Постанова № 70711729, 28.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2017 р. № 820/3228/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цабеки К.Є.,

представника позивача - Полухіна А.В. ,

представника відповідача - Зінченко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Державної екологічної інспекції у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Яковлівська" про застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю),-

В С Т А Н О В И В:

Суб'єкт владних повноважень, Державна екологічна інспекція у Харківській області у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) до ТОВ «Агрофірма «Яковлівська», які після уточнення позовних вимог полягали у повному зупиненні роботи джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, розташованих за адресою: Харківська область. Лозівський район, с. Яковлівка, вул. Гагаріна, 69, а саме: компресору, двох зерноскладів, місця для зберігання сільськогосподарської техніки, одного боксу для зберігання сільськогосподарської техніки, до отримання ТОВ «Агрофірма «Яковлівська» відповідного дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами на зазначені джерела викидів та діяльності по забору води із шахтного колодязя, що розташований в с. Яковлівка, Лозівського району Харківської області до отримання ТОВ «Агрофірма «Яковлівська» дозволу на користування надрами (підземні води) шляхом опломбування (опечатування) вказаного Державною екологічною інспекцією у Харківській області. Аргументуючи заявлену вимогу зазначив, що у відповідача відсутні необхідні дозволи.

Відповідач, ТОВ «Агрофірма «Яковлівська», з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що підприємством дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами отримано (копія додається) на підставі інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та документів, в яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел. Дозвіл на викиди забруднюючих речовин отримано у 2012 році, та на теперішній час є дійсним та необмеженим. Зазначені в акті джерела викидів, які на думку позивача не ввійшли до звіту з інвентаризації викидів забруднюючих речовин та документів, в яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, насправді включені до зазначених документів, а, отже, здійснюються на підставі дозволу.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повністю виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши представників сторін, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини спірних правовідносин, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Правовідносини у галузі охорони навколишнього природного середовища, зокрема, атмосферного повітря, у томі числі запобігання і ліквідації негативного впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище, унормовані ст.ст.13, 50 Конституції України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Законом України "Про охорону атмосферного повітря", Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положенням про Державну екологічну інспекцію України (затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 454/2011).

Так, за визначенням ст.1 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" джерело викиду - об'єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.

Відповідно до ст.10 цього закону підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані: здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів; здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік; заздалегідь розробляти спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і вживати заходів для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря; забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересувних джерел та ефективності роботи газоочисних установок; забезпечувати розроблення методик виконання вимірювань, що враховують специфічні умови викиду забруднюючих речовин; використовувати метрологічно атестовані методики виконання вимірювань і повірені засоби вимірювальної техніки для визначення параметрів газопилового потоку і концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі та викидах стаціонарних і пересувних джерел; здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення газопилового потоку від забруднюючих речовин і зниження впливу фізичних та біологічних факторів, оснащення їх засобами вимірювальної техніки, необхідними для постійного контролю за ефективністю очищення, дотриманням нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів та інших вимог законодавства в галузі охорони атмосферного повітря; своєчасно і в повному обсязі сплачувати екологічний податок.

Проаналізувавши положення чинних актів законодавства з питань захисту атмосферного повітря, суд дійшов висновку, що законодавець не сформулював виключного переліку джерел викидів.

На думку суду, вказане обумовлено об'єктивною неможливістю передбачити наперед технологічні процедури та пристрої, котрі можуть бути задіяні у виробничих процесах.

Натомість законодавець у приписах ст.1 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" навів ознаки забруднення атмосферного повітря (як змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища), а також забруднюючої речовини (як речовини хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища), що у поєднанні з викладеним у цій же статті визначенням джерела викидів, дає всі підстави для висновку про те, що як джерело викиду може бути кваліфікована будь яка річ (у розумінні ст.179 Цивільного кодексу України), існування (функціонування) якої не відкидає беззаперечно зміну стану атмосферного повітря внаслідок надходження фізично та хімічно непритаманних повітрю (за звичайних умов) речовин.

Розглядаючи спір, суд бере до уваги також і приписи Постанови КМУ від 29.09.2001р. №1598, де затверджено Перелік найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, та Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 р. (далі за текстом - Інструкція №7).

З урахуванням покладеного законодавцем на суб'єкта господарювання обов'язку проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві суд вважає, що саме суб'єкт господарювання обтяжений обов'язком довести той факт, що будь-який пристрій, обладнання, устаткування, інша аналогічна річ тощо або не є джерелом викидів, або не вимагає одержання відповідного дозволу на експлуатацію з інших причин.

За матеріалами справи судом встановлено, що з 10.07.2017р. по 21.07.2017р. у відповідача працівниками Державної екологічної інспекції у Харківській області була проведена планова перевірка з питання дотримання вимог природоохоронного законодавства у галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

Результати перевірки оформлені актом №333/01-04/02-09 від 21.07.2017р.

Згідно з викладеними у даному акті судженнями суб'єкта владних повноважень наданий до перевірки ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" дозвіл №6323988501-129 від 02.03.2012 (термін дії до 02.03.2017 року) не враховує викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, а саме компресору, двох зерноскладів, місця для зберігання сільськогосподарської техніки, одного боксу для зберігання сільськогосподарської техніки.

В ході судового розгляду справи встановлено, що ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" отримано дозвіл №6323988501-3345 від 29.08.2017 р. (термін дії - необмежений). Звіт по інвентаризації викидів забруднюючих речовин на проммайданчику ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" виготовлявся ТОВ "НТЦ "Система".

Розглядаючи справу за даним епізодом, суд на виконання вимог ст.11 КАС України витребував у відповідача докази відсутності відображених в акті порушень.

Відповідачем наданий лист від ТОВ "НТЦ "Система", в якому зазначено, що в третьому кварталі 2017 року підприємством було проведено інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферу та розроблено документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Компресорна установка, яка знаходилась на підприємстві, призначена для отримання стиснутого повітря. Джерелом живлення установки є електрична енергія. В результаті роботи компресорної установки не утворюються забруднюючі речовини, відповідно остання не є джерелом утворення викидів, а, отже, відомості про неї до розробної документації не включалися, так як не потребує отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

З паспорту компресорної установки, наданого відповідачем на виконання вимог суду, в судовому засіданні було встановлено, що компресор являє собою складний електромеханічний виріб, та застосовується для забезпечення стислим повітрям пневматичного устаткування, обладнання та інструменту, що застосовується в промисловості, автосервісі та для інших цілей споживача, після його очистки додатковою системою підготовки повітря та доведення до норм, що діють в кожній з галузей. Компресорна установка призначена для отримання стиснутого повітря. Джерелом живлення установки є електрична енергія.

Таким чином, компресорна установка по принципу дії здійснює забір вже очищеного атмосферного повітря та його перекачування. В результаті роботи компресорної установки не утворюються забруднюючі речовини, відповідно остання не є джерелом утворення викидів, а отже не потребує отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Позивачем ані письмових заперечень на цей доказ, ані фактичних даних на спростування змісту означеного листа до суду не надано.

Подані позивачем документи у вигляді дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ТОВ «Тахоспецсервіс», суд вважає неналежними доказами по цій справі, оскільки такі документи стосуються інших суб'єктів господарювання та іншого устаткування. Так, предметом розгляду даної справи є компресорна установка (СБ4/С-270.АВ510В), яка працює від електричної енергії, а в наданому до суду дозволу вказані компресор СО7Б та компресор POLI Position (які не виключено працюють на дизельному паливі чи бензині).

Позивач у заяві про зміну позовних вимог наголошує на тому, що отриманий відповідачем дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітрі стаціонарними джерелами №6323988501-3345 охоплює лише 2 з 4 зерноскладів (джерела №7 та №8).

Разом з тим, в ході судового розгляду, відповідачем було надано копію договору оренди нежитлових приміщень від 18.04.2015 року між відповідачем та громадянином ОСОБА_3, а також копії додаткової угоди до зазначеного договору від 20.10.2017 та акту прийому - передачі до цієї угоди від 20.10.2017р. З наданих документів вбачається, що ТОВ «Агрофірма Яковлівська» дійсно згідно договору оренди №1 від 18.04.2015 р. укладеного з ОСОБА_3 користувалась на умовах оренди нежитловими приміщеннями. Згідно вказаного договору у користування ТОВ «Агрофірма "Яковлівська» передавались: 1) нежитлове приміщення №1 літ. "А-1" загальною площею 150 кв.м. яке знаходиться, за адресою: АДРЕСА_3; 2) нежитлова будівля зерносховища літ "А-1" загальною площею 733.1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; 3) комплекс нежитлових будівель: нежитлова будівля механічної майстерні прибудовами літ. "А" загальною площею 441.8 кв.м., нежитлова будівля складу -2 літ. "Б" загальною площею 662.2 кв.м., нежитлова будівля свинарника №12 літ "Г"- загальною площею 2022.3 кв.м., нежитлова будівля свинарника №13 літ. "Д" загальною площею 1937.3., кв.м., нежитлова будівля комори запасних частин 1 літ. "Е" загальною площею 697 кв.м. які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; 4) нежитлова будівля контори літ "А-1", загальною площею 445.1. кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; 5) комплекс нежитлових будівель: нежитлова будівля зерносховища літ. "А-1" загальною площею 1132.4 кв.м., нежитлова будівля зерносховища літ. "Б" загальною площею 618,0 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4.

Згідно додаткової угоди №1 від 20.10.2017 р. та акту прийому-передачі до неї, договору оренди №1 від 18.04.2015 р. ТОВ «Агрофірма Яковлівська» повернула користування власника ОСОБА_3 комплекс нежитлових будівель: нежитлова будівля зерносховища літ. "А-1" загальною площею 1132.4 кв.м., нежитлова будівля зерносховища літ. "Б"- загальною площею 618,0 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4.

Таким чином, на даний час ТОВ «Агрофірма Яковлівська» фактично за умовами договору оренди №1 від 18.04.2015 р. не використовує будь-яких додаткових зерносховищ понад тих, що узгоджується з наданим відповідачу дозволом на викиди.

Стосовно доводів позивача з приводу того, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами № 6323988501-3345, виданий ТОВ «Агрофірма Яковлівська» охоплює лише 4 з 5 боксів для зберігання сільськогосподарської техніки, суд зазначає наступне.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ТОВ «Агрофірма Яковлівська» від 28.07.2017 р., а саме Звіту про інвентаризацію викидів забруднюючих речовин на проммайданчику, виготовленого ТОВ «НТЦ Система» (сторінка 11 звіту): бокс для зберігання автотранспорту обладнано 5 воротами. В боксі знаходяться 4 одиниці тракторів.

З наведеного вбачається, що ТОВ «Агрофірма Яковлівська» використовує не 5 боксів для зберігання сільськогосподарської техніки, а один бокс з 5 дверима (відділеннями). Дані матеріали слугували підставою для видачі Товариству дозволу на викиди, та таким чином повністю з ним узгоджуються.

Розглядаючи справу за епізодом відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами щодо місця зберігання сільгосптехніки, суд зазначає наступне.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що місце для зберігання сільгосптехніки, на яке не отримано дозвіл - це площадка перед в'їздом в бокси.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Сільськогосподарська техніка є пересувними джерелами викидів, які не є стаціонарними в розумінні діючого законодавства. Для зберігання зазначеної техніки відповідач використовує бокс. Відповідно до Звіту про інвентаризацію викидів забруднюючих речовин на проммайданчику, виготовленого ТОВ «НТЦ Система»: бокс для зберігання автотранспорту, в якому знаходяться 4 одиниці тракторів є неорганизоване джерело викидів № 9.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що 4 трактори зберігаються саме в боксі.

Отже, розрахунок викидів забруднюючих речовин від сільгосптехніки враховано в розрахунку викидів від боксу для її зберігання, на які відповідачем дозвіл отриманий.

Розглядаючи справу за епізодом відсутності дозволу на користування надрами, суд зазначає, що згідно з судженнями, викладеними у складеному суб'єктом владних повноважень акті, відповідач не є ані власником земельної ділянки, ані землекористувачем цієї ділянки, будь-яких документів про речові права на користування земельною ділянкою до перевірки не подав, а відтак, для видобування води з підземних джерел (свердловин) повинен одержати дозвіл на користування надрами.

Так, у тексті акту перевірки зазначено, що позивач здійснює забір води з із шахтного колодязя, що розташований в с. Яковлівка, Лозівського району Харківської області, (басейн р. Орілька, р. Оріль, бас. р. Дніпро, 60/ЧЕР/ДНЕПР/0426/0309, ПО 48 км, загальнодержавного значення, код водогосподарської ділянки - 24084120 р. Оріль від витоку до кордону Харківської та Дніпропетровської областей (270-46 км)).

Тому з посиланням на ч.1 ст. 23 Кодексу України про надра працівники позивача дійшли висновку, що у зв'язку з тим, що оскільки відповідач не є землевласником та землекористувачем земельної ділянки під свердловиною, то отримання спеціального дозволу на користування надрами є обов'язковим.

З цього приводу суд відмічає, що згідно з положеннями Водного кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра підземні води є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827).

Стаття 2 Водного кодексу України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, у правовідносинах з використання підземних вод, належить одночасно керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень ст. ст. 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (п. 9 ч. 1 ст. 44, ст.49 Водного кодексу України).

Положеннями ст. ст.16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

З приписів наведених норм закону слідує, що спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Випадки, у яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу передбачені ст.ст. 21 і 23 Кодексу України про надра і стосуються виключно землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб.м. на добу.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 29.09.2015 року у справі № 810/1638/13-а.

Суд не знаходить підстав для відхилення вказаного висновку Верховного Суду України і застосування у спірних правовідносинах іншого тлумачення змісту ст..ст.21 і 23 Кодексу України про надра.

Таким чином, довід позивача про наявність у суб'єкта господарювання обов'язку одержати дозвіл на користування надрами знайшов підтвердження судовим розглядом.

Стосовно доводу відповідача про неправильне оформлення матеріалів проведеної перевірки суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України законодавцем запроваджено безумовний пріоритет інтересів невладного суб'єкта права над інтересами суб'єкта владних повноважень, і цей пріоритет має бути дотриманий адміністративним судом при відправленні правосуддя в усіх без винятку адміністративних справах.

Водночас з цим, згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

З огляду на те, що у справах, котрі розглядаються адміністративними судами у порядку п.5 ч.1 ст.183-2 КАС України, фактичним об'єктом судового захисту є життя і здоров'я людини, безпечні умови існування людини, суд вважає, що суб'єкт владних повноважень при виконанні функції державного нагляду (контролю) повинен добути не лише докази наявності фактів порушень, а й докази об'єктивної здатності цих порушень спричинити шкоду життю та здоров'ю людини, тобто довести існування реальної (а не удаваної, теоретично можливої до настання) загрози.

У справі така загроза доведена позивачем лише за епізодом відсутності дозволу на користування надрами підчас здійснення забору води з шахтного колодязя , що розташований в с. Яковлівка, Лозівського району Харківської області.

Стосовно інших епізодів таких доказів позивачем до суду не подано.

Відповідно до ч.5. ст.4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" виробництво (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно за рішенням суду.

Відновлення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання після призупинення можливе з моменту отримання органом державного нагляду (контролю), який ініціював призупинення, повідомлення суб'єкта господарювання про усунення ним усіх встановлених судом порушень.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Пунктом 7.1 Положення про порядок опломбування або опечатування підприємств, окремих їх цехів (дільниць) і одиниць обладнання у разі обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів (затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15.09.2004р. №353, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.10.2004р. за №1242/9841; далі за текстом - Положення №353) зазначено, що державний інспектор, який здійснив опломбування або опечатування об'єкта, зобов'язаний здійснювати контроль за цілісністю пломб або печаток.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог лише в частині зупинення роботи щодо забору води із шахтного колодязя, що розташований в с. Яковлівка, Лозівського району Харківської області, до отримання ТОВ «Агрофірма Яковлівська» відповідного дозволу на користування надрами (підземні води) шляхом опломбування (опечатування) вказаного Державною екологічною інспекцією у Харківській області, а відтак позов в частині цих вимог підлягає задоволенню.

В частині решти вимог позов належить відхилити як необґрунтований.

За правилами, встановленими ст. 256 КАС України, постанова суду підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державної екологічної інспекції у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Яковлівська" про застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) задовольнити частково.

Застосувати заходи реагування у сфері державного нагляду (контролю) до ТОВ «Агрофірма «Яковлівська» у вигляді повного зупинення діяльності по забору води із шахтного колодязя, що розташований в с. Яковлівка, Лозівського району Харківської області до отримання ТОВ «Агрофірма «Яковлівська» дозволу на користування надрами (підземні води) шляхом опломбування (опечатування) вказаного Державною екологічною інспекцією у Харківській області.

В іншій частині адміністративний позов залишити без задоволення.

Контроль за виконанням рішення покласти на Державну екологічну інспекцію у Харківській області.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови буде виготовлено 4 грудня 2017 року.

Суддя Старосєльцева О.В.