Рішення № 70706117, 27.11.2017, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/6323/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2017 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого-судді Бенца К.К.,

при секретарі Матіко Я.Ю.

за участю

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПрАТ СК " Галицька" про стягнення матеріальної та моральної шкоди заподіяної злочином,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди заподіяної злочином. Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 00 год. 35хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки «ВАЗ-21065», державний номерний знак НОМЕР_1, по автодорозі сполученням " Київ - Чоп" , на відрізку дороги між с. Кінчеш та с. Розівка на 809 км + 750 м. у напрямку с . Розівка, порушив Правила дорожнього руху України та здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_5 В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 , отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Вироком Ужгородського міськрайонного суду від 04 листопада 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України , а саме: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого та призначено покарання в межах санкції статті. Разом з тим позивач зазначає, що ОСОБА_5 до моменту смерті проживав у належному йому будинку та перебував на повному його утриманні , він відносився до нього як до сина, у зв'язку з чим був визнаний потерпілим у кримінальному провадженні. Трагічна смерть ОСОБА_5, який був йому як син , завдала йому значної психологічної травми. Зазначає, що йому, у зв'язку із смертю його утриманця, було завдано моральної шкоди, він переніс та продовжує переносити особливі моральні страждання, переживає емоційний стрес.

Оскільки загибеллю ОСОБА_5 йому було завдану матеріальну шкоду, яка складається із витрат понесених на поховання в сумі 2590,00 грн. та неправомірними суспільно-небезпечними діями відповідача, йому також завдано моральну шкоду, розмір якої оцінює в сумі 100 000,00 грн., просить суд ухвалити рішення яким стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму матеріальної шкоди в сумі 2590,00 грн. та моральної шкоди заподіяної неправомірними суспільно-небезпечними діями відповідача в сумі 100 000, 00 гривень.

При розгляді кримінального провадження у суді до ОСОБА_3 заявлявся цивільний позов про стягнення суми завданої матеріальної та моральної шкоди. Проте, ухвалою колегії суддів Апеляційного суду закарпатської області від 19.05.2015 року вирок Ужгородського міськрайонного суду від 04 листопада 2014 року в частині розв'язання цивільного позову скасовано, а матеріали направлені на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою судді Світлик О.М. від 07.08.2015 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПрАТ СК " Галицька".

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити з підстав та мотивів викладених у позові. В своїх поясненнях посилалася на обставини, що викладені в позові. Зокрема зазначила, що вироком Ужгородського міськрайонного суду від 04 листопада 2014 року , який набув законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України , тобто вина відповідача у загибеллі ОСОБА_5 доведена повністю. Через смерть ОСОБА_5 , позивач постійно знаходиться в пригніченому психологічному стані. Вказала, що ОСОБА_5 проживав спільно з позивачем ОСОБА_1 як рідний син та перебував на утриманні позивача. В наступне судове засідання після оголошеної перерви представник позивача не з'явилася, згідно надісланої нею заяви, що надійшла на адресу суду 24.11.2017 року просила судове засідання провести у її відсутності, позовні вимоги підтримує.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав та мотивів викладених у позові. Зокрема вказав, що є директором благодійного фонду і ОСОБА_5 проживав у нього як рідний син з 2009 року і повністю перебував на його утриманні. Cмерть близької йому людини внаслідок дорожньо-транспортної пригоди призвела до душевних страждань, він почав відчувати значне погіршення стану свого здоров'я. Заподіяну злочином моральну шкоду оцінює у сумі 100 000.00 грн. Окрім того вказав, що поніс витрати на поховання в сумі 2590,00 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав та мотивів викладених у письмових запереченнях від 11.02.2016 року, що надійшли до суду 06.06.2016 року. Зокрема зазначив, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована за договором обв'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Отже позивач має право звернутись з вимогою про відшкодування шкоди до Страхової компанії. Окрім того, представник відповідача вказав, що позивачем не надано обгрунтування заподіяння йому моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн. оскільки загиблий не перебував у родинних відносинах з позивачем. Позивачем не надано належного та допустимого доказу того, що він є усиновлювачем чи батьком загиблої особи. Вказує, що позивач не надав належних доказів існування сімейних відносин між загиблим і позивачем по справі, а відтак відповідно до норм ЦК України не має права на відшкодування моральної шкоди. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог .

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Вказав, що вважає себе невинуватим.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПрАТ СК " Галицька" в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив. В матеріалах справи наявні письмові заперечення на позовну заяву, згідно яких просить залишити позовну заяву без розгляду , так як ні позивач, ні відповідач не виконали вимоги законодавства, щодо виплати страхового відшкодування.

Заслухавши пояснення представника позивача, позивача, заперечення представника відповідача , відповідача, покази свідка ОСОБА_6, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

Згідно ст. ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

В судовому засіданні належними доказами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 00 год.35 хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки «ВАЗ-21065», державний номерний знак НОМЕР_1, по автодорозі сполученням " Київ - Чоп" , на відрізку дороги між с. Кінчеш та с. Розівка на 809 км + 750 м. у напрямку с . Розівка, порушив Правила дорожнього руху України та здійснив наїзд на на велосипедиста ОСОБА_5, який в той час рухався у попутному з ним напрямку . В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, дані обставини доведені вироком Ужгородського міськрайонного суду від 04.11.2014 року і в силу ст. 61 ЦПК України доведення не потребують / а.с. 5-7/

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.11.2014р. ОСОБА_3 визнаний винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначено покарання в межах санкції статті. Потерпілим у справі визнано ОСОБА_1 Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Закарпатської області від 25.02.2015 року вирок Ужгородського міськрайонного суду від 19 травня 2015 року в частині розв'язання цивільного позову скасовано, а матеріали направлені на новий судовий розгляд в порядку циаільного судочинства. ( а.с. 8-10)

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрали законної сили, обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Як вбачається із матеріалів справи власник автомобіля марки «ВАЗ-21065», державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_3 застрахував цивільну відповідальність на випадок заподіяння шкоди перед третіми особами у СК "Галицька" , що підтверджується полісом серії АЕ № 2172520 від 26.04.2013 року з терміном дії з 26.04.2013 р. до 25.04.2014 р. та ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю встановлено у 100 000,00грн. (а.с.53)

На підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_5 з позивачем ОСОБА_1, останній надав до суду довідки виконкому Коритнянської сільської ради.

Відповідно до довідки виконкому Коритнянської сільської ради від 18.06.2014р. № 233/02-31 , ОСОБА_5 проживав без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 у гр. ОСОБА_1 і був на повному його утриманні.

Відповідно до довідки виконкому Коритнянської сільської ради від 11.07.2017р. № 546 разом з ОСОБА_1 мешканцем АДРЕСА_1 , проживав та був на його утриманні ОСОБА_5 з 07.04.2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

На підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_5 з позивачем ОСОБА_1, останній послався на покази свідка ОСОБА_6

З показів допитаного за клопотанням позивача, в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_5 проживав у АДРЕСА_2 в окремо виділеній йому кімнаті. Коли він прийшов проживати у будинок у 2011 році , там вже проживав ОСОБА_5. Він не проживав з позивачем, однак проживав у будинку, що належить позивачу. Він також проживав у будинку в АДРЕСА_2. Вказав, що ОСОБА_1 довіряв ОСОБА_5, і роботу яку не встигав позивач виконати доручав ОСОБА_5. Похованням ОСОБА_5 займався ОСОБА_1

До спірних правовідносин слід застосувати норми ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди ( ст. 1166 ЦК України). Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Саме , до викладеного вище , зводяться правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2808цс15 від 20.01.2016 року.

Доводи представника відповідача про те, що відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди здійснюється страховою компанією, відповідно до полісу обв'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відтак позивач має право звернутись з вимогою про відшкодування шкоди до Страхової компанії, на думку суду не заслуговують на уваги виходячи з наступного.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України у справі № 6-2808цс15 від 20.01.2016 року - право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Виходячи з викладеного, на переконання суду , позивач по справі правомірно , на власний розсуд, обрав спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкодазавдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

На підтвердження факту завданої неправомірними діями відповідача майнової шкоди , позивачем надано до суду накладну від ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно якої ОСОБА_1 поніс витрати на поховання ОСОБА_5 в сумі 2590,00 грн. ( а.с.4)

Стаття 2 закону України «Про поховання та похоронну справу» визначає поховання померлого як комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечить законодавству.

Виходячи з наведеного визначення поняття «поховання» до витрат на поховання можна віднести ті, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу.

Аналізуючи докази, надані позивачем у судовому засіданні на підтвердження позовних вимог в частині стягнення завданої майнової шкоди,суд приходить до висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів ті обставини на які посилався як на підставу своїх вимог.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у позивача виникло право вимоги до особи, яка завдала шкоди шляхом заявлення позову до відповідача ОСОБА_3 щодо стягнення суми майнової шкоди завданої позивачу в розмірі 2590,00 грн.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 100 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 ст. 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Даний перелік є вичерпним і розширенню не підлягає.

Вказана норма є спеціальною, тому її застосування носить переважний характер при конкуренції норм.

У ч. 2 ст. 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 5-рп/99 від 03.06.1999 року у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї") визначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї,крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спіль-них витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Відповідно до положень ст.ст. 57, 58, 59, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог

Відповідно до ч.4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 своєї постанови «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Позивачем, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження, того, що він та ОСОБА_5 є сім'єю у розумінні ч. 2 ст. 1168 ЦК України та ч. 2 ст. 3 СК України.

Сам факт проживання за однією адресою не дає підстав вважати, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є однією сім'єю, тобто особами, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та бюджетом, мають взаємні права та обов'язки.

Окрім того, суд враховує покази ОСОБА_6 допитаного за клопотанням позивача в якості свідка, показами якого стверджено, що ОСОБА_5 проживав за іншою адресою ніж ОСОБА_1, а саме у АДРЕСА_2, що спростовує факт проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_1, а навпаки доводить те, що ОСОБА_5 не був пов'язаний спільним побутом з позивачем. У зв'язку з викладеним суд не приймає до уваги довідки виконкому Коритнянської сільської ради, долучені позивачем про те, що ОСОБА_5 проживав без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 у гр. ОСОБА_1 і був на повному його утриманні, оскільки такі дані спростовані показами свідка ОСОБА_6

Навіть сам факт проживання за однією адресою, на переконання суду, не дає можливості встановити характер взаємовідносин ОСОБА_5 та ОСОБА_1

Оскільки, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується лише особам, визначеним ч. 2 ст. 1168 ЦК України, а позивач не довів належними та допустимими доказами факт його проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю , то на переконання суду правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, немає, так як останній не належить до осіб перелічених в ч.2 ст.1168 ЦК України, оскільки не довів факт проживання з померлим однією сім'єю.

Беручи до уваги встановлені обставини та відповідні ним правовідносини , суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого. Позивач може претендувати лише на відшкодування матеріальних збитків, які ним понесені в результаті неправомірних дій відповідача.

Відповідно до положень ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

З огляду на вищезазначені положення чинного процесуального законодавства, з урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

При вирішені питання про судові витрати суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір підлягає стягненню на користь держави з відповідача у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України. Частиною 3 ст.88 ЦПК України встановлено, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст. 1168 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 209, 212-218 ЦПК України суд,-

в и р і ш и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПрАТ СК " Галицька" про стягнення матеріальної та моральної шкоди заподіяної злочином - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму завданої матеріальної шкоди в розмірі 2590,00 ( дві тисячи п'ятсот дев'яносто ) гривень.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у сумі 243,60 гривень .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца