Постанова № 70673928, 29.11.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

29 листопада 2017 року Справа № 924/665/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Коломис В.В. ,

судді Мамченко Ю.А.

при секретарі судового засідання Левчук І.О.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Шаргородського Руслана Анатолійовича на рішення господарського суду Хмельницької області від 21.09.17р. у справі №924/665/17 (суддя Гладюк Ю.В.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю „Продес", м.Хмельницький;

до фізичної особи-підприємця Шаргородського Руслана Анатолійовича, м.Хмельницький;

про стягнення 14558,40 грн. заборгованості

за участю представників:

позивача - Ахтимчук С.І. - за довіреністю (в режимі відеоконференції);

відповідача - Бейлик А.Б. - за довіреністю (в режимі відеоконференції)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 21.09.17р. у справі №924/665/17 частково задоволено позов Товариства з додатковою відповідальністю „Продес" до фізичної особи-підприємця Шаргородського Руслана Анатолійовича про стягнення 14558,40 грн. заборгованості.

Стягнуто із відповідача на користь позивача 7440,00 грн. заборгованості по орендній платі, 1398,66 грн. пені, 971,39 грн. витрат по оплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - фізична особа-підприємець Шаргородський Руслан Анатолійович звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (арк.справи 78, 79).

В скарзі апелянт зазначає, що свої зобов'язання по договору ФОП Шаргородський Р.А. виконував належним чином, в тому числі, щодо вчасних розрахунків за орендну плату. Кошти сплачувались ФОП Шаргородським Р.А. кожного місяця представнику ТДВ «Продес» до передачі кіоску орендодавцю за актом приймання-передачі від 31.03.2016р. Тому, будь-якої заборгованості у ФОП Шаргородського Р.А. перед ТДВ «Продес» немає.

Вищевказаний факт підтверджується наданим ТДВ «Продес» розрахунком сплачених відповідачем та отриманих позивачем коштів орендної плати за період з 01.01.2015р. по 05.09.2017р. у розмірі 72707,29 грн., що встановлюють факт відсутності заборгованості та наявності переплати останнього перед ТДВ «Продес».

Так як згідно п.2.1. договору відповідач повинен був сплачувати позивачу орендну плату у розмірі 3720 грн. в т.ч. ПДВ за кожен місяць користування, з 01.01.2015р. по 31.03.2016р. (15 місяців) ФОП Шаргородський Р.А. зобов'язаний був сплатити ТДВ «Продес» кошти орендної плати у розмірі (15x3720) - 52 080,00 грн., натомість було сплачено 72 707, 29 грн.

Скаржник звертає увагу, що особливість суб'єктів правовідносин (2-ох суб'єктів господарювання) унеможливлює вчинення останніми жодних «усних» правочинів та «усного» погодження, так як це суперечить ст.208 Цивільного кодексу України, ст.181 Господарського кодексу України. Також, вищевказане суперечить п.6.1. договору, згідно якого сторони домовились, що після підписання даного договору усі попередні переговори, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються даного договору, втрачають юридичну силу.

Апелянт зазначає, що встановивши необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення компенсації вартості електроенергії (з огляду на відсутність жодних домовленостей, узгодження показників, вартості, строків та порядку сплати відповідачем), суд, всупереч своїм попереднім висновкам, зазначив про врахування попередніх оплат вартості спожитої електроенергії за «усним» погодження сторін згідно рахунків, які видані позивачем та не узгоджувались (не отримувались) відповідачем.

Також звертає увагу, що будь-якого договору між ФОП Шаргородським Р.А. та ТДВ «Продес» на постачання електроенергії укладено не було. Також, в матеріалах справи не містяться докази, які надають право позивачу надавати такого роду послуги третім особами та отримувати за це кошти.

Згідно п.2.6. договору, плата за спожиту електроенергію нараховується відповідно до показників лічильника. Будь-яких умов, що кошти за послуги спожитої електроенергію повинні бути сплачені ФОП Шаргородським Р.А. саме ТДВ «Продес» договір не містить. Тому, за відсутності доказів, які б надавали право ТДВ «Продес» надавати послуги електропостачання (чи надання посередницьких послуг) та за відсутністю окремих договорів, позивач не має (та не мав) право на стягнення (отримання) даних коштів на власну користь.

Також, апелянт звертає увагу, що зазначаючи про усне погодження попередньої сплати компенсації послуг електропостачання, представником позивача не надано жодних доказів понесення таких витрат безпосередньо ТДВ «Продес». Позивач не надавав докази того, що даний лічильник за №0903012 зареєстрований в організації, яка здійснює електропостачання, докази здачі-прийняття позивачем рапортів по даному лічильнику та оплати згідно них коштів (квитанцій, чеків, тощо).

Скаржник зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази узгодження між сторонами показників лічильника електроенергії (як на момент передачі кіоску за актом, так і в подальшому), відсутні докази вартості 1 кВт/год., які надавались електропостачальною організацією ТДВ «Продес» з урахування ПДВ чи ні, так як послуги електроенергії нараховуються юридичним особам електропостачальною організацією з урахуванням ПДВ, що є загальновідомим фактом.

Тому апелянт вважає, що судом першої інстанції було неправомірно відхилено доводи та докази відповідача про відсутність заборгованості (та наявність переплати) та стягнуто кошти орендної плати у розмірі 7 440 грн.

А з огляду на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 7 440 грн., скаржник вважає, що немає жодних підстав для стягнення і пені.

Також, судом першої інстанції не було надано жодної правової оцінки доводам відповідача щодо недійсності вищевказаного договору оренди від 01.01.2015р.

Звертає увагу суду, що будь-які документи які підтверджують право власності на даний кіоск та документи, які підтверджують правомірність його встановлення та використання земельної ділянки під ним, ФОП Шаргородському Р.А. надано не було та такі докази відсутні в матеріалах справи. За відсутності доказів, які підтверджували право власності позивача на вищевказаний кіоск, даний договір є таким, що не відповідає ст.761 ЦК України, а отже є нікчемним.

На підставі викладеного просить суд скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 21.09.2017р. у справі №924/665/17 в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Продес» про стягнення з ФОП Шаргородського Р.А. на користь позивача 7440 грн. заборгованості по орендній платі, 1398,66 грн. пені, та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог В іншій частині рішення залишити без змін. Здійснити розподіл судових витрат.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.10.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд скарги призначено на "09" листопада 2017 р. о 11:00 год. у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.

18.10.2017р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги (арк.справи 104).

В поясненнях представник зазначає, що для підтвердження обґрунтованості доводів апеляційної скарги, представником ФОП Шаргородського Р.А. було направлено адвокатський запит вих.№18/17 від 25.09.2017 р. до Директора Хмельницького міського району електромереж ПАТ «Хмельницькобленерго» з проханням надати інформацію: чи зареєстрований ТДВ «Продес» лічильник електроенергії №0903012, який знаходився у кіоску за адресою: м.Хмельницький, вул.Соборна, 43 за період з 01.01.2015р. по 31.03.2016р. та чи подавались ТДВ «Продес» «рапорти» здачі електроенергії згідно даного лічильника. Чи взагалі ТДВ «Продес» здійснювало оплату за спожиту електроенергії згідно приміщень по вул.Соборній, 43 та за якими тарифами. Та чи є ТДВ «Продес» посередником між Хмельницьким міським РЕМ та іншими споживачами.

Згідно відповіді Хмельницького міського РЕМ від 29.09.2017р. № 02-1419:

1. Лічильник електричної енергії №0903012 не зареєстрований за ТДВ «Продес».

2. Акти про використану електричну енергію згідно лічильника №0903012 за період з 01.01.2015р. по 31.03.2016р. ТДВ «Продес» не подавались.

3. Також надано тарифи за якими Хмельницький МРЕМ надавав ТДВ «Продес» електричну енергію з розрахунку за 1 кв. без ПДВ за період з 01.01.2015р. по 31.03.2016р.

4. ТДВ «Продес» не є посередником між Хмельницьким МРЕМ та іншими споживачами.

Представник вважає, що вищевказані докази підтверджують обґрунтованість доводів, викладених в апеляційній скарзі. В тому числі вищевказане підтверджує необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення компенсації вартості електроенергії та необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо «усного» погодження попередньої сплати компенсації вартості електроенергії, витрати по якій згідно даного лічильника позивач не ніс (за весь період оренди), показники, тарифи та порядок сплати між сторонами не узгоджувались. Також позивач не мав права отримувати та зараховувати вищевказані кошти на власну користь та надавати електроенергію іншим споживачам (посередницькі послуги).

Тому, вищевказане підтверджує наявність переплати відповідача перед позивачем по орендній платі згідно договору оренди №2к від 01.01.2015р. у розмірі 20627,29 грн., а тому будь-яких правових підстав для задоволення позовних вимог не було.

08.11.2017р. на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (арк. справи 115-117), у якому позивач зазначає, що наявні у матеріалах справи документи засвідчують виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди не в повному обсязі та постійно із запізненням. Із документів також вбачається, що відповідач сплачував щомісяця окрім орендної плати, компенсацію вартості використаної електроенергії, чим своїми діями визнавав зобов'язання за договором №2к про оренду кіоску від 01.01.2015р., а саме: орендна плата (пункт 2.1. договору) та плата за спожиту електроенергію (пункт 2.6. договору). Про те, що кошти сплачувалися не лише за оренду, а й за електроенергію свідчить призначення платежу, яке зазначено у платіжних документах, зокрема зазначалося про сплату оренди та комунальних платежів (відшкодування електроенергії).

Позивач також не погоджується з доводами відповідача, що всі сплачені суми за договором є платою виключно за оренду, адже відповідач сам визнав свої зобов'язання з оплати відшкодування електроенергії, про що свідчать відомості щодо призначення платежу при перерахуванні коштів ТДВ «Продес». Також, в призначенні платежу є чіткі посилання на рахунок, згідно якого здійснювалася оплата орендної плати та відшкодування вартості спожитої електроенергії, що свідчить про обізнаність відповідача про вартість як орендної плати так і про вартість спожитої електроенергії. Наявність оплати відповідачем кожного із рахунків свідчить про визнання своїх зобов'язань як по оплаті орендної плати, так і по відшкодуванню виплати електроенергії.

Крім того, відповідач не надав жодного належного доказу на підтвердження оплати оренди за лютий та березень 2016 року.

Також позивач зазначає, що згідно п.2.6 договору оренди, плата за спожиту електроенергію нараховується відповідно до показників лічильника. На виконання даної умови договору оренди, відповідачу надавалися рахунки, в яких окремими рядками визначалися розмір орендної плати та розмір відшкодування використаної електроенергії.

Зазначене свідчать про те, що домовленість про відшкодування вартості спожитої електроенергії не була «усною», адже була передбачена самим договором оренди та виконувалася на підставі виставлених рахунків.

На підставі викладеного, позивач просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Шаргородського Руслана Анатолійовича, а рішення господарського суду Хмельницької області - без змін

Ухвалою суду від 09.11.2017р. розгляд справи відкладено на "29" листопада 2017 р. об 14:45год. у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького,59 у залі судових засідань №4.

27.11.2017р. на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення (арк.справи 115-117) в яких представник зазначає, що облік всієї спожитої електроенергії в приміщенні по вул.Соборній, 43 в м.Хмельницькому, в тому числі і кіоск, що був переданий в оренду відповідачеві, здійснюється лічильником №0983402, що підтверджується актами про використану електроенергію від 23.02.2016р. та 24.03.2016р. (код споживача №541). На підставі поданих актів про спожиту електроенергію, постачальник ПАТ «Хмельницькобленерго» виставляло рахунки-фактури №541, що відповідає коду споживача вказаного в актах про спожиту електроенергію. Дані рахунки оплачені ТДВ «Продес», що підтверджується банківськими виписками. Зазначені обставини свідчать про оплату позивачем поставленої в приміщення по вул.Соборній, 43, в тому числі і кіоск, електроенергії, та виникнення права вимоги на компенсацію спожитої електроенергії від орендарів.

Враховуючи, що приміщення по вул.Соборній, 43, в тому числі і кіоск, передані в користування кільком орендарям, з метою обліку спожитої електроенергії кожним із орендарів, для них були встановлені внутрішні лічильники електроенергії, які не ставилися на облік в ПАТ «Хмельницькобленерго», адже облік всієї спожитої електроенергії здійснювався на підставі загального лічильника №0983402. Встановлення внутрішніх лічильників електроенергії, без постановки на облік в ПАТ «Хмельницькобленерго за умови наявності загального лічильника, не заборонено законом та правилами обліку електроенергії. Цим пояснюється той факт, що номер лічильника №0903012 не поставленого на облік в ПАТ «Хмельницькобленерго», по якому здійснювався облік спожитої електроенергії для орендаря кіоску ФОП Шаргородського Р.В., збігається за номером іншого лічильника, який знаходиться на обліку в ПАТ «Хмельницькобленерго» за іншим споживачем.

Тому позивач вважає, що позиція відповідача щодо реєстрації лічильника за іншим споживачем не є підтвердженням факту відсутності споживання ФОП Шаргородським Р.А. електроенергії в період оренди кіоску по вул.Соборній, 43.

Крім того, відповідачем не надано жодних доказів про отримання ним послуг постачання електроенергії безпосередньо від ПАТ «Хмельницькобленерго» чи іншого ліцензованого постачальника електроенергії під час здійснення своєї підприємницької діяльності з адресою: вул.Соборна, 43 в м.Хмельницькому.

Також позивач зазначає, що ТДВ «Продес» є платником ПДВ, а тому компенсація вартості спожитої електроенергії виставлялася з врахуванням ПДВ. Такі дії зі сторони ТДВ «Продес» відповідають чинному законодавству, що підтверджується роз'ясненням ДФС України (Лист ДФС від 06.01.2017р. №200/Р/99-99-13-01-02-14).

На підставі вищевикладеного, позивач вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах закону та не підтверджені належними доказами, а тому остання не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 29.11.2017р. представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та надав додаткові пояснення в обґрунтування своєї позиції. Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 21.09.17р. у справі №924/665/17 є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

01.01.2015р. між Товариством з додатковою відповідальністю „Продес" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Шаргородським Русланом Анатолійовичем (орендар) було укладеного Договір на оренди кіоску №2к, підпунктом 1.1 якого передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасову оренду кіоск площею 12,4 м.кв., який знаходиться за адресою: м.Хмельницький, вул.Соборна, 43 для торгівлі продовольчими товарами. Кіоск та технологічне обладнання, яке здається в оренду, є власністю орендодавця (п.п.1.2).

Підпунктом 2.1 договору оренди сторони передбачили, що за користування приміщенням та обладнанням, що орендуються, орендар виплачує орендодавцеві орендну плату із розрахунку 300 грн. 00 коп. за 1 кв.м. в місяць, в тому числі ПДВ. Сума орендної плати становить 3720 грн. 00 коп. в місяць в т. ч. ПДВ.

Відповідно до п.п.2.2 договору розмір плати за оренду може бути змінено (проіндексовано) орендодавцем в односторонньому порядку, в зв'язку із зміною кон'юнктури ринку, зміною орендної плати на аналогічні приміщення, коливань співвідношення між гривнею і доларом США, із зміною законодавства. В такому разі орендодавець повинен повідомити про це орендаря офіційним листом. Раніше сплачена орендна плата корегуванню не підлягає.

Згідно п.п.2.3 договору плата за орендоване приміщення сплачується не пізніше 10 числа поточного місяця за поточний місяць.

За несвоєчасну сплату за оренду і послуги орендодавець має право вимагати від орендаря сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми платежу за кожен день прострочення (п.п.2.4 договору).

Як встановлено п.п.2.5 договору, плата за оренду і послуги за погодженням сторін вноситься на розрахунковий рахунок орендодавця або в його касу.

Відповідно до п.п.2.6 договору плата за спожиту електроенергію нараховується відповідно до показників лічильника.

Орендар зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі вносити орендодавцеві плату за оренду та надані послуги (п.п.3.3 договору).

Згідно Акта приймання-передачі кіоску (до договору №2к про оренду кіоску від 01.01.2015р.) орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове користування кіоск площею 12,4 м.кв. за адресою: м.Хмельницький, вул.Соборна,43 для торгівлі продовольчими товарами. Претензій до технічного стану кіоску орендар не має.

31.03.2016р. орендар повернув, а орендодавець прийняв з оренди кіоск площею 12,4 кв.м. (м.Хмельницький, вул.Соборна,43), про що сторони підписали Акт приймання-передачі кіоску (до договору №2к від 01.01.2015р.). Вказано, що орендодавець претензій до технічного стану кіоску не має.

Оскільки заборгованість по орендній платі по договору №2к від 01.01.2015р. на оренду кіоску у повному обсязі не сплачена, позивач звернувся до відповідача із претензією за вих.№23-09/16 від 23.09.2016р. про оплату заборгованості в сумі 10 426,00 грн.

Як вбачається із розрахунку заборгованості по договору №2к від 01.01.2015р. на оренду кіоску, за відповідачем значиться борг по орендних платежах в сумі 7 440,00 грн. за лютий-березень 2016р. та по оплаті за електроенергію в сумі 2 986,00 грн. за період лютий-березень 2016р., на загальну суму 10 426,00 грн.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, додаткових пояснень, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

З положень ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди кіоску.

Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України, яка кореспондується з ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.6 ст.283 Господарського кодексу України).

Як встановлено ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковий для виконання сторонами.

Як передбачено нормами ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Підпунктами 2.1, 2.3 договору оренди від 01.01.2015р. №2к встановлено обов'язок орендаря сплачувати орендну плату із розрахунку 300,00 грн. за 1 кв.м. в місяць (в т.ч.ПДВ). Сума орендної плати становить 3720,00 в місяць (в т.ч.ПДВ) у строк не пізніше 10 числа поточного місяця за поточний місяць.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не вніс орендну плату за лютий 2016р. в сумі 3 720,00 грн. та за березень 2016р. в суму 3 720,00 грн., чим порушив взяті на себе зобов'язання згідно договору оренди, що призвело до виникнення боргу перед позивачем в розмірі 7 440,00 грн.

Оскільки доказів оплати заборгованості в розмірі 7 440,00 грн. в матеріалах справи не містяться, а твердження відповідача про здійснену переплату колегія суддів вважає необгрунтованим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення із відповідача 7 440,00 грн. заборгованості по орендній платі.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Нормами ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Сторони у п.п.2.4 договору оренди кіоску від 01.01.2015р. №2к передбачили, що за несвоєчасну сплату за оренду і послуги орендодавець має право вимагати від орендаря сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суму платежу за кожен день прострочення.

Із наявного у матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем такі нарахування проведені за період прострочення з 01.04.2016р. по 24.07.2017р. із суми боргу 10 426,00 грн., яка складається із 7 440,00 грн. боргу по орендній платі та 2 986,00 грн. компенсації вартості електроенергії.

При цьому, у п.2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2014р. роз'яснено, що до стягнення пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Підпунктом 1.12 зазначеної Постанови Пленуму встановлено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Як вірно відмічено судом першої інстанції, позивачем не враховано наведені вище положення та здійснено нарахування пені поза межами шестимісячного строку, починаючи від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також, колегія суддів погоджується з висновком про безпідставність включення до розрахунку пені, крім орендних платежів в розмірі 7 440,00 грн. за період лютий-березень 2016р., також і вартості спожитої електроенергії в сумі 2 986,00 грн., оскільки порядок відшкодування останньої не було встановлено договором оренди від 01.01.2015р. №2к та не підтверджено позивачем будь-якими доказами та матеріалами.

При перерахуванні суми пені судом першої інстанції вірно взято до уваги такі розрахунки: по орендній платі за лютий 2016р. за період прострочення з 11.02.2016р. по 11.08.2016р. за 183 дні прострочення із суми боргу 3 720,00 грн. пеня становить 715,34 грн.; по орендній платі за березень 2016р. за період прострочення з 11.03.2016р. по 11.09.2016р. за 185 днів прострочення із суми боргу 3 720,00 грн. пеня становить 683,32 грн.

Тому, колегія суддів вважає правомірним стягнення з відповідача на користь позивача пеню в сумі 1 398,66 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення із відповідача вартості спожитої електроенергії в сумі 2 986,00 грн. (за лютий 2016р. в сумі 1 517,90 грн., за березень 2016р. в сумі 1 468,10 грн.), приймається до уваги, що порядок та суми відшкодування електроенергії не було встановлено у договорі оренди кіоску від 01.01.2015р. №2к, будь-якими іншим угодами, актами, підписаними між сторонами, а лише передбачено, що плата за спожиту електроенергію нараховується відповідно до показників лічильника.

При цьому, позивачем у позові не доведено обгрунтованість нарахувань, оскільки наявні в матеріалах справи звіти про використану електроенергію від 29.02.2016р. та від 31.03.2016р. не можуть слугувати належним доказом узгодження між сторонами як вартості електроенергії, так і понесених по електроенергії витрат саме позивачем, оскільки складені не відповідачем, а представником позивача. Звітувати ж про спожиті об'єми електроенергії мав би відповідач. Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази фіксації показників лічильника електроенергії на час передачі приміщення в оренду, докази вартості 1 кВт/год., які надавались позивачу енергопостачальною організацією, а також порядок і строки їх оплати саме відповідачем.

Відтак, доводи позивача щодо обґрунтованості стягнення компенсації вартості спожитої електроенергії в сумі 2 986,10 грн. не підтверджені належними та допустимими доказами, тому не підлягають задоволенню.

Щодо твердження апелянта про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо «усного» погодження попередньої сплати компенсації вартості електроенергії, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п.2.6 договору плата за спожиту електроенергію нараховується відповідно до показників лічильника.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання даної умови договору оренди, позивачем відповідачу надавалися рахунки, в яких окремими рядками визначалися розмір орендної плати та розмір відшкодування комунальних платежів (відшкодування електроенергії).

Із виписок по рахунку вбачається, що відповідач сплачував щомісяця не лише орендну плату, а і компенсацію вартості використаної електроенергії, отже, своїми діями визнавав зобов'язання за договором №2к про оренду кіоску від 01.01.2015р., а саме: орендна плата (пункт 2.1. договору) та плата за спожиту електроенергію (пункт 2.6. договору). При цьому, відповідач до позивача жодних претензій щодо зазначених рахунків не пред"являв.

Зазначене свідчить про те, що домовленість про відшкодування вартості спожитої електроенергії не була «усною», адже була передбачена п.п.2.6 договору оренди та виконувалася на підставі виставлених рахунків.

Щодо твердження відповідача, що лічильник електричної енергії №0903012 не зареєстрований за ТДВ «Продес», колегія суддів приймає до уваги пояснення позивача, що облік всієї спожитої електроенергії в приміщенні по вул.Соборній, 43 в м.Хмельницькому, в тому числі і кіоск, що був переданий в оренду відповідачеві, здійснюється лічильником №0983402, що підтверджується актами про використану електроенергію від 23.02.2016р. та 24.03.2016р. (код споживача №541). На підставі поданих актів про спожиту електроенергію, постачальник ПАТ «Хмельницькобленерго» виставляло рахунки-фактури №541, що відповідає коду споживача вказаного в актах про спожиту електроенергію. Враховуючи, що приміщення по вул.Соборній, 43, в тому числі і кіоск, передані в користування кільком орендарям, з метою обліку спожитої електроенергії кожним із орендарів, для них були встановлені внутрішні лічильники електроенергії, які не ставилися на облік в ПАТ «Хмельницькобленерго», оскільки облік всієї спожитої електроенергії здійснювався на підставі загального лічильника №0983402. Встановлення внутрішніх лічильників електроенергії, без постановки на облік в ПАТ «Хмельницькобленерго» за умови наявності загального лічильника, не заборонено законом та правилами обліку електроенергії.

Щодо твердження апелянта про недійсність договору оренди, колегія суддів звертає увагу на наступне.

В силу приписів ст.ст.203, 204, 215 Цивільного кодексу України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість укладений між позивачем та відповідачем договір оренди судом не визнано недійсним, окрім того його недійсність прямо не передбачено законом.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 7 440,00 грн. орендної плати та 1 398,66 грн. пені, а в решті позовних вимог про стягнення із відповідача 2 733,74 грн. пені та 2 986,00 грн. вартості спожитої електроенергії необхідно відмовити.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Шаргородського Руслана Анатолійовича на рішення господарського суду Хмельницької області від 21.09.17р. у справі №924/665/17 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Мамченко Ю.А.