Ухвала суду № 70690882, 30.11.2017, Апеляційний суд Вінницької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,

за участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення боргу,

за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2017 року,

встановила:

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення боргу в розмірі 552870,83 гривень, що включає заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 7200 доларів США, що еквівалентно 178884,00грн., пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в сумі 79573,58 грн., а також штраф в сумі 11850,00 доларів США, що еквівалентно 294413,25грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 5528, 72 грн.

Посилається на те, що 17 липня 2015 року між ним - ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір оренди частини приміщень будинковолодіння АДРЕСА_1. (кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1»). Згідно умов п.6.1 договору, даний договір набув чинності з моменту підписання та діє до 17 червня 2018року.

Згідно п. 3.1. договору орендар зобов'язується сплачувати орендну плату за користування орендованим приміщенням та майном в розмірі встановленим п.п.3.1.1 п.3.1. договору а саме, розмір орендної плати за перший рік оренди (з 17 вересня 2015 року по 17 вересня 2016 року) приміщення складає 39582грн. в місяць, що еквівалентно 1800 доларів США по курсу НБУ на день проведення розрахунку.

Оплату водопостачання та електроенергії орендар проводить відповідно показників лічильників щомісячно, окремо від орендної плати.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що орендна плата сплачується незалежно від результатів господарської діяльності орендаря щомісячно до 25 числа поточного місяця.

Проте, всупереч даним умовам договору оренди за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі за період з 01 лютого 2016 року по 01.06.2016року, що складає в еквіваленті 7200 доларів США.

Позивач вказує, що з метою врегулювання даних правовідносин ним 10.06.2016року на адресу відповідача було направлено вимогу щодо погашення заборгованості за вищезазначений період, що підтверджується фіскальним чеком та бланком опису документів.

Однак, до даного часу письмової відповіді від відповідача позивач не отримав, заборгованість нею не погашена. На підтвердження ціни позову позивачем надано розрахунок боргу, за яким відповідно до положень п.4.5 договору оренди у разі прострочення плати орендної плати, орендар зобов'язується сплатити пеню в розмірі 0,5% вартості орендної плати за місяць за кожен день прострочення заборгованість по сплаті орендної плати у відповідача виникла з лютого 2016 року по 17 червня поточного року.

Згідно п. 3.2 строк сплати орендних платежів до 25 числа поточного місяця незалежно від результатів господарської діяльності. Загальна сума пені становить 79573,58грн.

Положеннями п.4.4.1 договору оренди сторони узгодили, що сторона, яка достроково розриває договір зобов'язана сплатити іншій стороні 25% орендної плати за кожен місяць пропорційно часу, що залишився до закінчення строку дії договору оренди. Дані умови розповсюджуються на сторону, з вини якої розривається договір. У зв'язку з достроковим розірванням договору та вчиненням дій, спрямованих на припинення правовідносин стороною відповідачем направлення повідомлення про розірвання договору від 17.04.2016 року, демонтаж обладнання, тощо), позивач 03.06.2016 року на адресу відповідача направив вимогу щодо сплати неустойки, обумовленої п. 4.4.1 договору оренди в сумі, еквівалентній 11850,00 доларів США. Загальна сума боргу відповідача по орендним платежам, пені та штрафу станом на 06.07.2016 року становить 552870,83 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача на його користь.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь гр. ОСОБА_2 борг в розмірі 552870,83 грн, що включає заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 7200 доларів США, що еквівалентно 178884,00грн., пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в сумі 79573, 58 грн., а також штраф в сумі 11850,00 доларів США, що еквівалентно 294413,25грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 5528, 72 грн.

В апеляційній скарзі відповідач у справі ФОП ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судовому засіданні в суду апеляційної інстанції скаржник відповідач у справі ФОП ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи.

Представники позивача у справі ОСОБА_2 - ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 апеляційну скаргу не визнали та заперечили проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просили рішення залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін у справі, вивчивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів переконана, що рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам Закону повністю відповідає.

Судом установлено, що 17 липня 2015року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір оренди частини приміщень будинковолодіння АДРЕСА_1. (кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1»).

Згідно умов п.6.1. договору, даний договір вступає в силу з дня підписання і діє до 17 червня 2018 р.

Згідно умов п. 3.1. договору, орендар за користування орендованим приміщенням та майном сплачує орендну плату в розмірі встановленим п.п.3.1.1 п.3.1. договору а саме, розмір орендної плати за перший рік оренди (з 17 вересня 2015 року по 17 вересня 2016 року) приміщення та обладнання складає 39582 грн. в місяць, що еквівалентно 1800 доларів США по курсу НБУ на день розрахунку, при збільшенні курсу долара до гривні більш ніж 0,5 % орендна плата перераховується по курсу НБУ станом на день розрахунку.

Оплата водопостачання та електроенергії згідно лічильників орендар проводить щомісячно окремо від орендної плати.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що орендна плата сплачується незалежно від результатів господарської діяльності Орендаря щомісячно до 25 числа поточного місяця (а.с.6-9).

Як вбачається з листа від 17 квітня 2016року ОСОБА_3 повідомила ОСОБА_2 про розірвання договору оренди приміщення з 17.06.2016р. Згідно діючого договору оренди повідомляє його за 2 місяці (а.с.10).

Ціна позову повністю підтверджена наданим позивачем та перевіреним місцевим судом розрахунком зазначеним в позові.

Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 на адресу відповідача 03.06.2016р. та 09.06.2016р. направляв письмові вимоги про сплату боргу по договору оренди (а.с.11-15), які відповідачем залишились без належного реагування та задоволення.

Судом першої інстанції не взяті до уваги твердження відповідача про наявність ще одного договору оренди від 17.07.2015р., оскільки рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/15239/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 5 квітня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору оренди недійсним. Даним судовим рішенням встановлено, що договір оренди датований від 17.07.2015р. та підписаний 25.10.2015р. сторонами не укладався, жодних вимог за даним договором до ОСОБА_3 не висувається, оскільки даний договір не укладався, а тому такий договір не породжує правових наслідків та не порушує прав (а.с.115-119).Таким чином згідно вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішення у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом також були допитані свідки у справі ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, показам яких у сукупності з іншими доказами у справі судом надано належну правову оцінку.

Колегія суддів погоджується з критичною оцінкою місцевим судом показань даних допитаних свідків, оскільки суд правильно вважає, що дані покази не є засобами доказування при розгляді даної категорії справ та вірно оцінив дані докази у сукупності з іншими письмовими доказами у справі.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк, якого не визначений вказівкою на подію, яка має неминуче настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно із статтею 551 ЦК України у випадку, коли предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно вимог ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 629 України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також, за правилами ст.552 ЦКУ сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Відповідно до вимог статті 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції в ході розгляду справи роз'яснювалось сторонам положення вимог статті 60 ЦПК України, якою встановлено, що кожна сторона зобов'язана до вести ті обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Зокрема і необхідність проведення експертизи з метою повного та об'єктивного розгляду справи.

В обґрунтування пред'явленого позову позивачем надано до суду також копії фото, які судом першої інстанції взято до уваги як належні доказі, що в сукупності з іншими письмовими доказами підтверджують доводи позивача про здійснення відповідачем підприємницької діяльності в орендованому у позивача приміщенні.

Колегія суддів погоджується також і з критичною оцінкою місцевого суду тверджень відповідача про те, що, як вона вважає, відсутній акт передачі майна, тому відсутні підстави для стягнення коштів, оскільки зазначене спростовується іншими наданими позивачем належними доказами у справі, зокрема вимогами від 01.06.2016року та 07.06.2016року про усунення перешкод в користуванні орендованим приміщенням. (а.с.142-145). Окрім того, пунктом 3.2. договору оренди від 17 липня 2015року встановлено, що орендна плата сплачується незалежно від результатів господарської діяльності орендаря щомісячно до 25 числа поточного місяця.

Не може погодитись колегія суддів з доводами апеляційної скарги про те, що договором оренди приміщення від17 липня 2015 року не встановлено вартість одного кв.м орендованого приміщення, що на думку скаржника є підставою для відмови в позові, оскільки п.1.1 вказаного договору оренди визначено, що «...площа приміщення, яке передається в оренду складає 284, 7 кв.м. вартістю 14293, 50 грн./кВ.м, що еквівалентно 650, 00 доларів США, за курсом НБУ на день укладення договору...».

Щодо тверджень апелянта про відсутність акту прийому-передачі приміщення, як підставу для звільнення від сплати орендних платежів, оскільки за твердженнями апелянта приміщення в оренду передано не було, колегія суддів враховує те, що дані твердження ФОП ОСОБА_3 раніше вже були основними доводами її позову до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів оренди приміщень від 17.07.15 року та від 25.10.15 року у іншій цивільній справі №127/15239/16-ц,оскільки рішенням Вінницького міського суду Вінницької області уданій справі, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 5 квітня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору оренди недійсним. Даним судовим рішенням встановлено, що договір оренди датований від 17.07.2015р. та підписаний 25.10.2015р. сторонами не укладався, жодних вимог за даним договором до ОСОБА_3 не висувається, оскільки даний договір не укладався, а тому такий договір не породжує правових наслідків та не порушує прав. Крім того, у рішенні зазначається, що «...посилання позивача на те, що майно їй передано не було спростовується матеріалами справи, зокрема, вимогами про усунення перешкод в користуванні орендованим приміщенням від 01.06.16 та від 07.06.16....» (а.с.115-119). Крім того, судом встановлено, що:«...стосовно тверджень відповідачки щодо того, що оскільки відсутній Акт передачі майна, відсутні підстави для стягнення коштів, суд критично оцінює дане твердження, оскільки зазначене спростовується матеріалами справи, а саме, надані позивачем вимогами від 01.06.16 та від 07.06.16 про усунення перешкод в користуванні приміщенням (а.с.142-145).

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п.3.2 договору оренди приміщення від 17 липня 2015 року встановлено, що орендна плат сплачується незалежно від результатів господарської діяльності орендаря щомісячно до 25 числа поточного місяця.

Крім того, розділ 8 договору оренди від 17 липня 2015 року містить перелік додатків, який є невід'ємною частиною договору, в якому додатком зазначено Акту приймання-передачі орендованого майна. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у даному договорі відсутні будь-які зауваження чи застереження з боку сторін договору щодо відсутності будь-яких документів чи додатків до нього. Судом встановлено, що даний Акт приймання-передачі був укладений та підписаний сторонами, проте на прохання ОСОБА_3 був їй переданий в оригіналі для проведення реєстрації договору в Держпродспоживслужбі для здійснення нею підприємницької діяльності, оскільки з її слів, її примірник нею було втрачено, однак в подальшому повернуто позивачу нею не було. При цьому, колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідачем не надано жодного доказу звернення її до позивача з приводу не передачі майна в оренду та відсутності Акту прийому-передачі, а натомість були вимоги щодо усунення їй перешкод в користуванні даним майном.

Критично колегія суддів оцінює і твердження апеляційної скарги відповідача про начебто нездійснення нею підприємницької діяльності внаслідок не передання їй орендованих приміщень, оскільки їй не були передані в оренду туалети та гардеробна, що унеможливило використання орендованого приміщення за призначенням, а дозвіл в санепідемстанції отримав сам позивач. Як вбачається з матеріалів справи згідно листа Управління Держпродспоживслужби в м. Вінниця від 09.08.16 №976, на обліку в управлінні Держпродспоживслужби м. Вінниці знаходиться оздоровчий комплекс з баром в по АДРЕСА_1.ФОП ОСОБА_3 отримала висновок Державної санітарно-епідеміологічної експертизи №05.03.02-04/55870 від 17.12.15 року на право здійснення підприємницької діяльності за вищезазначеною адресою.

Колегією суддів також перевірені твердження відповідача у скарзі про непідсудність даної справи суду загальної юрисдикції, які як встановлено, не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем у даній справі є фізична особа ОСОБА_2, який є власником орендованих приміщень на підставі договору купівлі-продажу майна від 08.05.2003 року та реєстраційного посвідчення від 08.05.2003 року, зареєстрованого в реєстровій книзі за №4 додаткова за реєстровим №117.

Як встановлено судом та підтверджується доказами у справі, загальна сума боргу відповідача згідно наданого позивачем розрахунку по орендній платі, пені та штрафу станом на 06 липня 2016 року становить 552870,83 грн., а тому суд першої інстанції, перевіривши даний розрахунок, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про задоволення даного позову. Разом з тим, відповідач, як у своїх запереченнях на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі належними та допустимими доказами не спростував наявність даної заборгованості, не навів свій розрахунок та не просив призначити для цього відповідну експертизу.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно вимог ч. 1 ст. 300 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Після відкриття 23.10.2017 року апеляційного провадження апелянтом ФОП ОСОБА_3 було подано додаткові пояснення до апеляційної скарги, які, як вбачається з їх змісту, є фактично її доповненням до апеляційної скарги, оскільки містять окремі самостійні доводи та підстави, які відсутні у самій апеляційній скарзі.

Разом з тим, Пленум Верховного Суду України в п.11 Постанови №12 від 24.10.08 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснив, що ст.300 ЦПК не надає апеляційному суду права вирішувати питання про поновлення пропущеного строку на внесення змін чи доповнень до апеляційної скарги, тому заяви, подані після визначеного законом строку не повинні прийматися до розгляду, а повертатися заявникові ухвалою судді доповідача.

Таким чином, оскільки дані додаткові пояснення подані апелянтом поза межами строку апеляційного оскарження, тому колегія суддів вважає, що вони не можуть бути прийняті судом до уваги. Водночас, безпідставний вихід апеляційного суду згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України за межі доводів апеляційної скарги є порушенням принципів диспозитивності і змагальності процесу (ст. ст. 10, 11 ЦПК України).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають. Достатніх правових підстав для скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні даного позову колегія суддів не вбачає.

За таких обставин колегія суддів переконана, що оскаржуване відповідачем рішення суду першої інстанції є правильним, законним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.09 року «Про судове рішення у цивільній справі», а апеляційна скарга висновків суду не спростовує та підлягає відхиленню.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального закону, а також встановленим обставинам справи. Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та переконана, що дане рішення є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги, що наведені на їх обґрунтування, висновків суду належними та допустимими доказами не спростовують і не дають підстав для висновку про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду у даній справі підлягає залишенню без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2017 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ М.В. Матківська

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом: