Рішення № 70707719, 20.11.2017, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/3451/17

Пр. №2/336/1964/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2017 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач у червні 2017 року звернувся до суду з позовом про стягнення з Міністерства оборони України на свою користь моральної шкоди, якої зазнав у зв’язку з захворюваннями, пов’язаними з проходженням військової служби, у розмірі 320 000 грн,.

В обгрунтування позову зазначив, що з 19 жовтня 1964 року по 15 червня 1990 року проходив військову службу у Збройних силах Союзу РСР, під час якої, а саме: 19 вересня 1977 року, отримав акутравму при бойовій стрільбі з гранатомету. Крім того, він зазнав інших травм, ушкоджень здоров’я та захворювань, що пов’язані з проходженням військової служби. Наслідки вказаних ушкоджень зумовили розвиток у позивача численних соматичних захворювань, у зв’язку з якими йому встановлено другу групу інвалідності; набуті ним захворювання є захворюваннями, пов’язаними з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Течія вказаних захворювань, яка характеризується постійним болем голови, нижніх кінцівок, приступами безсоння, спричиняє позивачу глибокі емоційні переживання. Відсутність фізичного комфорту, необхідність витрачати значні зусилля, а також нести майнові видатки з відновлення здоров’я посилюють ці переживання. Постійне відчуття дискомфорту викликає його дратівливість, погіршує відносини в родині, перешкоджає можливості виконувати свої обов’язки по господарству, організовувати свою повноцінну життєдіяльність, а ці обставини також тягнуть за собою моральні страждання.

Так як Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, воно уповноважено на виконання функцій держави, просить стягнути з нього на свою користь у відшкодування моральних страждань 320000 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи свого довірителя, просить про задоволення позову.

Представник відповідача позов не визнав. Зауважив на відсутності матеріально-правових передумов, таких як: винуватість, протиправність дій відповідача з спричинення шкоди позивачеві, а також причинного зв’язку між настанням цієї шкоди і діями відповідача. Позивач проходив службу в Збройних силах Союзу РСР, між тим Міністерство оборони України не є правонаступником цього суб’єкта правовідносин, причетності до отриманої позивачем шкоди не має.

У зв’язку з викладеним просить про відмову у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд не вбачає підстав для задоволення позову, виходячи з такого.

Судом встановлено, що позивач має статус ветерана війни-інваліда війни другої групи безстроково від травм, отриманих при виконання обов’язків військової служби (а. с. 7, 9, 10).

Згідно із ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, а в силу ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Виходячи з наведених положень цивільного і цивільного процесуального законодавства, об’єктом судового захисту кожного учасника цивільних правовідносин, наділеного цивільною процесуальною правоздатністю, є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, які і можуть бути підставою для звернення особи за судовим захистом.

Між тим, встановивши обставини справи і перевіривши їх доказами, суд не вбачає таких ознак порушення права позивача з боку відповідача, які могли б стати передумовою для застосування судового захисту в межах пред’явленого позову.

Вимоги про відшкодування майнової і моральної шкоди позивач спрямовує в русло деліктних правовідносин, що регулюють відшкодування шкоди, підстави для настання відповідальності за яку встановлені статтею 1166 ЦК України і відповідно до якої шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до роз’яснень п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6, від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Виходячи з наведених положень цивільного законодавства і роз’яснень Пленуму Верховного Суду України обов’язковими умовами для настання деліктної відповідальності за загальними правилами є винність і протиправність дій особи, яка завдала шкоди, а також причинний зв’язок між її поведінкою та настанням шкоди.

Принцип змагальності цивільного судочинства передбачає обов’язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як зазначено, предметом доказування в цій справі є доведення шкоди, яка настала від винних протиправних дій відповідача.

Доказами в цивільному процесі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Хоча позивачем і надано докази, що отримані ним соматичні захворювання пов’язані з проходженням служби, проте суд не може констатувати наявність таких обов’язкових елементів, лише сукупність яких дає підстави для покладення на особу відповідальності за спричинену шкоду, як винність і протиправність дій відповідача, а також причинний зв’язок між його діями та настанням шкоди.

Посилання позивача на статтю 1173 ЦК України як на підставу відповідальності Міністерства оборони України як уповноваженого органу державної влади є неспроможним, оскільки в силу загаданої статті держава відповідає за шкоду, спричинену незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

І так як судом не встановлено не лише винуватих протиправних дій відповідача у заподіянні шкоди здоров’ю позивача, а навіть і належності відповідача до тих правовідносин, які існували на час отримання позивачем шкоди, суд не вбачає підстав для ухвалення рішення на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-60, 208-209, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання в районний суд апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення суду, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в залі судового засідання під час проголошення рішення, - в той же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя О.В. Щаслива