Постанова № 70711136, 11.10.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Турлакової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просить: скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017р. №481479-1303.

В обґрунтування заявлених вимог, зазначла, що позивачем 17.05.2006р. укладено з Дніпропетровською міською радою договір оренди землі за адресою: АДРЕСА_1, терміном на 2 роки для проектування та будівництва автостоянки. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за фізичною особою ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості (будівлі та споруди автостоянки ? частки) за адресою: м. Дніпро, вул. Данили Нечая в районі будинку №1. Актом державної приймальної комісії від 4 липня 2008 року автостоянка була введена в експлуатацію. Термін договору оренди закінчився 6 липня 2008 року. Однак позивач продовжував користуватися вказаною ділянкою. За період з 06.07.2008 року по 01.01.2016 року позивач добросовісно сплачував плату за вказану земельну ділянку у вигляді земельного податку в розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки. Проте у зв'язку з внесенням змін до Податкового кодексу України починаючи з 01.01.2015р., відповідно до п.287.6 статті 287 ПКУ відсутність зареєстрованого права власності на земельну ділянку фактично звільняє платника податків від обов'язку внесення податку за землю. На думку позивача він є користувачем земельної ділянки державної і комунальної власності, і тому має сплачувати саме орендну плату за землю, а не земельний податок. Однак 10 квітня 2017 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення - рішення №481479-1303 яким позивачу ОСОБА_1 визначено до сплати суму податкового зобов'язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік на загальну суму 25473,22 грн. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем з порушенням норм закону, висновки податкового органу є помилковими, а тому податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

В наданих до суду запереченнях відповідачем зазначено, що ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки, в зв'язку із чим повинна сплачувати земельний податок з фізичних осіб в порядку, передбаченому Податковим кодексом України. Також позивач є власником об'єктів нежитлової нерухомості, яка знаходиться на земельній ділянці (АДРЕСА_1. З огляду на наявність у позивача об'єкта оподаткування Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було винесено податкове повідомлення-рішення №481479-1303. Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням обов'язок зі сплати земельного податку виник з моменту реєстрації вказаного майна, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Представником позивача у судовому засіданні заявлено клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача вирішення вказаного питання залишив на розсуд суду.

Ухвалою суду від 11.10.2017р. відповідно до ч.6 ст.128 КАС України справу призначено до розгляду у письмовому провадженні на підставі наявних в справі доказів, за відсутності сторін.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області як платник земельного податку з фізичних осіб.

17.05.2006 року між Дніпропетровською міською радою в особі першого заступника міського голови ОСОБА_2 (орендодавець) та громадянкою ОСОБА_1 (орендар), було укладено договір оренди землі. Згідно вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером НОМЕР_1, загальна площа 0,3021 га, площа частки, за яку повинна була справлятися орендна плата 50% або 0,15105 га строком на 2 роки. Нормативно грошова оцінка земельної ділянки на час укладення договору становила 267771,13 грн. Земельна ділянка по договору була передана в оренду для проектування та будівництва автостоянки (тимчасової).

Згідно копії Акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 04.07.2008 року, тимчасова автостоянка за адресою АДРЕСА_1 прийнята в експлуатацію. До основних показників об'єкту віднесено: тимчасову автостоянку та сторожку.

Позивач 13.07.2016р. вх.№36/3952 звертався до міського голови з проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню нежитлової будівлі.

10.04.2017р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення - рішення №481479-1303 яким позивачу ОСОБА_1 визначено до сплати суму податкового зобов'язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік на загальну суму 25473,22 грн.

При вирішенні спору, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

В силу п.8.2 ст.8 Податкового кодексу України, до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

Відповідно до пп. 14.1.74 п. 14.1 ст. 14 ПКУ - земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Згідно із ст.269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Статтею 271 ПК України передбачено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до ст. 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Статтею 286 Податкового кодексу України регулює порядок обчислення плати за землю.

Згідно п.286.5. статті 286 розділу ХІІ Податкового кодексу України передбачено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Як зазначено позивачем та підтверджено матеріалами справи, 17.05.2006 року між Дніпропетровською міською радою в особі першого заступника міського голови ОСОБА_2 (орендодавець) та громадянкою ОСОБА_1 (орендар), було укладено договір оренди землі, строком на 2 роки.

На орендованій земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 позивачем зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості (будівлі та споруди автостоянки).

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. У статті 126 Земельного кодексу України визначено перелік документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй прав.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Строк дії договору оренди землі від 17.05.2006р. закінчився 17.05.2008р. Орендована земельна ділянка ОСОБА_1 орендодавцю повернута не була.

Після закінчення строку дії договору ОСОБА_1 втратив статус орендаря.

Посилання позивача на те, що він є платником орендної плати за землю з фізичних осіб суд не приймає до уваги, оскільки новий договір на оренду землі не укладався. Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що позивач самостійно протягом 2008-2016 років сплачував земельний податок.

Позивач продовжує користуватися земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 та є власником тимчасової автостоянки, тому він є платником земельного податку згідно ст. 269 Податкового кодексу України.

Порядок обчислення плати за землю визначений ст. 286 Податкового кодексу України.

Отже позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під якою відповідачем нараховано земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 ЦК та положень Закону № 1952-IV право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_1 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 року №21-775а15.

В силу ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст.ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Статтею 224-2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Частина 2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В зв'язку з вищевикладеним суд вважає, що позивач є платником земельного податку, відповідач при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 10.04.2017р. №481479-1303 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, правомірність своїх дій ним доведена.

Враховуючи вищевказані положення норм процесуального та матеріального права, докази наявні в матеріалах справи станом на час розгляду справи, обґрунтування позову в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження, а в задоволенні поданого адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст.186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.