Рішення № 70676891, 28.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 756/5384/15-ц Головуючий в 1 інстанції - Тітов М.Ю.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/11198/2017 Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Задерей І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві Державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 06 жовтня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №06-07-И/38, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 90000 доларів США з терміном повного погашення заборгованості до 14 жовтня 2027 року, процентна ставка 13% річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та позичальником 16 жовтня 2007 року було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34 кв.м., житловою площею 16 кв.м.

Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 26.11.2014 року заборгованість за кредитним договором склала 3 550124,57 грн., яка складається з: строкової заборгованості за кредитом - 78389,78 доларів США, що за курсом НБУ становить 1173738,01 грн.; простроченої заборгованості за кредитом - 7042,53 доларів США, що за курсом НБУ становить 105448,51 грн.; строкової заборгованості за відсотками - 802,11 доларів США, що за курсом НБУ становить 12010,07 грн.; простроченої заборгованості за відсотками - 39575,42 доларів США, що за курсом НБУ становить 592566,72 грн.; пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсотках - 1666361,26 грн.

Просив суд в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитом договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34 кв.м., житловою площею 16 кв.м. шляхом визнання права власності на зазначене майно за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності за зазначене майно, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Також просить виселити відповідачів з вказаної квартири, оскільки вони зареєстровані в спірній квартирі.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1, (податковий номер НОМЕР_1) перед АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за Кредитним договором № 06-07-И/38 від 16.10.2007 року в сумі 125 809 (сто двадцять п'ять тисяч вісімсот дев'ять) доларів США 84 центи та 1 666 361 (один мільйон шістсот шістдесят шість тисяч триста шістдесят одна) гривня 26 копійок, а саме:

Сума строкової заборгованості за кредитом - 78 389,78 доларів США (за курсом НБУ 14,9731 грн. / 1 дол. США - 1 173 738.01 гривень);

Сума простроченої заборгованості за кредитом - 7 042,53 доларів США (за курсом НБУ 14,9731 грн./ 1 дол. США - 105 448,51 гривень);

Сума строкової заборгованості за відсотками - 802,11 доларів США (за курсом НБУ 14,9731 грн./ 1 дол. США - 12 010,07 гривень);

Сума простроченої заборгованості за відсотками - 39 575,42 доларів США (за курсом НБУ 14,9731 грн./ 1 дол. США - 592 566,72 гривень);

Пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсотках - 1 666 361 (один мільйон шістсот шістдесят шість тисяч триста шістдесят одна ) гривня 26 копійок,

звернути стягнення на предмет іпотеки, квартиру під АДРЕСА_1 загальною площею 34,00 кв.м.; житловою площею 16,00 кв.м. складається з 1 (однієї) жилої кімнати, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_3) на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Скляром О.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 16 жовтня 2007 року за реєстровим № 3881. зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 16 жовтня 2007 року за реєстраційним № 2419668 шляхом набуття права власності на зазначене майно Публічним акціонерним товариством Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Артема, 60; код ЄДРІІОУ 09807856) за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Виселити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, іпн. НОМЕР_1). ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, іпн. НОМЕР_2), ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_4) з квартири АДРЕСА_1.

Здійснити розподіл судових витрат (а.с. 217 т. 1)

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15.06.2017 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві Державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В скарзі посилався на те, що суд не врахував та не дослідив суть обраного способу захисту - звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач вирішив звернутися за захистом порушеного права саме до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звертатися ж в позасудовому порядку з вимогою до іпотекодавця є лише правом, а не обов'язком іпотекодержателя. Позивач обрав спосіб захисту порушеного права - звернення стягнення на предмет іпотеки та обґрунтовуючи правові підстави позову шляхом такого звернення, користуючись своїм правом вибору, зазначив порядок передбачений ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». Натомість суд першої інстанції маючи в матеріалах справи всі докази на підтвердження порушених прав позивача не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, зокрема ст. 119 ЦПК, яка не зобов'язує останнього зазначати норму матеріального права взагалі. Суд встановивши очевидне порушення прав позивача, про що й зазначив в оскаржуваному рішенні, та визначивши норму права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин (звернення стягнення на предмет іпотеки) не застосував її та відмовив в задоволенні позовних вимог без будь-яких підстав.

В судовому засіданні апеляційного суду представник банку доводи скарги підтримала.

Позивач та її представник просили суд скаргу задовольнити частково, відмовити в задоволенні позову повністю .

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення вимог стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо), належить виключно позивачеві. Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Таким чином, відповідно до аналізу зазначених норм права та роз'яснень, наведених у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим у разі невиконання боржником зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що16 жовтня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №06-07-И/38, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 90000 доларів США з терміном повного погашення заборгованості до 14 жовтня 2027 року, процентна ставка 13% них (а.с.11-15 т. 1).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та позичальником 16 жовтня 2007 року було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34 кв.м., житловою площею 16 кв.м. (а.с. 19-22 т. 1).

Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № №06-07-И/38-П1 від 16 жовтня 2017 року.

Відповідач ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість по кредитному договору станом на 26.11.2014 року в сумі 3 550 124,57 грн., яка складається з:

строкової заборгованості за кредитом - 78389,78 доларів США, що за курсом НБУ становить 1173738,01 грн.;

простроченої заборгованості за кредитом - 7042,53 доларів США, що за курсом НБУ становить 105448,51 грн.;

строкової заборгованості за відсотками - 802,11 доларів США, що за курсом НБУ становить 12010,07 грн.;

простроченої заборгованості за відсотками - 39575,42 доларів США, що за курсом НБУ становить 592566,72 грн.;

пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсотках - 1666361,26 грн. (а.с. 42-53).

Як вбачається з п. 11 Іпотечного договору іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо на день, визначений основним зобов'язанням, позичальник не поверне іпотекодержателю суму кредиту та/або проценти за користування кредитом та/або пеню або іншу заборгованість, та/або платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором, в тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу так і процентів за ним).

Відповідно до п. 12 Іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно п. 12.3.1 Іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». При цьому, вважається що предмет іпотеки набувається у власність Іпотекодержателя за ціною, що буде визначена на підставі висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому сторони домовляються, що кандидатура незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. При оцінці предмету застави незалежний експерт повинен використовувати всі методи оцінки, які будуть передбачені діючим законодавством на момент оцінки. Якщо фактично розмір заборгованості позичальника за основним зобов'язанням, менший за вартість, вказану у висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності, іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавців протягом 60 (шестидесяти) банківських днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки. Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень п. 12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавців, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцями в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов'язання.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за позивачем вирішується виключно в позасудовому порядку відповідно до Закону та укладеного між сторонами іпотечного договору шляхом прийняття рішення про перехід предмета іпотеки у власність, що є підставою для реєстрації права власності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на предмет іпотеки, а в судовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки можливе лише шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону.

Колегія суддів повністю з таким висновком погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Умовами ст. 590 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Разом з тим порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України можна зробити висновок про те, що законодавець визначає три способи захисту для задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

З матеріалів справи вбачається, що умов кредитного договору боржник не виконує протягом тривалого часу, кредит не погашає, так як в неї немає коштів на його погашення, рішення суду про стягнення заборгованості за цим кредитом не виконується з 2013 року, дана справа розглядалась судом з квітня 2015 року, проте боржник не погасила жодної копійки за кредитом за час розгляду справи, таким чином, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, а також врахувавши положення договору іпотеки, якими передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, колегія приходить до висновку, що банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки у порядку встановленому ст. 37 Закону України "про іпотеку", а тому правильним вирішенням такого спору є захист порушеного права в спосіб про який просив позивач, так як за обставинами даної конкретної справи, відсилання судом позивача захищати порушене право в інший спосіб призведе до збільшення тривалості виконання судового рішення про стягнення заборгованості, та порушення прав інших осіб - кредиторів позивача, який перебуває в стадії ліквідації.

Аналогічна правові позиції висловлена Верховним Судом України у постановах від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16 , постанові від 27 квітня 2017 року у справі 6-679цс17 та від 24 травня 2017 року у справі № 6-1388цс16.

Таким чином рішення суду про відмову у зверненні стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог.

Вирішуючи даний спір, колегією суддів враховується те, що боржником і поручителем не виконуються зобов'язання за укладеними договорами щодо повернення кредитних коштів та відсотків досить тривалий час, що свідчить про те, що відповідачі злісно ухиляються від виконання взятих на себе зобов'язань. Також з матеріалів справи вбачається, що існує рішення про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, яке не виконується протягом тривалого часу, а виконавчий лист повертається через те, що діє мораторій. При цьому, з матеріалів справи також вбачається, що позивач на даний час перебуває на стадії ліквідації відповідно до ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а відмова в задоволенні позовних вимог призведе до порушення прав невизначеного кола осіб-вкладників банку.

Звернення з вимогами про проведення реєстрації права власності в позасудовий спосіб призведе до додаткових витрат позивача для здійснення захисту своїх порушених прав, та відповідно зменшення ліквідаційної маси позивача.

Щодо визначення початкової ціни предмету іпотеки, колегія прийшла до наступного висновку:

Враховуючи те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього у спірних правовідносинах відбувається за рішенням суду, таке судове рішення за змістом має відповідати вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону. За ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. В разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Таким чином, обраний спосіб захисту (визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки у відповідності до положень ст. 37 ЗУ «Про іпотеку») жодним, чином не пов'язаний із процедурою продажу предмета іпотеки і зазначення у судовому рішенні, початкової ціни продажу, мало того, що нелогічне і необов'язкове, більше того - таке означення може призвести до труднощів, або взагалі унеможливити виконання такого стягнення.

Ризик зміни ринкової вартості предмета іпотеки з моменту ухвалення рішення до моменту його виконання у будь-якому разі покладений на іпотекодержателя, оскільки у разі зменшення ціни виконати рішення буде неможливо з огляду на закони ринку (відсутність попиту з огляду на зафіксовану ціну), а у разі збільшення ринкової вартості стягувач зазнає збитків через недоотриману вигоду з огляду на необхідність реалізації майна за фіксованою судом вартістю.

Також, колегією суддів встановлено, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд жодним чином не вирішив вимогу позивача про виселення відповідачів та малолітньої дитини .

Усуваючи вказане порушення та вирішуючи вказану вимогу, колегія суддів виходить з наступного:

Частини другої статті 40 Закону «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Судом встановлено, що відповідачі отримали споживчий кредит для придбання квартири, яка була передана в іпотеку, а тому останні підлягають виселенню без надання іншого житла.

Разом з тим до даних правовідносин підлягає застосуванню Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року, відповідно до якого не може бути примусово стягнуте нерухоме майно, яке вважається предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому в іноземній валюті та за умови, що таке нерухоме майно використовується як постійне місце проживання позичальника, за умови, що у власності позичальника немає іншого нерухомого майна.

Вказаний закон не зупиняє дію решту нормативних актів, що регулюють забезпечення зобов'язань.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії закону не підлягає виконанню.

Аналогічний правовий висновок зроблено ВСУ в постанові № 6-57цс15.

Судом встановлено, що житлова площа не перевищує межу зазначену в цьому законі.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 має інше житло на праві власності ні суду першої інстанції ні апеляційному суду не надано.

Представник позивача не заперечувала, що за обставинами даної справи вищенаведений закон має застосовуватись на стадії виконання даного рішення суду.

Таким, чином колегія приходить до висновку, що позовні вимоги про виселення з предмету іпотеки відповідачів підлягають задоволенню, так як кредит отримувався для придбання предмету іпотеки. Законом, з урахуванням вищенаведених обставин, не передбачений обов'язок забезпечувати, осіб, що виселяються іншим житлом. Також колегія суддів прийшла до висновку про необхідність застосовувати мораторій передбачений вищенаведеним Законом.

Втім, застосування цього закону має відбуватись на стадії виконання судового рішення в даній справі, враховуючи норми цього закону, а також керуючись ст. 217 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відстрочити виконання рішення в даній справі в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення до закінчення мораторію передбаченого Законом.

Посилання представника відповідача на пропуск строку на звернення до суду колегія суддів не приймає з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 червня 2012 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, була стягнута заборгованість за вказаним кредитним договором. Рішення набрало законної сили в жовтні 2013 року. Після чого позивач в даній справі вживав всіх можливих заходів для його виконання, проте через ухилення від виконання своїх обов'язків боржниками, рішення суду так і не було виконано, що змусило позивача в квітні 2015 року звернутись з даним позовом. Вказані обставини свідчать про те, що строк позовної давності позивачем не пропущений.

Посилання на те, що в квартирі на яку позивач просив звернути стягнення проживає неповнолітня дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, яку не було залучено до розгляду, при цьому судом вирішено питання про її майнові та немайнові права, жодного значення при розгляді даної справи не мають, оскільки вимоги про виселення ОСОБА_5 в даному провадженні не заявлялися.

Посилання представника відповідача на тяжкий фінансовий стан ОСОБА_1 також не впливають на правильність вирішення даної справи, з огляду на те, що відсутність можливості виконувати свої зобов'язання не звільняє боржника від його обов'язків. Як вже зазначалось вище, не виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків, призводить до неможливості виконувати свої зобов'язання позивачем перед вкладниками банку, який вже знаходиться в стадії ліквідації.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості та виселення з предмету іпотеки із відстрочкою виконання рішення відповідно до ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Також, відповідно до положень ст. 88 ЦПК України ухвалюючи нове рішення апеляційний суд здійснює розподіл судових витрат.

При подачі позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 243,60 грн. (а.с. 10 т. 1), а при подачі апеляційної скарги 5711, 86 (а.с. 44, 72 т. 2), а тому зазначені втрати підлягають стягненню з відповідачів по 2977,73 з кожного (5955,46:2).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві Державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 06-07-И/38 від 16.10.2007 року в розмірі 125 809 (сто двадцять п'ять тисяч вісімсот дев'ять) доларів США 84 центи та 1 666 361 (один мільйон шістсот шістдесят шість тисяч триста шістдесят одна) гривня 26 копійок, а саме:

Сума строкової заборгованості за кредитом - 78 389,78 доларів США (за курсом НБУ 14,9731 грн. / 1 дол. США - 1 173 738.01 гривень);

Сума простроченої заборгованості за кредитом - 7 042,53 доларів США (за курсом НБУ 14,9731 грн./ 1 дол. США - 105 448,51 гривень);

Сума строкової заборгованості за відсотками - 802,11 доларів США (за курсом НБУ 14,9731 грн./ 1 дол. США - 12 010,07 гривень);

Сума простроченої заборгованості за відсотками - 39 575,42 доларів США (за курсом НБУ 14,9731 грн./ 1 дол. США - 592 566,72 гривень);

Пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсотках - 1 666 361 (один мільйон шістсот шістдесят шість тисяч триста шістдесят одна ) гривня 26 копійок,

Звернути стягнення на нерухоме майно: - квартиру під АДРЕСА_1 загальною площею 34,00 кв.м.; житловою площею 16,00 кв.м. складається з 1 (однієї) жилої кімнати, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_3) на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Скляром О.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 16 жовтня 2007 року за реєстровим № 3881. зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 16 жовтня 2007 року за реєстраційним № 2419668 шляхом набуття права власності на зазначене майно Публічним акціонерним товариством Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Артема, 60; код ЄДРПОУ 09807856) за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Виселити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, іпн. НОМЕР_1). ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, іпн. НОМЕР_2), ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_4) з квартири АДРЕСА_1.

На підставі ст. 217 ЦПК України відстрочитивиконання рішення в частині звернення стягнення на квартиру та виселення до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VII.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» судовий збір в розмірі 2977 грн. 73 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» судовий збір в розмірі 2977 грн. 73 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: