Ухвала суду № 70690842, 30.11.2017, Апеляційний суд Вінницької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого судді Берегового О.Ю.,

суддів Денишенко Т.О., Медяного В.М.,

за участі секретаря Торбасюк О.І., позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, представника відповідача Свистун О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Жмеринської міської ради Вінницької області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, за апеляційною скаргою виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року ,

встановила:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Жмеринської міської ради Вінницької області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що з 15 жовтня 2002 року по 01 вересня 2014 року вона працювала у виконавчому комітеті Жмеринської міської ради.

Звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію посадової особи місцевого самоврядування. При звільненні їй не було виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку працівникам, які мають дітей відповідно до ст. 19 Закону України "Про відпустку" за 2007 та 2009 роки, тривалістю по 7 робочих днів кожна.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду від 15 квітня 2015 року їй було відмовлено в задоволенні позову про стягнення компенсації за невикористані додаткові відпустки та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29 травня 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року касаційну скаргу позивача задоволено, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 29 травня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07 грудня 2015 року рішення Жмеринського міськрайонного суду від 15 квітня 2015 року було скасоване та ухвалене нове рішення про часткове задоволення позову, стягнуто з виконавчого комітету Жмеринської міської ради на користь позивача 2307,34 грн. компенсації за невикористані додаткові відпустки за період 2007, 2009 роки тривалістю по 7 робочих днів у кожному році, а всього за 14 робочих днів без урахування податків і зборів, а також стягнуто 7000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без урахування податків та зборів. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року рішення Апеляційного суду Вінницької області від 07 грудня 2015 року було скасоване в частині стягнення 7000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без урахування податків та зборів, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року вирішено стягнути з виконавчого комітету Жмеринської міської ради на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 08 квітня 2015 року в сумі 32348,50 грн. без урахування податків та зборів, а також судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 415,45 грн.

Фактична сплата відповідачем компенсації за невикористані додаткові відпустки за період 2007, 2009 роки тривалістю по 7 робочих днів у кожному році, а всього за 14 робочих днів без урахування податків і зборів в сумі 2307,34 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без урахування податків та зборів станом на 08 квітня 2015 року в сумі 32348,50 грн. була здійснена 06 липня 2017 року.

Зважаючи на викладене, позивач просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки з 09 квітня 2015 року по 06 липня 2017 року, тобто, з урахуванням збільшення позовних вимог, за 560 робочих днів, в сумі 116872 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1166,64 грн.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 до виконавчого комітету Жмеринської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задоволено повністю.

Стягнуто з виконавчого комітету Жмеринської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки за період з 9 квітня 2015 року по 6 липня 2017 року, а всього за 560 робочих днів, у сумі 116872 (сто шістнадцять тисяч вісімсот сімдесят дві) грн.. без урахування податків та зборів, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1166 (одну тисячу сто шістдесят шість) грн.. 64 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, виконавчий комітет Жмеринської міської ради Вінницької області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає зважаючи на наступне:

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року касаційну скаргу позивача задоволено, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 29 травня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.19-21).

Згідно з рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07 грудня 2015 року рішення Жмеринського міськрайонного суду від 15 квітня 2015 року було скасоване та ухвалене нове рішення про часткове задоволення позову, стягнуто з виконавчого комітету Жмеринської міської ради на користь позивача 2307,34 грн. компенсації за невикористані додаткові відпустки за період 2007, 2009 роки тривалістю по 7 робочих днів у кожному році, а всього за 14 робочих днів без урахування податків і зборів, а також стягнуто 7000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без урахування податків та зборів (а.с.10-15).

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року рішення Апеляційного суду Вінницької області від 07 грудня 2015 року було скасоване в частині стягнення 7000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без урахування податків та зборів та передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.22-24).

Згідно з рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року вирішено стягнути з виконавчого комітету Жмеринської міської ради на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 08 квітня 2015 року в сумі 32348,50 грн. без урахування податків та зборів, а також судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 415,45 грн. (а.с.16-18).

Відповідно до копії відомостей про рух коштів на рахунку позивача, 06 липня 2017 року їй фактично було виплачено 32348,50 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно з виконавчим листом, 415,45 грн. судового збору та 2307,34 грн. компенсації за невикористані додаткові відпустки за період 2007, 2009 роки тривалістю по 7 робочих днів у кожному році, а всього за 14 робочих днів без урахування податків і зборів (а.с.25).

Виконавчі листи по стягненню вищезазначених коштів надійшли до Управління державної казначейської служби в Жмеринському районі та м. Жмеринці Вінницької області 23 червня 2017 року (а.с.26).

Згідно з повідомленнями про безспірне списання коштів з рахунків боржника згідно з меморіальними ордерами №10, 11, 12 від 05 липня 2017 року на виконання вищевказаних виконавчих листів Жмеринського міськрайонного суду від 23 червня 2017 року 06 липня 2017 року з рахунку виконавчого комітету Жмеринської міської ради було здійснено примусове списання коштів (а.с.45,46, 47).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Жмеринської міської ради від 19 серпня 2017 року №02-5/10-2096 на момент звільнення з посади начальника організаційного відділу виконавчого комітету Жмеринської міської ради 01 вересня 2014 року середньоденний заробіток позивача становив 208,70 грн. (а.с.68).

Згідно з ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою виконавчого комітету Жмеринської міської ради на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року (а.с.85).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 07 грудня 2015 року в частині стягнення належних їй сум при звільненні, яке затягнулось з 07 грудня 2015 року по 06 липня 2017 року не є виною позивача, а відбулося у зв'язку з тим, що відповідач взагалі не визнає позовні вимоги, вважає, що позивач не мала права на виплату компенсацій за невикористані додаткові відпустки за період 2007, 2009 роки тривалістю по 7 робочих днів у кожному році, а всього за 14 робочих днів без урахування податків і зборів, і тим більше не має права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. У зв'язку з цим, враховуючи, що вирішення спору триває певний час, відповідач, не зважаючи на те, що вже виплатив суми належні позивачу за рішеннями Апеляційного суду Вінницької області від 07 грудня 2015 року та від 06 червня 2017 року, все ж категорично з ним не погоджується, що стало наслідком подання касаційної скарги, суд вважає, що період з 09 квітня 2015 року по 06 липня 2017 року (день фактичного розрахунку) є періодом затримки розрахунку, і сума 116872 грн. без урахування податків та зборів підлягає стягненню на користь позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України повинен стягувати на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Нетривалий час роботи працівника на підприємстві чи незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Таким чином, за положеннями ст. 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України № 6-60цс 11 від 21 листопада 2011 року та № 6 - 64 цс 13 від 3 липня 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З матеріалів справи вбачається, що рішеннями Апеляційного суду Вінницької області від 07 грудня 2015 року та від 06 червня 2017 року стягнуто з виконавчого комітету Жмеринської міської ради на користь позивача 2307,34 грн. компенсації за невикористані додаткові відпустки за період 2007, 2009 роки тривалістю по 7 робочих днів у кожному році, а всього за 14 робочих днів без урахування податків і зборів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 08 квітня 2015 року в сумі 32348,50 грн. без урахування податків та зборів. Зазначене рішення набрали законної сили.

Ним встановлено вину виконавчого комітету Жмеринської міської ради у затримці розрахунку з ОСОБА_2 при звільненні.

Зазначені обставини, з врахуванням положення ч.3 ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Разом з тим, що стосується розміру середнього заробітку що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час затримки виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки за період з 9 квітня 2015 року по 6 липня 2017 року, судом першої інстанції вірно взято до уваги, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становила 208,70 грн., при цьому кількість робочих днів за період з 09 квітня 2015 року по день фактичного розрахунку, тобто 06 липня 2017 року становить 559 робочих днів, а відтак стягненню підлягають 116872 грн.

Зазначений розрахунок відповідачем не спростовано.

Окремі доводи апеляційної скарги стосуються законності рішень Апеляційного суду Вінницької області від 07 грудня 2015 року та від 06 червня 2017 року, однак, враховуючи, що вони набрали законної сили, при цьому предметом розгляду даної справи є стягнення з виконавчого комітету Жмеринської міської ради на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки за період з 9 квітня 2015 року по 6 липня 2017 року, а всього за 560 робочих днів, у сумі 116872 (сто шістнадцять тисяч вісімсот сімдесят дві) грн.. без урахування податків та зборів, а не законності невиплати компенсації за невикористані позивачем додаткові відпустки за період з 9 квітня 2015 року по 6 липня 2017 року, на увагу не заслуговують.

Що стосується пропущення позивачем строку позовної давності, на яке посилається заявник, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Роз'яснення цієї норми права надав Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці».

Так, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу від 22 лютого 2012 року у справі №1-5/2012 вирішено в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

З викладено вбачається, що тримісячний строк, на який посилається заявник, слід починати рахувати з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Фактичний розрахунок, як зазначалось вище, з позивачем був здійснений 06 липня 2017 року. Згідно вхідного штампу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області позовна заява була подана 11 липня 2017 року, тобто в межах 3-х місячного строку з моменту фактичного розрахунку відповідача з ОСОБА_2

Інші доводи апеляційної скарги носять формальний характер та не спростовують вірний висновок суду першої інстанції.

За ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст.60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи, а зазначені в ній доводи необґрунтовані і не спростовують висновків суду.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та постановив законне і обґрунтоване рішення відповідно до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області відхилити.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду Вінницької області набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: