Рішення № 70699451, 23.11.2017, Вишгородський районний суд Київської області

23.11.2017 Справа № 363/1769/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Рудюка О.Д.,

за участю секретаря Давидової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, третя особа: Державне підприємство «Димерське лісове господарство», ОСОБА_28 про визнання недійсними розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду в інтересах держави про визнання недійсними розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що прокуратурою Київської області на території Глібівської сільської ради Вишгородського району виявлені порушення вимог земельного законодавства при вилученні з постійного користування державного підприємства «Димерське лісове господарство» земельних ділянок лісогосподарського призначення, зміни цільового призначення та подальшу передачу їх у власність громадянам. Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 24.05.2013 року №189 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок 27-ми громадянам України (згідно з додатком) для індивідуального дачного будівництва у власність на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області» затверджено проект землеустрою та передано 27-ми громадянам безоплатно у власність земельні ділянки загальною площею 2,6900 га. для індивідуального дачного будівництва на території Глібівської сільської ради Вишгородського району.

На підставі зазначеного розпорядження у приватну власність земельні ділянки отримали: ОСОБА_25 площею 0,095 га. з кадастровим номером НОМЕР_1; ОСОБА_22 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_2; ОСОБА_23 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_3; ОСОБА_21 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_4; ОСОБА_16 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_5; ОСОБА_19 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_6; ОСОБА_24 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_7; ОСОБА_17 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_8; ОСОБА_18 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_9; ОСОБА_28 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_10; ОСОБА_29 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_11; ОСОБА_27 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_12; ОСОБА_30 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_13; ОСОБА_26 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_14; ОСОБА_20 площею 0,095 га. з кадастровим номером НОМЕР_15; ОСОБА_2 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_16; ОСОБА_12 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_17; ОСОБА_11 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_18; ОСОБА_31 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_19; ОСОБА_3 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_20; ОСОБА_4 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_21; ОСОБА_10 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_22; ОСОБА_5 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_23; ОСОБА_7 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_24; ОСОБА_6 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_25; ОСОБА_9 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_26; ОСОБА_8 площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_27.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_28 на підставі договору купівлі-продажу від 08.11.2013 року №2604 відчужив земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_10 на користь ОСОБА_23

Розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 24.05.2013 року №189 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок 27-ми громадянам України для індивідуального дачного будівництва у власність на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області» прийнято з порушенням вимог закону, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено без додержання законодавства. Оскільки, вилучення земельних лісових ділянок відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Крім того, для вилучення лісових ділянок та зміни цільового призначення обов'язковою підставою є погодження Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, що також не дотримано.

Крім того, виділені земельні ділянки площею 2,6900 га. для індивідуального дачного будівництва належать на праві користування Кам'янському лісництву ДП «Димерське лісове господарства», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, згідно з якими спірна лісова ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення. Дані обставини також підтверджуються рішенням господарського суду Київської області від 18.07.2014 року у справі №13/081-09/17 за позовом прокурора Вишгородського району в інтересах держави в особі ДП «Димерське лісове господарство» до Вишгородської районної державної адміністрації та ТОВ «Мета К» про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки. Даним рішенням встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 17.07.2007 року №544, всупереч вимогам статей 20, 116, 149, 186 Земельного кодексу України, ст.17 Лісового кодексу України, відведено в оренду ТОВ «Мета К» земельну ділянку площею 4,5 га. на території Глібівської сільської ради Вишгородського районну за рахунок земель лісового фонду Кам'янського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» (квартал 86, виділ 2, 3, 4, 16, 17).

Спірні лісові ділянки, які відведено у приватну власність на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 24.05.2013 року №189 також знаходяться у кварталі 86, виділ 2, 3, 4, 16, 17 Кам'янського лісництва ДП «Димерське лісове господарство».

Прокурору стало відомо про порушене право лише у 2016-2017 роках, за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Димерське лісове господарство» ВО «Укрдежліспроект», що підтверджують незаконне відведення у власність земель лісогосподарського призначення єдиним масивом поза волею їх власника, а тому позивач вважає, що строк позовної давності пропущено з поважних причин.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник Кабінету Міністрів України в судовому засіданні позов прокурора підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача Вишгородської районної державної адміністрації в судовому засідання 23.11.2017 року не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі. Однак, надав письмові заперечення, з яких вбачається, що поданий позов вважає надуманим, безпідставним та таким, що не ґрунтується на нормах законодавства та не підлягає задоволенню, оскільки відсутні порушення норм Земельного та Лісового кодексів України. Крім того, представник позивача зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки враховуючи норми Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Київська обласна державна адміністрація, Вишгородська районна державна адміністрація та місцеві адміністрації є підзвітними і підконтрольними Кабінету Міністрів України, а тому строк позовної давності потрібно рахувати з моменту прийняття спірних розпоряджень, а також голови обласних державних адміністрації інформують Президента України і Кабінет Міністрів України та щорічно звітують перед ними про виконання місцевою державною адміністрацією покладених на неї повноважень, а також суспільно-політичне, соціально-економічне, екологічне та інше становище на відповідній території, вносять пропозиції з питань удосконалення чинного законодавства України і практики його реалізації, системи державного управління. Разом з тим, протягом 2008-2016 років органами прокуратури різного рівня постійно та системно проводились неодноразові перевірки додержання Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області норм земельного законодавства шляхом направлення запитів, витребування документів, внесення протестів, опитування та допиту працівників, здійснення виїмок, проведення перевірок тощо. На запити прокуратури Вишгородського району, за дорученням прокуратури Київської області у зв'язку з перевіркою додержання вимог законодавства при використанні земель запасу та резервного фонду, законності відведення земель вказаної категорії, райдержадміністрацією листом від 12.11.2013 року №7-20/3203 надавались в електронному вигляді копії розпоряджень із земельних питань, прийнятих Вишгородською райдержадміністрацією протягом 2011-2013 років для проведення перевірки законності їх прийняття, а тому прокурором пропущено строк позовної давності.

Представник відповідачів ОСОБА_24, ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_23, ОСОБА_22, ОСОБА_26, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову надавши письмові заперечення. Крім того, подав клопотання щодо застосування строків позовної давності.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_30, ОСОБА_29, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_27 в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись в установлений законом порядку причини неявки суду невідомі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Державного підприємства «Димерське лісове господарство» в судовому засіданні підтримав позицію прокурора та просив позов задовольнити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору на стороні відповідачів, ОСОБА_28, в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся в установлений законом порядку причини неявки суду невідомі.

Заслухавши прокурора, представника Кабінету Міністрів України, представника відповідачів, представника третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного.

Відповідно до розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 24.10.2013 року №189 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок 27-ми громадянам України (згідно з додатком) для індивідуального дачного будівництва у власність на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області» розглянувши клопотання директора МКБП «Георад» ОСОБА_32 від 23.04.2013 року №7-14/1409 та проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок 27-ми громадянам України (згідно з додатком) для індивідуального дачного будівництва та власність загальною площею 2,6900 га. на тетиротії Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області, розроблений на підставі розпорядження Вишгородської райдержадміністрації від 17.12.2012 року №3008, враховуючи позитивні висновки відділу Держземагенства у Вишгородському районі Київської області від 20.12.2012 року №338, відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури від 28.12.2012 року №4525, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок 27-ми громадянам України (згідно з додатком) для індивідуального дачного будівництва у власність загальною площею 2,6900 га. на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області, розроблений МКБП «Георад». Передано 27-ми громадянам України (згідно з додатком) безоплатно у власність земельні ділянки загальною площею 2,6900 га. для індивідуального дачного будівництва на території Глібівськї сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту). Відділу Держземагенства у Вишгородському районі Київської області внести відповідні зміни до державного земельного кадастру та забезпечити зберігання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Як вбачається з додатку до розпорядження від 24.05.2013 року №189, відведено земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва у власність на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області, 27-ми громадянам, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що 21.06.2013 року та 25.06.2013 року відповідачі по справі зареєстрували право приватної власності на земельні ділянки.

Прокуратурою Київської області 08.02.2017 року отримано відповідь від Державного підприємства «Димерське лісове господарство» за результатами розгляду листа, з якого вбачається, що ДП «Димерське лісове господарство» є постійним користувачем земельної ділянки Кам'янського лісництва в кварталі 86 виділ 2, 3, 4, 16, 17 площею 4,6 га., яка знаходиться у власності держави, що підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерський лісгосп» Київської області (Кам'янське лісництво), розробленим Українською лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання в 2007 році. Крім того, з даного листа вбачається, що ДП «Димерське лісове господарство» не здійснювало/не надавало будь-яких погоджень на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_6; НОМЕР_7; НОМЕР_8; НОМЕР_9; НОМЕР_10; НОМЕР_11; НОМЕР_12; НОМЕР_13; НОМЕР_14; НОМЕР_15; НОМЕР_16; НОМЕР_17; НОМЕР_18; НОМЕР_19; НОМЕР_20; НОМЕР_21; НОМЕР_22; НОМЕР_23; НОМЕР_24; НОМЕР_25; НОМЕР_26; НОМЕР_27.

Листом від 06.02.2017 року №04-36/211 Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, на виконання доручення прокуратури Київської області від 03.02.2017 року №05/1-309, щодо надання інформації та копії відповідних документів погодження на вилучення та зміни цільового призначення земельних ділянок із кадастровими номерами НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_6; НОМЕР_7; НОМЕР_8; НОМЕР_9; НОМЕР_10; НОМЕР_11; НОМЕР_12; НОМЕР_13; НОМЕР_14; НОМЕР_15; НОМЕР_16; НОМЕР_17; НОМЕР_18; НОМЕР_19; НОМЕР_20; НОМЕР_21; НОМЕР_22; НОМЕР_23; НОМЕР_24; НОМЕР_25; НОМЕР_26; НОМЕР_27, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повідомило наступне. За інформацією ДП «Київське ЛНДС» земельні ділянки із зазначеними кадастровими номерами не розташовуються на землях лісогосподарського призначення підприємства у відповідності до матеріалів лісовпорядкування ВО «Укрдержліспроект» 2014 року. Земельні ділянки із зазначеними кадастровими номерами розташовуються на землях лісогосподарського призначення, які знаходяться в постійному користуванні ДП «Димерський лісгосп» (Кам'янське лісництво квартал 86 виділ 2, 3, 4, 16, 17 загальною площею 4,6 га.) у відповідності до матеріалів лісовпорядкування ВО «Укрдержліспроект» 2014 року. Крім того, управління та постійний лісокористувач ДП «Димерський лісгосп» не надавали погодження на вилучення і змін цільового призначення на земельні ділянки із вищевказаними кадастровими номерами, які розташовані в адміністративних межах Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

З фрагменту кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів Кам'янського лісництва ДП «Димерський лісгосп», який наданий ВО «Укрдержліспроект» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_6; НОМЕР_7; НОМЕР_8; НОМЕР_9; НОМЕР_10; НОМЕР_11; НОМЕР_12; НОМЕР_13; НОМЕР_14; НОМЕР_15; НОМЕР_16; НОМЕР_17; НОМЕР_18; НОМЕР_19; НОМЕР_20; НОМЕР_21; НОМЕР_22; НОМЕР_23; НОМЕР_24; НОМЕР_25; НОМЕР_26; НОМЕР_27 розташовані на території ДП «Димерський лісгосп», квартал 86.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.07.2014 року позов прокурора Вишгородського району в інтересах держави в особі Державного підприємства «Димерьське лісове господарство» до Вишгородської районної державної адміністрації, ТОВ «Мета К» про визнання недійсним розпорядження та укладеного на його підставі договору - задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації «Про надання в оренду земельної ділянки ТОВ «Мета К» під існуючу базу відпочинку на території Глібівської сільської ради» №544 від 17.07.2007 року. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 18.07.2007 року, укладений між Вишгородською районною державною адміністрацією та ТОВ «Мета К» і зареєстрований у Вишгородському районному відділі №11 КРФ УДЗК у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди 08.08.2007 року за №04073420002.

З вищевказаного рішення суду вбачається, що предметом спору являлась земельна ділянка, яка знаходиться на території Глібівської сільської ради (за межами населеного пункту), вилучена у заводу «Побутрадіотехніка» площею 4,5 га.

Як вбачається, з листа Вишгородської районної державної адміністрації від 12.11.2013 року, за результатами запиту прокурора Вишгородського району, направлено прокурору Вишгородського району Київської області ОСОБА_35 копії розпоряджень, в електронному вигляді, із земельних питань, прийнятими Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області протягом 2011-2013 років та копії укладених договорів оренди за визначений період, для проведення перевірки законності їх прийняття.

Відповідно до ст.19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Згідно до частин 1, 2, 4 ст.20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Статтею 21 Земельного кодексу України визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання,надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст.3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Крім того, відповідно до п.2 ст.5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно зі ст.7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст.8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 13 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га., що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, що визначено ст.27 ЛК України, в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно до ч.2 ст.149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України встановлено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га. для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Крім того, частинами 1, 2 ст.1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до ст.13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Прокурор зазначає, що підставною для звернення до суду є лист ДП «Димерське лісове господарство» відповідно до якого земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_6; НОМЕР_7; НОМЕР_8; НОМЕР_9; НОМЕР_10; НОМЕР_11; НОМЕР_12; НОМЕР_13; НОМЕР_14; НОМЕР_15; НОМЕР_16; НОМЕР_17; НОМЕР_18; НОМЕР_19; НОМЕР_20; НОМЕР_21; НОМЕР_22; НОМЕР_23; НОМЕР_24; НОМЕР_25; НОМЕР_26; НОМЕР_27 розташовані на землях лісового фонду Кам'янського лісництва в кварталі 86, виділах 2, 3, 4, 16, 17, погодження на вилучення яких підприємство не надавало.

Крім того, прокурор зазначає, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 10.02.17 №72, надані 27 громадянам розпорядженням Вишгородської РДА від 24.05.2013 №189 - відносяться до лісів Кам'янського лісництва «Димерського лісового господарства» і накладаються на виділи 86 кварталу лісництва. Однак, зі чорно-білої схеми, що міститься у листі та надіслана відповідачам по справі зробити такий висновок неможливо.

Отже, позиція прокурора про належність спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні ДП «Димерський лісгосп» не знайшла свого підтвердження в суді і є недоведеною.

Таким чином, безпідставним є твердження прокурора про порушення Вишгородською РДА порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, наданих відповідно до оспорюваного розпорядження.

Крім того, відповідно до ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідачі по справі у встановленому законом порядку реєстрували право власності на спірні земельні ділянки. Питання про скасування такої реєстрації перед судом не ставиться. Тому вимога позивача про витребування земельних ділянок на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірних земельних ділянок, не логічною і не ґрунтується на вимогах закону.

Крім того, у даному випадку, первісне безвідплатне відчуження майна здійснено державою шляхом прийняття рішень державними органами, тобто внаслідок реалізації волі держави на розпорядження державною власністю.

Згідно із положеннями ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що визначено у відповідному акті законодавства України, то згідно із частиною другою (далі - Закон № 1906-ІУ). Статті 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-ІУ «Про міжнародне приватне право» застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, зі змінами, внесеними Протоколом № 11, питання тлумачення й застосування цієї Конвенції та протоколів до неї підпадають під юрисдикцію Європейського суду з прав людини. Обов'язковість цієї юрисдикції визнана Україною під час ратифікації Конвенції, що закріплено в «Законі України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Крім того, Законом України від 22 лютого 2000 року №1484-ІП «Про ратифікацію Протоколу №6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари» було ратифіковано відповідний Протокол №6 до Конвенції, який набрав чинності для України 01 травня 2000 року; Законом України від 09 лютого 2006 року №3435-ІУ «Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» було ратифіковано згадані протоколи. При цьому Протокол №14 змінює контрольну систему Конвенції і вносить до неї відповідні зміни і зазначені протоколи набрали чинності для України 01 липня 2006 року та 01 червня 2010 року відповідно.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Враховуючи, що Україна визнає юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, то застосування судами цієї Конвенції має здійснюватися з обов'язковим урахуванням практики Європейського суду з прав людини не тільки щодо України, а й щодо інших держав.

Таку позицію висловлює й Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ в постанові пленуму від 19.12.2014 № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року, заява №29979/04 ЄЄПЛ визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції, зокрема державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року, на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовував рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

В матеріалах справи відсутні докази неправомірної поведінки відповідачів - фізичних осіб, під час приватизації земельних ділянок та укладення договору купівлі-продажу.

Тому, вимога прокурора про витребування на підставі ст.387 - 388 ЦК України на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки, що знаходяться у власності фізичних осіб-співвідповідачів по справі (із збереженням за ними зареєстрованого у встановленому законом порядку права власності на земельні ділянки) не ґрунтується на вимогах закону, є необгрунтованим і не підкріплене належними доказами.

Крім того, відповідно до положення ст.256 та ст.257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Виходячи зі змісту статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлено в три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною 1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, п.5 Перехідних положень вищевказаного Закону передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, на час звернення заступника прокурора Київської області з вказаним позовом строк позовної давності сплив, що фактично не заперечує прокурор ставлячи питання перед судом про поновлення строку з поважних причин.

Тому, державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

Разом із тим, уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

Більше того, відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцеві державні адміністрації та їх голови при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Кабінетом Міністрів України та підзвітні і підконтрольні йому. В свою чергу, у тому ж Законі йдеться про те, що місцеві державні адміністрації місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади (ст.1), яку, як відомо, очолює КМУ, в інтересах якого прокурор і звернувся до суду із позовом.

Отже, Кабінет Міністрів України в силу наділених повноважень через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, міг довідатися про порушене право з моменту прийняття Вишгородською РДА оспорюваного розпорядження.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, враховуючи вище викладене судом під час розгляду справи не здобуто доказів, відповідно до положень ст.10 ЦПК України, що розпорядження Вишгородської РДА від 24.05.2013 №189 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок 27 громадянам України для індивідуального дачного будівництва у власність на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області» є недійсним та винесене з порушенням норм Закону.

Разом з тим, позивачем, не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.58,60 ЦПК України на підтвердження обставин викладених у позовній заяві, посилання позивача на рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2014 року не може бути прийнято судом як належний та допустимий доказ, оскільки відповідно до вказаного рішення предметом спору являлась земельна ділянка площею 4,5 га., а відповідачам по справі надано земельні ділянки загальною площею 2,6900 га., однак ідентифікувати земельні ділянки, що вони є дійсно ті ж самі неможливо.

Отже, враховуючи приписи змагальності та диспозитивності судового розгляду, вимоги позивача щодо визнання недійсним розпорядження Вишгородської РДА від 24.05.2013 №189 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок 27 громадянам України для індивідуального дачного будівництва у власність на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області», витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_25 земельну ділянку площею 0,095 га. з кадастровим номером НОМЕР_1; ОСОБА_22 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_2; ОСОБА_23 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_3; ОСОБА_21 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_4; ОСОБА_16 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_5; ОСОБА_19 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_6; ОСОБА_24 земельну ділянку 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_7; ОСОБА_17 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_8; ОСОБА_18 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_9; ОСОБА_28 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_10; ОСОБА_29 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_11; ОСОБА_27 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_12; ОСОБА_30 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_13; ОСОБА_26 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_14; ОСОБА_20 земельну ділянку площею 0,095 га. з кадастровим номером НОМЕР_15; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_16; ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_17; ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_18; ОСОБА_31 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_19; ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_20; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_21; ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_22; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_23; ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_24; ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_25; ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_26; ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером НОМЕР_27, загальною вартістю 86 000,00 грн., які розташовані на території Глібівської сільської ради Вишгородського району є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За таких обставин, оскільки позов не доведено суд з цих підстав відмовляє у позові, не застосовуючи як підставу для відмови у позові, як пропуску строку позовної давності.

З урахуванням положення ст.88 ЦПК України у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись статтею 317 ЦК України, статтями 3, 19, 20, 21, 125, 152, 155 ЗК України, статтями 10, 11, 16, 58, 60, 209-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.Д. Рудюк