Ухвала суду № 70689214, 29.11.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 606/289/17Головуючий у 1-й інстанції Малярчук В.В. Провадження № 11-кп/789/274/17 Доповідач - Лекан І.Є.Категорія - ч. 1 ст.286 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2017 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Лекан І.Є.

Суддів - Ваврів І. З., Галіян Л. Є.,

за участю секретаря Рожук О.О.

прокурора Гулкевича Ю.Д.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника потерпілих

адвоката ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Теребовлянського районного суду від 21 вересня 2017 року.

Даним вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, житель ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_4, одружений, на утриманні має двох малолітніх дітей, працює водієм в ТзОВ Тигрес-люкс, раніше не судимий,

визнаний винним та засуджений за ч.1 ст.286 КК України до штрафу в розмірі 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 6800 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

Судом задоволено позов прокурора та постановлено стягнути з ОСОБА_1 витрати Комунального закладу Тернопільської обласної ради КЗТОР "Тернопільська університетська лікарня", пов'язані з лікуванням потерпілої ОСОБА_4 в сумі 12255,04 грн. на користь місцевого бюджету на рахунок ГУК у Тернопільській області 24060300 р/р 31414544700001 в ГУДКСУ в Тернопільській області, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 37977599, МФО 838012 та витрати Комунального некомерційного підприємства "Міська комунальна лікарня №3" Тернопільської міської ради, пов'язані з лікуванням потерпілої ОСОБА_3 в сумі 1107,14 грн. на користь місцевою бюджету на рахунок ПАТ КБ «Приват Банк» р/р 26002055 114173, МФО 338783, ЄДРПОУ 02001334.

Судом постановлено стягнути з ПрАТ Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 625 гривень та з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 20000 гривень.

Судом постановлено стягнути з ПрАТ «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_4 майнову шкоду в розмірі 18881,67 гривень, моральну шкоду в розмірі 2844 гривень та з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 55000 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 1870,85 грн. судових витрат та вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком суду, 28 серпня 2016 року, близько 11:30 год. водій ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, рухався з двома пасажирами автомобільною дорогою сполученням «Доманево-Ковель-Чернівці-Тереблечче» в напрямку м.Чортків.

Під час свого руху із швидкістю біля 55-60 км/год водій ОСОБА_1, на ділянці зазначеної дороги, яка має по одній смузі для руху у кожному напрямку в населеному пункті Мшанець, Теребовлянського району Тернопільської області, побачив на своїй смузі руху попереду себе, невстановлений досудовим розслідуванням легковий автомобіль, який рухався в попутньому напрямку, зі швидкістю біля 55-60 км/год.

В даний час водій ОСОБА_1 на 366 км+930 м вказаної автодороги, грубо порушуючи вимоги п.2.3.(б) ПДР України не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати, п.2.3.(д) ПДР України не вжив усіх заходів шодо не створення своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, не вибрав, відповідно до вимог п.12.1. ПДР України таку швидкість руху, яка б забезпечила безпеку дорожнього руху та в порушення вимог п.13.1 ПДР України, не дотримуючись безпечної дистанції, відволікся від керування транспортним засобом, внаслідок чого на близькій відстані під'їхав до автомобіля, який рухався попереду.

У вказаний період часу, водій ОСОБА_1 С,Я., з метою уникнути зіткнення із автомобілем, який рухався попереду, в порушення вимог п.10.1 ПДР України перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або безпеки іншим учасникам руху, виїхав на зустрічну смугу, при цьому перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки 1.2 ПДР України, після цього виїхав на ліве узбіччя, де допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які разом із іншими жителями села в кількості біля 50 чоловік в складі церковної процесії переходили проїзну частину дороги та узбіччя з права на ліво.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, пішохід ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді рани волосистої частини голови, синця в ділянці основи носа, закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, закритого перелому правої ключиці, які відносяться до середньої тяжкості.

Пішохід ОСОБА_4 внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди отримала тілесні ушкодження у вигляді рани лівої половини тім'яної ділянки та внутрішньої поверхні правого гомілково-ступневого суглобу, синця лівого плечового суглобу, закриті переломи: хірургічної шийки лівої плечової кістки та кісток лівої гомілки, які відносяться до середньої тяжкості.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та кваліфікацію дій, просить скасувати вирок Теребовлянського районного суду від 21 вересня 2017 року в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості. Також просить змінити оскаржуваний вирок суду в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_3 20000 грн. та на користь ОСОБА_4 55000 грн. моральної шкоди, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з врахуванням вимог розумності, виваженості та справедливості.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що призначаючи йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції не дотримався загальних засад призначення покарання, передбачених ст.65 КК України та роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику призначення судами кримінального покарання, в повній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують покарання.

Посилається на те, що судом не враховано його матеріальний стан, перебування на його утриманні трьох дітей та дружини, тому призначаючи йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд фактично позбавив його можливості подальшої роботи на посаді водія та єдиного джерела доходу, що негативно відобразиться на фінансовому становищі всієї сім'ї.

Крім того, вважає, що присуджена судом сума в рахунок відшкодування моральної шкоди потерпілим ОСОБА_3 та ОСОБА_4, є значно завищеною, не відповідає тривалості і глибині моральних страждань потерпілих, критеріям розумності, виваженості та справедливості.

В запереченнях на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 - представник потерпілих адвокат ОСОБА_6 вказує, що вирок суду постановлений з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить його залишити без змін. Вказує, що, при призначенні покарання судом було враховано не лише наслідки, які настали внаслідок протиправних дій обвинуваченого, а й характер, мотиви допущених порушень правил безпеки дорожнього руху, поведінку обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, тому вважає, що суд призначив співмірне та справедливе покарання. Зазначає, що визначений судом розмір моральної шкоди є обґрунтованим, оскільки після ДТП потерпіла ОСОБА_4 фактично є інвалідом, не може самостійно ходити, постійно потребує сторонньої допомоги, не може самостійно забезпечувати умови свого життя у зв'язку з чим постійно страждає та перебуває у пригніченому стані. Потерпіла ОСОБА_3 внаслідок отриманих тілесних ушкоджень через травму правої руки фактично не може нічого нею робити, що створює для неї постійний дискомфорт та труднощі, часто відчуває головний біль, запаморочення, біль у ногах, грудній клітці, області серця, з'явився страх та постійний пригнічений стан.

Заслухавши суддю доповідача, в судових дебатах та останньому слові обвинуваченого ОСОБА_1, в судових дебатах його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити, крім того, обвинувачений ОСОБА_1 заявив клопотання про звільнення його від відбування покарання на підставі Закону України Про амністію у 2016 році, в судових дебатах потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_3 та їх представника-адвоката ОСОБА_5, які вважають апеляційну скаргу обвинуваченого безпідставною та просять вирок суду залишити без змін, а клопотання вирішити відповідно до закону, в судових дебатах прокурора, який вважає вирок суду законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а клопотання вирішити відповідно до закону, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за який його засуджено та кваліфікація його дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю зібраних доказів, є обґрунтованими, в апеляції не оспорюються, тому відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, судом апеляційної інстанції не перевіряються.

При призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, віднесеного законом до невеликої тяжкості, форму вини у виді необережності, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, визнав свою вину, позитивно характеризується по місцю роботи та проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, наслідки цього діяння спричинення двом потерпілим середньої тяжкості тілесних ушкоджень, часткове відшкодування шкоди та за відсутності обтяжуючих обставин прийшов до правильного висновку про призначення йому покарання у виді штрафу, що є мінімальним видом покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст.286 КК України та застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідне й достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, відповідає принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації та не підлягає скасуванню в частині призначеного додаткового покарання, як про це просить апелянт, з таких мотивів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, що становить підвищену суспільну небезпеку у зв'язку з порушенням вимог п.п. 1.1, 2.3, 10.1, 12.1 та 13.1 ПДР України та здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_4 та ОСОБА_3, спричинивши їм середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення, наслідків, що настали та інших обставин, які впливають на ступінь відповідальності особи, яка керує транспортними засобами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на два роки.

Судом першої інстанції також встановлено, що внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді рани волосистої частини голови, синця в ділянці основи носа, закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, закритого перелому правої ключиці, які відносяться до середньої тяжкості. Потерпіла ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді рани лівої половини тім'яної ділянки та внутрішньої поверхні правого гомілково-ступневого суглобу, синця лівого плечовою суглобу, закриті переломи: хірургічної шийки лівої плечової кістки та кісток лівої гомілки, які відносяться до середньої тяжкості.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла ОСОБА_3 знаходилася на стаціонарному лікуванні у відділенні анестезії та інтенсивної терапії, і у відділенні відновної реконструктивної та малоінвазивної хірургії Комунального некомерційного підприємства Міська комунальна лікарня №3 Тернопільської міської ради з 29.08.2016 року по 06.09.2016 рок (8 ліжко/днів); потерпіла ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні в ортопедо-травматологічному відділені Комунального закладу Тернопільської обласної ради КЗТОР «Тернопільська університетська лікарня» з 28.08.2016 року по 06.10.2016 року (39 ліжко/днів).

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

На підставі ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди", суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення). Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

Суд першої інстанції, роблячи висновок про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_3 у розмірі 20000 грн. та ОСОБА_4 - 55000 грн. врахував характер та обсяг страждань як фізичних, так і душевних, яких вони зазнали внаслідок ушкодження здоров'я, характер та обсяг немайнових втрат, їх тривалість, можливість відновлення здоровя.

Зокрема, внаслідок протиправних дій обвинуваченого потерпілій ОСОБА_3 спричинено моральну шкоду, яка проявилася як у фізичному болі, пов'язаному із оперативним втручанням та тривалим лікуванням у медичному закладі, так і у моральних стражданнях, оскільки внаслідок травми на даний час функціональне використання правої руки є обмеженим, що створює дискомфорт та труднощі. Крім цього, після ДТП порушився звичний ритм її життя, вона часто перебуває у пригніченому стані, з'явився страх, запаморочення та часті болі у області серця, грудної клітини та ногах.

Спричинена потерпілій ОСОБА_4 моральна шкода полягає у фізичних стражданнях, яких вона зазнала внаслідок спричинених середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тривалого лікування у медичному закладі та проведення декількох оперативних втручань. Крім того, ОСОБА_4 після закінчення лікування постійно переживає значні душевні та моральні страждання, оскільки на даний час вона пересувається по будинку за допомогою ходунків або палиці, часто відчуває біль в ногах, руках, запаморочення, різкі болі в попереку та напади стенокардії. Внаслідок цього потерпіла ОСОБА_4 не може самостійно забезпечувати умови свого життя, а тому перебуває у важкому емоційному стані, її постійно супроводжує страх, нервові переживання та пригніченість.

За таких обставин, враховуючи характер та обсяг страждань як фізичних, так і душевних, психічних, яких зазнали потерпілі, характер немайнових втрат, колегія суддів вважає розмір стягнутої моральної шкоди на користь потерпілих співмірним, таким що відповідають вищевказаним моральним стражданням та критеріям розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, доводи апеляційної скарги і матеріали кримінального провадження не містять вказівок на порушення вимог кримінального та кримінального процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування вироку суду.

Водночас, обвинувачений ОСОБА_1, під час судового розгляду заявив клопотання про застосування відносно нього амністії.

Відповідно до п.в ст.1 Закону України Про амністію у 2016 році підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Згідно з ст.15 вказаного Закону особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання.

Як встановлено в ході судового розгляду ОСОБА_1 вчинив необережний злочин, який не є особливо тяжким, і має на утриманні двох неповнолітніх дітей: Ангеліну ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що заява обвинуваченого про застосування амністії підлягає задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, Законом України Про амністію у 2016 році колегія суддів,-

Ухвалила:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Теребовлянського районного суду від 21 вересня 2017 року щодо нього - без змін.

На підставі п.в ст. 1 Закону України Про амністію у 2016 році звільнити ОСОБА_1 від відбування основного і додаткового покарання, призначеного вироком Теребовлянського районного суду від 21 вересня 2017 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_7