Ухвала суду № 70680599, 28.11.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8251/17

Номер справи місцевого суду: 523/13091/17

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2017 року про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_3, заінтересована особа: Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

встановила:

19 вересня 2017 року заявник ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що з березня 2010 року вона почала проживати з ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. При цьому вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права і обов'язки, але не звернулись до Державного органу реєстрації актів цивільного стану про реєстрацію шлюбу.

Через декілька місяців, вони вирішили переїхати до м. Одеси, та орендували квартиру АДРЕСА_1.

18.12.2012 році після продажу будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_4 було придбано квартиру АДРЕСА_3. В зазначеній квартирі заявник проживала разом з ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

Також зазначала, що під час проживання вона оплачувала комунальні послуги, весь час доглядала за ОСОБА_4, надавала йому допомогу в побуті, медичну допомогу, тощо. Спільно проживаючи в одній квартирі, ними було придбано пральну машину «ВЕКО» серійний номер WMB 51011 F та телевізор LCD ELEKTRON заводський № 1021204691. Вказані предмети побуту були встановлені в квартирі ОСОБА_4 та перебувають в ній до теперішнього часу, що можуть підтвердити сусіди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, серія НОМЕР_1 від 01 листопада 2016 p., про що складено відповідний актовий запис №11108.

Заявник ОСОБА_3 також вказувала що займалася організацією похорон, ОСОБА_4, що підтверджується документами про витрати на поховання.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на все його майно. На момент відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_3 зі спадкодавцем проживала лише вона. З метою прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_4, заявник ОСОБА_3, в межах встановленого законом шестимісячного строку, звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського територіального округу Одеської області з відповідною заявою про прийняття спадщини. На підставі її заяви 29.03.2017 приватний нотаріус Горда І.В. внесла реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи за № 60451930 (додаток 8).

Посилаючись на те, що у зв'язку з відсутністю у неї всіх необхідних для отримання спадщини документів у видачі свідоцтва про право на спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_4, їй було відмовлено.

Посилаючись на те, що вона є спадкоємцем четвертої черги, заявник просила її вимоги задовольнити.

Проте, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2017 року ОСОБА_3 було відмовлено у відкритті провадження по її заяві про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, з тих підстав, що із зави вбачається спір про право.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_3 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказану ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2017 року та повернути справу для вирішення питання про відкриття провадження у справі до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Так, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

З цих підстав, суд дійшов висновку про те, що згідно ч. 4 ст. 256 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження по справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлено під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Проте, з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на наступні обставини.

Так, згідно роз'яснень, викладених в п.п. 1.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

У поданій заяві, заявник не зазначала, що в даному випадку мається спір про право, а питання ставилось лише про встановлення юридичного факту, від доведення якого залежить виникнення права на спадщину.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування», зазначено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

У цій же постанові зазначено, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

У пункті 23 зазначеної постанови вказано: «Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини».

Із заяви ОСОБА_3 не вбачається спору між спадкоємцями і взагалі не мається будь-яких відомостей про прийняття спадщини іншими особами, окрім заявника.

Крім того, в окремому провадженні суд не позбавлений можливості залучити до участі у справі всіх заінтересованих осіб, а також встановити їх позицію щодо можливості встановлення певного факту, усіх осіб, на права чи обов'язки яких, на думку суду, може вплинути встановлення певного юридичного факту. Таким чином, як і в позовному провадженні, в окремому провадженні висновок про існування спору про право повинен грунтуватись на інформації про реальну, а не потенційну спірність певного права.

Тобто, і в позовному, і в окремому провадженнях існування спору про право повинно ставитись в залежність виключно від волевиявлення осіб, права яких можуть зазнати впливу внаслідок прийняття рішення судом.

Опосередковано аналогічне розуміння прослідковується у законодавчому визначенні окремого провадження, оскільки згідно з ч. 1 ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються, зокрема, цивільні справи про підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Таким чином, у цьому визначенні йдеться про можливість підтвердження у порядку окремого провадження прав, щодо яких відсутній факт їх оспорення, а не прав, щодо яких відсутній спір.

Що стосується посилання суду першої інстанції на ст. 1277 ЦК України, то слід зазначити, що право на подачу до суду заяви про визнання спадщини відумерлою у органу місцевого самоврядування виникає лише у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття.

Зазначені обставини свідчать про те, що на даний час у органу місцевого самоврядування право на подачу зазначеної заяви не виникло, оскільки у разі встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_3 з ОСОБА_4 з 2010 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1, заявника може бути визнано спадкоємцем четвертої черги.

У разі, коли будь-яка особа, у тому числі і орган місцевого самоврядування, завить про свої права на спадкове майно після смерті ОСОБА_4, тобто виникне спір про право, суд буде зобов'язаний залишити заяву без розгляду, з мотивів виникнення спору про право, із вказанням осіб, на чиї права може вплинути даний спір.

Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги по те, що висновок суду першої інстанції про те, що в даному випадку вбачається спір про право, є передчасним та необгрунтованим, знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для постановлення ухвали у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду є безпідставною, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, оскільки ухвалу постановлено не у відповідності до вимог процесуального права.

У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.4 ч.2 ст. 307, ст.ст. 312, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2017 року про відмову у відкритті провадження у цивільній справі скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

Н.А. Кононенко