Постанова № 70711788, 28.11.2017, Львівський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2017 року Справа № 813/1770/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Грень Н.М.,

секретар судового засідання Редкевич О.Р.,

позивач ОСОБА_1,

представника відповідача не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання нечинним і скасування наказу, зобов'язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в :

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, в яких просить суд скасувати наказ Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги №348/6-д від 16.12.2016 року, №005/6-ч/вд від 1.10.2017 року та зобов'язати відповідача прийняти чинні накази.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звертався до Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за наданням вторинної правової допомоги як суб'єкту права на безоплатну вторинну правову допомогу, відповідно до ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Проте, за вказаними зверненнями відповідачем видано накази про відмову в наданні безоплатної правової допомоги.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду справи. Через канцелярію суду надійшли письмові заперечення проти позову, в яких просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення позивача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з метою отримання безоплатної правової допомоги.

Наказом від 16.12.2016 року за №348/6-д відмовлено ОСОБА_1 у наданні безоплатної вторинної правової допомоги, у зв'язку із тим, що вимоги про захист є неправомірними на підставі пункту 1 частини 1 статті 17,частини 3 статті 19, пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Наказом від 12.10.2017 року за №005/6-ч/вд відмовлено ОСОБА_1 у наданні безоплатної вторинної правової допомоги, у зв'язку із тим, що вимоги про захист є неправомірними на підставі пункту 1 частини 1 статті 17, частини 3 статті 19, Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Дані обставини стали підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини першої статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

В постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» №2 від 06.03.2008 року звернено увагу судів на те, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР ), Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15 ) (далі - КАС України) та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, ( 2747-15 ) основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

У зв'язку з цим, судам необхідно враховувати, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст. 2 КАС України.

З огляду на зазначену норму, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Суд також зазначає, що зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначені Законом України "Про безоплатну правову допомогу" від 02.06.2011 року (далі - Закон №3460-VI).

Відповідно до статті 13 Закону №3460-VI, безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону №3460-VI право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім'ї нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону.

Судом з'ясовано, що Наказом від 16.12.2016 року за №348/6-д відмовлено ОСОБА_1 у наданні безоплатної вторинної правової допомоги та у такому зазначено, що на підставі пункту 1 частини 1 статті 17,частини 3 статті 19, пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» відмовлено ОСОБА_1 у зв'язку із тим, що вимоги про захист є неправомірними.

Суд звертає увагу, що частина 3 статті 19 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» передбачає, що якщо особа належить до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги і письмово повідомляє про це особу або її законного представника, а також суд, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в яких здійснюватиметься представництво інтересів особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» визначено, що особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, якщо особа не належить до жодної з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону;

В той же час пункт 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» передбачає, що особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги, зокрема якщо вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними.

Наказом від 12.10.2017 року за №005/6-ч/вд відмовлено ОСОБА_1 у наданні безоплатної вторинної правової допомоги, на підставі пункту 1 частини 1 статті 17, частини 3 статті 19, Закону України «Про безоплатну правову допомогу» у зв'язку із тим, що вимоги про захист є неправомірними.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави суду стверджувати, що мотиви Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, якими такий керувався при прийнятті рішення (ч.3 ст. 19, п.1 ч. 1 ст. 20) суперечать по факту прийнятому рішенню про відмову у наданні безоплатної вторинної правової допомоги, (п.3ч.1 ст. 20) ,відтак, позовні вимоги про касування наказів від 12.10.2017 року за №005/6-ч/вд та від 16.12.2016 року за №348/6-д належить задовольнити.

Щодо позовних вимог про зобов'язання прийняти чинний наказ, суд зазначає, що такі задоволенню не підлягають, оскільки суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, на думку суду, та виходячи з меж заявлених позовних вимог, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 348/6-д «Про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1» від 16 грудня 2016 року.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 005/6-д/вд «Про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1» від 12 жовтня 2017 року.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст постанови складено та підписано 04.12.2017 року.