Ухвала суду № 70687018, 21.11.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 321/369/17-ц Головуючий у 1-й інстанції: Олійник М.Ю.

Провадження № 22-ц/778/2998/17 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Трофимової Д.А.,

Суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.,

За участю секретаря: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 07 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан», третя особа - ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 03.01.2005 року він був прийнятий на роботу до ТОВ «Лан» на посаду головного бухгалтера. Наказом № 21 від 01.09.2014 року ОСОБА_3 був переведений на посаду бухгалтера з 01.09.2014 року.

Наказом № 21 від 15.11.2016 року по ТОВ «Лан» вирішено з 16.02.2017 року провести скорочення посади однієї одиниці - бухгалтера, про що 01.12.2016 року позивача було повідомлено та йому була запропонована посада охоронника.

Наказом № 6 від 15.02.2017 року ОСОБА_3 звільнено з 16.02.2017 року з посади бухгалтера ТОВ «Лан» у зв'язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

З вказаним наказом ОСОБА_3 не погоджується, вважає його незаконним, посилається на необґрунтованість рішення про скорочення просади бухгалтера, оскільки значних змін в організації виробництва і праці на підприємстві, які б вказували на необхідність скорочення штату, не відбулось. Крім того, підприємство залишилось без посади бухгалтера, що суперечить вимогам законодавства, оскільки в підприємстві з колективною формою власності забороняється керівнику одночасно виконувати обов'язки директора та бухгалтера.

Також позивач зазначає, що повідомивши його 01.12.2016 року про скорочення займаної ним посади з 16.02.2017 року та запропонувавши йому посаду охоронника, відповідач передчасно 13.02.2017 року прийняв на вказану посаду іншу особу, тобто до закінчення строку прийняття рішення про переведення.

Крім того, ОСОБА_3 зазначав, що в зв'язку з незаконним звільненням йому завдано моральну шкоду, яка полягає у тому, що порушене його конституційне право на працю, порушились його нормальні життєві зв'язки, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя тощо.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ директора ТОВ «Лан» ОСОБА_4 № 6 від 15.02.2017 року про звільнення ОСОБА_3 з посади бухгалтера ТОВ «Лан» на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату;

- поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді бухгалтера ТОВ «Лан» та допустити рішення в цій частині до негайного виконання;

- стягнути з ТОВ «Лан» на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.02.2017 року, по день ухвалення рішення суду;

- стягнути з ТОВ «Лан» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. та судові витрати.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 07 червня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ директора ТОВ «Лан» ОСОБА_4 № 6 від 15.02.2017 року про звільнення ОСОБА_3 з посади бухгалтера ТОВ «Лан».

Поновлено ОСОБА_3 на посаді бухгалтера ТОВ «Лан».

Стягнуто з ТОВ «Лан» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 8 072,66 грн. Ухвалено провести виплату заробітної плати за вирахуванням податку на прибуток та інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з ТОВ «Лан» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2 000 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Лан» на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 640 грн.

Стягнуто з ТОВ «Лан» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 280 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ТОВ «Лан» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Стаття 9 Конвенції № 158 Міжнародної організації праці «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року» покладає на роботодавця тягар доказування законності підстав звільнення працівника.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

В роз'ясненнях, що міститься в пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року справа № 6-40цс15 та від 1 липня 2015 року справа № 6-491цс15, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Вакансія - це вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення»).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 працював на посаді бухгалтера ТОВ «ЛАН» та був звільнений 16 лютого 2017 року в зв'язку зі скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується копіями трудової книжки від 01 січня 1977 року Серії НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 5-9) та відповідного наказу № 6 від 15 лютого 2017 року (т. 1, а.с. 20).

Скорочення штату відбулося згідно наказу № 21 від 15 листопада 2016 року «Про скорочення штату працівників», відповідно до якого у зв'язку з необхідністю раціоналізації штатної структури підприємства, зменшення витрат на оплату праці, фонду заробітної плати, згідно рішення позачергових загальних зборів ТОВ «Лан» від 14 листопада 2016 року, скорочено посаду бухгалтера, виведено зазначену посаду зі штатного розпису, затверджено новий штатний розпис з 16.02.2017р. (т. 1, а.с. 10, 59-61, 62-63).

Відповідно до вимог частини 3 статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надити первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

15 листопада 2016 року профорганізатору профспілкової групи ТОВ «ЛАН» ОСОБА_5 було вручено повідомлення первинної профспілкової організації про скорочення штату № 68 від 15 листопада 2016 року щодо прийняття рішення позачерговими загальними зборами ТОВ «ЛАН» про скорочення штату працівників з 16 лютого 2017 року, а саме, посади бухгалтера (т. 1, а.с. 65).

З врахуванням прийнятого рішення щодо скорочення штату, 15 листопада 2016 року було затверджено новий штатний розпис ТОВ «ЛАН» без посади бухгалтера (т. 1, а.с. 64).

Наказом № 32 від 30 грудня 2016 року на директора ТОВ «ЛАН» ОСОБА_4 покладено обов'язки по організації та веденню бухгалтерського обліку, складанню звітності та наданню її до контролюючих органів, а також доповнено посадову інструкцію директора обов'язками бухгалтера (т. 1, а.с. 47).

На підставі наказу № 26 від 01 грудня 2016 року «Про попередження працівників підприємства про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням штату», ОСОБА_3 було попереджено про заплановане скорочення посади бухгалтера, що підтверджується повідомленням про розірвання трудового договору у зв'язку зі скороченням штату за вих. № 72 від 01 грудня 2016 року, згідно якого позивачу було запропоновано одну вільну вакансію - посаду охоронника (т. 1, а.с. 66, 67, 68).

Через відмову позивача від отримання повідомлення про розірвання трудового договору у зв'язку зі скороченням штату та письмового викладення незгоди працювати на запропонованій вакантній посаді, складено відповідні акти.

Так, згідно актів №№ 1, 2 від 01 грудня 2016 року про відмову працівника письмово викласти незгоду працювати на запропонованій йому вакантній посаді, 01 грудня 2016 року о 08 год. 45 хвил. директор ТОВ «ЛАН» ОСОБА_4 надав позивачу персональне письмове повідомлення про розірвання трудового договору з 16.02.2017 року у зв'язку зі скороченням штату. Одночасно позивачу було запропоновано одну вільну вакансію - посаду охоронника. ОСОБА_3 відмовився підписати повідомлення, отримати його на руки та письмово викласти незгоду працювати на запропонованій йому вакантній посаді (т. 1, а.с. 13, 69, 70, 71).

Вказані обставини підтвердили у суді першої інстанції свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7

Відповідно до положень ч. 1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції. Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно протоколу № 5 загальних зборів членів профспілкової групи ТОВ «ЛАН» від 06 лютого 2017 року, за результатами розгляду питання щодо надання попередньої згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_3 у зв'язку зі скороченням штату на підприємстві було надано попередню згоду на таке скорочення (т. 1, а.с. 74-78).

На виконання вимог ч. 3 ст. 43 КЗпП України, згідно якої подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено, ОСОБА_3 01 лютого 2017 року було повідомлено про проведення зборів профспілкової групи ТОВ «ЛАН», що вбачається з копії запрошення за вих. № 1 від 01 лютого 2017 року (т. 1, а.с. 73), яке містить підпис ОСОБА_3 на підтвердження отримання ним запрошення.

Крім того, на заяву ОСОБА_3 стосовно надання йому документів, необхідних для підготовки до зборів від 01 лютого 2017 року (т. 1, а.с. 79), профорганізатором ОСОБА_5 були надані всі витребувані документи, що підтверджується листом від 06 лютого 2017 року за № 4 (т. 1, а.с. 81). Позивач був присутнім на зборах та отримав копію протоколу (т. 1, а.с. 80).

Згідно наданої копії розрахунково-платіжної відомості при звільненні з ТОВ «ЛАН» було проведено повний розрахунок з позивачем, а саме, ОСОБА_3 виплачено заробітну плату за період з 01 лютого 2017 року по 16 лютого 2017 року у розмірі 1 920 грн. та вихідну допомогу у розмірі 3 200 грн. (т. 1, а.с. 82).

Також судом встановлено, що на підставі наказу № 5 від 13 лютого 2017 року (т. 1, а.с. 19, 19 зв.) на посаду охоронника згідно поданої 13 лютого 2017 року заяви прийнято ОСОБА_8, в зв'язку з чим на заяву ОСОБА_3 від 14 лютого 2017 року про переведення його на вказану посаду, йому було відмовлено листом від 15 лютого 2017 року (т. 1, а.с. 17, 18).

Отже, як встановлено судом першої інстанції, 01 грудня 2016 року директор ТОВ «ЛАН» ОСОБА_4 надав позивачу персональне письмове повідомлення про розірвання трудового договору з 16.02.2017 року у зв'язку зі скороченням штату, одночасно позивачу було запропоновано одну вільну вакансію - посаду охоронника.

Таким чином, відповідно до вимог трудового законодавства роботодавець до звільнення працівника запропонував позивачу вакантну посаду - посаду охоронника, разом із тим, у повідомленні від 01 грудня 2016 року не зазначено у який строк працівник має право погодитись на вакантну посаду або відмовитись від неї.

ОСОБА_3 мав право погодитись на вакантну посаду охоронника у строк до 15.02.2017 року, що і було зроблено останнім 14.02.2017 року шляхом написання письмової заяви про переведення його на вказану посаду. Проте, ОСОБА_3 було відмовлено у переведенні його на посаду охоронника листом від 15 лютого 2017 року.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов вірного висновку, що наказ директора ТОВ «Лан» ОСОБА_4 № 6 від 15.02.2017 року про звільнення ОСОБА_3 з посади бухгалтера ТОВ «Лан» є незаконним, та позивач на підставі ст. 235 КЗпП України підлягає поновленню на роботі на посаді бухгалтера ТОВ «Лан», з якої його було звільнено.

Крім іншого, в оскарженому рішенні суду дійшов висновку, що ОСОБА_3 звільнено з порушенням п. 1 ч. 1 ст. 40 і ст. 49-2 КЗпП України у зв'язку з тим, що відповідачем не запропоновано позивачу всіх вакантних посад. Як зазначив суд, на час звільнення позивача у ТОВ «Лан» існували вакантні посади водія та трактористів, що не були запропоновані ОСОБА_3, як працівнику, який підлягав скороченню. Відповідач лише один раз - 01 грудня 2016 року, в день повідомлення позивача про наступне звільнення, запропонував йому вакантну посаду охоронника, жодних інших посад, які були вакантними в ТОВ «ЛАН» з 01 грудня 2016 року (день повідомлення позивача про наступне звільнення) по 16 лютого 2017 року (день звільнення позивача) запропоновані ОСОБА_3 не були, враховуючи, що позивач має посвідчення тракториста - машиніста серії НОМЕР_2 від 25 грудня 1991 року, тобто міг претендувати на вакантні посади водія і трактористів.

З наданих суду документів дійсно вбачається наявність інших вільних посад на підприємстві протягом періоду з дня попередження про звільнення (1 грудня 2016 року), а також вакансій, які існували на день звільнення ОСОБА_3 (16 лютого 2017 року).

Так, наказом № 18 від 10 листопада 2016 року ОСОБА_3 поновлено на роботі на посаді бухгалтера ТОВ «ЛАН» на підставі рішення суду (т. 1, а.с. 145).

Наказом № 21 від 15 листопада 2016 року скорочено посаду бухгалтера, виведено зазначену посаду із штатного розпису, затверджено штатний розпис в новій редакції (т. 1, а.с. 146-147).

Відповідно до наказу директора ТОВ «ЛАН» ОСОБА_4 № 17 від 31 жовтня 2016 року з посади водія ТОВ «ЛАН» звільнено ОСОБА_9 (т. 1, а.с. 145).

Наказом № 23 від 15 листопада 2016 року внесено зміни до штатного розпису ТОВ «ЛАН», а саме введено посаду охоронника в кількості одна штатна одиниця (т. 1, а.с. 148).

Відповідно до штатного розпису в новій редакції з врахуванням скорочення штату робітників, затвердженого наказом № 24 від 15 листопада 2016 року, вакантними були: посада водія (з урахуванням наказу про звільнення від 31 жовтня 2016 року) та посада охоронника (т. 1, а.с. 148, 149).

Крім того, наказом № 25 від 24 листопада 2016 року звільнено з посад тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 149).

Тобто, на момент попередження ОСОБА_3 про звільнення згідно наказу від 01 грудня 2016 року № 26, крім запропонованої посади охоронника були вакантними ще чотири посади, а саме, водія та три посади тракториста.

Наказом № 30 від 30 грудня 2016 року затверджено новий штатний розпис ТОВ «ЛАН» на 2017 рік, яким також передбачені посади трьох трактористів та водія, які (як і посада охоронника) були вакантними (т. 1, а.с. 151).

Наказом № 33 від 30 грудня 2016 року внесено зміни до штатного розпису, новою редакцією якого передбачено чотири посади тракториста, одного водія та одного охоронника, які на той час зайнятими не були (т. 1, а.с. 152-153).

Отже, у вказаний період керівництвом підприємства було прийняте рішення про збільшення штату працівників на одну посаду тракториста.

Згідно наказу № 1 від 30 січня 2017 року, на підставі договорів № 0880/9, 0880/10 від 24 січня 2017 року, укладених з Михайлівським районним центром зайнятості, здійснювалось стажування безробітних ОСОБА_10 та ОСОБА_5 за професією тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва (т. 1, а.с. 154), по закінченню якого вказані особи були працевлаштовані до ТОВ «ЛАН» на посаду тракториста з 06 лютого 2017 року по 10 лютого 2017 року згідно строкового договору, що підтверджується наказом № 3 від 03 лютого 2017 року (т. 1, а.с. 154). Наказом № 4 від 10 лютого 2017 року трактористів ОСОБА_10 та ОСОБА_5 звільнено (т. 1, а.с. 155).

Наказом № 5 від 13 лютого 2017 року прийнятий на роботу в ТОВ «ЛАН» з 16 лютого 2017 року ОСОБА_8 на посаду охоронника (т. 1, а.с. 155), тобто до звільнення ОСОБА_3 через скорочення штату працівників наказом № 6 від 15 лютого 2017 року.

Також, 01 березня 2017 року згідно наказу № 7 прийнято на роботу в ТОВ «ЛАН» ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_5 трактористами-машиністами сільськогосподарського виробництва та ОСОБА_12 - водієм (т. 1, а.с. 156), а 03 квітня 2017 року ОСОБА_13 - трактористом-машиністом сільськогосподарського виробництва згідно наказу № 10, що також свідчить про наявність вакансій на момент звільнення позивача.

Як зазначалося вище, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року № 6-1264цс17.

Судом не враховано, що відповідно до посадової інструкції тракториста-машиніста ТОВ «ЛАН», затвердженої наказом директора ТОВ «ЛАН» № 17 від 01.07.2014 року, до працівника вказаної категорії пред'являються наступні кваліфікаційні вимоги: професійно-технічна освіта або повна загальна середня освіта та курсове навчання за програмами підготовки тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва в закладах освіти. Кваліфікаційна атестація на право керування машинами категорії A і C або A, B і C, стаж роботи за професією тракториста-машиніста - не менше 1 (одного) року.

Згідно посадової інструкції водія (вантажного автомобіля з причепом, загальною вантажопідйомністю 10 т. ТОВ «ЛАН»), затвердженої наказом директора № 17 від 01.07.2014 року, до працівника вказаної категорії пред'являються наступні кваліфікаційні вимоги: повна або базова загальна середня освіта, професійно-технічна освіта або підготовка безпосередньо на виробництві, стаж роботи за професією водія (вантажного автомобіля з причепом, загальною вантажопідйомністю 10 т.) - не менше 1 (одного) року.

Позивач, як вбачається з копії його трудової книжки, стажу роботи на посадах тракториста-машиніста та водія (вантажного автомобіля з причепом, загальною вантажопідйомністю 10 т.) не має.

Отже, судом першої інстанції не було досліджено кваліфікаційні вимоги до робітників, що претендують на посади тракториста-машиніста та водія (вантажного автомобіля з причепом, загальною вантажопідйомністю 10 т.), викладені у відповідних посадових інструкціях, у зв'язку з чим зроблено помилковий висновок про те, що ОСОБА_3 міг претендувати на вказані посади.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо помилкового висновку суду про те, що ОСОБА_3 звільнено з порушенням п. 1 ч. 1 ст. 40 і ст. 49-2 КЗпП України у зв'язку з тим, що відповідачем не запропоновано позивачу вакантних посад тракториста-машиніста та водія, знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Проте, вказані доводи на правильність висновків суду першої інстанції по суті спору не впливають.

Далі, за положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами, розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу має бути визначений, виходячи з заробітної плати позивача за два місяця перед звільненням.

Відповідно до довідки № 11 від 28 лютого 2017 року, ОСОБА_3 отримував заробітну плату, зокрема, за грудень 2016 року в сумі 1 600 грн. (22 робочих днів) та за січень 2017 року - 3 200 грн. (22 робочих днів), тому середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 складає 109 грн. 09 коп. (т. 1, а.с. 21).

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов вірного висновку, що загальний розмір середнього заробітку за період з 16 лютого 2017 року по 07 червня 2017 року (включно), який підлягає стягненню з відповідача та користь ОСОБА_3 складає 8 072 грн. 66 коп. (109,09 грн. х 74 робочі дні).

Колегія також погоджується і з висновком суду в частині стягнення з відповідача та користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2 000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За положеннями п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору (статті 1, 3, 4, 31 ЦПК України)

Суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України. Враховуючи, що судом встановлено факт порушення законних трудових прав позивача, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації його життя, оскільки позивач був змушений звертатися до суду для відстоювання своїх інтересів, обсяг моральних страждань, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, виходячи з засад розумності та справедливості, суд правильно визначив, що належною компенсацією отриманої позивачем моральної шкоди є сума 2 000 грн., що є виваженим, справедливим та співмірним зі ступенем та тривалістю моральних страждань, заподіяних позивачу.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» відхилити.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 07 червня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: