення №114 встановлено, що додаткові і соціальні відпустки особам рядового начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

Згідно з п.17 Положення №114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Підпунктом «г» п.64 Положення №114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використанні на службі.

Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (код ЄДРПОУ

08592268) перебуває у стані припинення та на момент розгляду судом не ліквідовано.

07.11.2015 р. втратив чинність Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ, та набрав законної сили Закон України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIІI, який опубліковано 6 серпня 2015 року в газеті «Голос України».

Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Пункт 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» встановлює, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону (п.11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію»).

Наведені правові норми вказують, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що позивач відмовилася від проходження служби в поліції та/або не могла бути прийнята на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Відповідно до пункту 10 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

В той же час, питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, в тому числі вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано.

Враховуючи, що нормами спеціального законодавства не врегульоване спірні правовідносини, а тому підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена у висновках Верховного Суду України, викладених у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, де вказано, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За приписами ч.6 ст. 179 КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Тобто, звільнення вказаних осіб, можливе лише у випадку повної ліквідації підприємства, установ, організації з обов'язковим працевлаштуванням. Вказана позиція кореспондується з положеннями, викладеними в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» (звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років провадиться з обов'язковим працевлаштуванням).

Суд враховує, що позивач є особою на яку поширюється положення ч.3 ст. 184 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, постановами судів по справах №815/7184/15, №815/4489/16, №815/3/17, № 815/3710/17 встановлено, що при звільненні позивача наказами ГУМВС України в Одеській області № 1039 о/с від 04.11.2015 р., №72 о/с від 20.07.2016 р., №90 о/с дск від 02.12.2016 р., №22 о/с дск від 23.05.2017 р. відповідачем порушені вимоги ч.3 ст.184 КЗпП України, якою встановлена заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років (ч.6 ст.179 КЗпП України - до шести років), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

При вирішення вищевказаних справ, судами встановлено, що відповідач не сприяв в реалізації права позивача щодо проходження ним подальшої служби в органах поліції. Накази про поновлення на посаді та звільнення з посади приймались відповідачем в один день. Про прийняття вказаних наказів позивач повідомлявся листами ГУМВС України в Одеській області, що свідчить про відсутність з'ясування відповідачем бажання у позивача проходити службу в поліції, чи відсутність згоди позивача на проходження служби в поліції відповідно до пунктів 9, 10 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію". В постановах судів також зазначено, що п. 9 «Прикінцевих та перехідних положень» розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" закріплено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ станом на 06.11.2015 р., за їх згодою, бути прийнятими на службу до поліції, за умови відповідності працівників міліції вимогам, встановленим до поліцейських. Зазначене право працівників міліції на первинному етапі реалізується шляхом вчинення пропозиції відповідними керівними посадовими особами про прийняття на службу до поліції на певну посаду та у пропонований орган, та виявлення такими працівниками міліції бажання проходити службу в поліції шляхом написання відповідних заяв (рапортів). В порушення вказаної норми позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, та не було перевірено можливості її подальшого використання на службі.

Таким чином, судами встановлені обставини щодо порушення прав позивача, які жодним чином відповідач не намагався усунути при виконанні рішень судів, а також ззначені порушення допущено при прийнятті оскаржуваного позивачем наказу ГУМВС України в Одеській області № 28 о/с дск від 31.08.2017р. про її звільнення.

При вирішенні даної справи суд дійшов до висновку, що відповідач порушив права позивача та фактично ухилився від виконання рішень суду, про що свідчить формальне видання наказів про поновлення позивача на посаді та одночасно її звільнення, у тому числі оскаржуваним наказом, який є протиправним та підлягає скасуванню.

У данному випадку необхідно врахувати не лише те, що роботодавець повинен був запропонувати позивачу відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" посади (рівнозначні, вищі чи нижчі) в органах поліції, але й висновки Верховного Суду України, які відповідно до ст.244-2 КАС України є обов'язковим та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права.

Так, у постановах Верховного Суду України від 17.10.2011р. по справі №21-237а11, від 16.10.2012 року по справі №21-267а12 (реєстраційний № 27362825) зазначено, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Це зобов'язання відповідачем не виконані, а відтак, трудові гарантії позивача були порушені.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували факт вжиття ним заходів з метою усунення встановлених рішеннями судів порушень вимог чинного законодавства відносно позивача та допустив їх при прийннятті оскаржуваного у даній справі наказу.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що згідно за змістом ст.76 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV (чинного до 05.10.2016 р.), рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно зі ст.65 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII (чинного з 05.10.2016 р.) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Вищевказані норми законодавства встановлюють обов'язок власника підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення, видати наказ про поновлення працівника на посаді. Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII також містить вимогу щодо внесення відповідного запису до трудової книжки працівника (ч.2 ст. 65 Закону України "Про виконавче провадження"), що є додатковою гарантією виконання рішення суду.

Внесення змін до трудової книжки встановлені п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення №58 від 29.07.1993р., зокрема, визнається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу, визнаного судом незаконним. Крім того, відповідно до зазначеної норми при наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Однак насамперед видання наказу про поновлення працівника на службі та на відповідній посаді вимагає від роботодавця як наслідок видання такого наказу - допуск працівника до виконання посадових обов'язків або вирішення інших питань щодо подальшого проходження ним служби. Проте, відповідач, нехтуючи правами позивача, не вживав відповідних заходів щодо фактичного поновлення трудових прав позивача, формально прийнявши накази про поновлення позивача на виконанння рішень суду.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач повідомив позивача про те, що на виконання постанови про відкриття провадження від 19.08.2017р. ВП № 54545249, наказом ГУМВС України в Одеській області № 27 о/с дск позивача поновлено на посаді з 06.11.2015 р. та одночасно згідно наказу № 28 о/с дск від 31.08.2017р. звільнено з посади з 06.11.2015р. (а.с. 17)

Тобто наказом № 27 о/с дск від 31.08.2017р. відповідач поновив трудові відносини з позивачем з 06.11.2015 року та вона вважається такою, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 06.11.2015 року по 31.08.2017р. Відтак, позивач не могла бути звільнена з 06.11.2015 р., а лише з 31.08.2017р.

Отже, відповідачем порушено права позивача в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ всупереч вимогам ч. 3 ст.184 Кодексу законів про працю України, якою встановлено заборону звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років (до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Суд зазначає, шо згідно ч.1 ст. 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Європейської соціальної хартії (ратифікованої Україною із заявами Законом України № 137-V від 14.09.2006 р.) з метою забезпечення ефективного здійснення права працюючих жінок на охорону материнства Сторони зобов'язалися вважати незаконним, якщо роботодавець надсилає жінці попередження про звільнення з роботи у період від дати повідомлення нею свого роботодавця про вагітність до закінчення її відпустки по вагітності та пологам або якщо він робить попередження про звільнення у такий час, що воно втрачає чинність у цей період.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

При прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем не дотримано вимог ст. 43 Конституції України, а також ст. 23 Загальної декларації прав людини, якими гарантовано право на працю. Водночас, під час неодноразового звільнення позивача із посади, відповідачем порушено її право як працюючої жінки на охорону материнства, визначене ст.8 Європейської соціальної хартії.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

При цьому, судом взято до уваги позицію Європейського суду у справіYvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обгрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при звільненні працівників поліції (зокрема, встановлення вичерпного переліку підстав у зв'язку з якими забороняється звільнення працівника), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо обгрунтованості вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 28 о/с дск від 31.08.2017р. в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУМВС в Одеській області з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил через скорочення штатів, відповідно до п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином належним способом захисту порушених прав позивача є саме поновлення на роботі із зазначенням дати такого поновлення.Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 21-426а14 (постанова ВСУ від 4 листопада 2014 року).

Як зазначалось вище, станом на час розгляду справи судом Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області не є ліквідованим у передбаченому чинним законодавством порядку, триває ліквідаційна процедура.

Таким чином, суд вважає за необхідне поновити позивача на посаді в органах внутрішніх справ, з якої вона звільнена. При цьому відсутність на даний час в штатному розпису відповідача відповідної посади не є перешкодою для такого поновлення, оскільки відповідач за приписами частини 3 статті 184 КЗпП України повинен працевлаштувати позивача.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про необхідність поновити капітана міліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 06.11.2015 р. ; допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення капітана міліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженої 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 06.11.2015 р.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, приймаючи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 94, 128, 159-164, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення № 28 о/с дск від 31.08.2017р., поновлення на посаді,- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 28 о/с дск від 31.08.2017р. в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУМВС в Одеській області у запас Збройних сил згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію", відповідно до п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015 р.

Поновити капітана міліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 06.11.2015 р.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення капітана міліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженої 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 06.11.2015 р.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя: Г.П. Самойлюк