Рішення № 70673323, 27.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2017 Справа №910/13901/17За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл

Київ»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпік -Інвест»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленград»

Третя особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бровченко М.О.

про визнання недійсним договору застави від 12.07.2017р.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Буднік О.В. - по дов.

Від відповідача 1: Яндян О.А. - по дов.

Від відповідача 2: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпік -Інвест», 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленград» про:

- визнання недійсним договору застави рухомого майна, частки у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ» в розмірі 25,99 % номінальною вартістю 2 558 805, 55 грн. №895 від 12 липня 2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімпік -Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ленград».

- припинення обтяження рухомого майна і виключення запису про реєстрацію обтяження за реєстраційним мером 16364163 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2017р. було порушено провадження у справі № 910/13901/17, розгляд справи призначено на 20.09.2017р.; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бровченко М.О.

19.08.2017р. від позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява про уточнення (збільшення) позовних вимог.

Відповідно до даної заяви позивач просить суд :

- визнати недійсним договір застави рухомого майна, частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ» в розмірі 25,99 % номінальною вартістю 2 558 805, 55 грн. №895 від 12 липня 2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімпік -Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ленград»;

- припинити обтяження рухомого майна, частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ» номінальною вартістю 12 558 805, 55 грн.;

- виключити запис про реєстрацію обтяження за реєстраційним номером 16364163 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Суд розглянувши дану заяву прийняв її до розгляду з урахуванням приписів ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

13.09.2017р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від відповідача -1 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що повноважний представник відповідача-1 перебуває у відпустці.

Представники відповідачів і третьої особи в судове засідання не з»явилися. Заяв, клопотань від відповідача-2 і і третьої особи на адресу суду не надходило.

В судовому засіданні представником позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору відповідно до приписів ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2017р. строк вирішення спору продовжено на 15 календарних днів та відкладено розгляд справи на 30.10.2017р.

30.10.2017р. відповідач-1 через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю ознайомлення з матеріалами справи.

Судове засідання, призначене на 30.10.2017р., не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Трофименко Т.Ю. на лікарняному.

Оскільки, 06.11.2017р. суддя Трофименко Т.Ю. вийшла з лікарняного, необхідним є призначення справи №910/13901/17 до розгляду.

Ухвалою від 06.11.2017р. призначено розгляд справи на 27.11.2017р.

22.11.2017р. представником відповідача було подано додаткові документи по справі.

В судовому засіданні 27.11.2017р. представником відповідача 1 було подано відзив на позов.

Представником позивача у судовому засіданні було подано додаткові документи по справі.

Представником позивача у судовому засіданні 27.11.2017р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача 1 проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

Представники відповідача 2 та третьої особи у судове засідання 27.11.2017р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

З приводу неявки відповідача 2 та третьої особи суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Аналогічними правами наділено у відповідності до ст.27 Господарського процесуального кодексу України третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст. 69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач 2 та третя особа в процесі розгляду справи так і не скористалась всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами у судовому засіданні 27.11.2017р.

В судовому засіданні 27.11.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.1 ст.574 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 12.07.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лендгранд» (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімпік -Інвест» (заставодавець) було укладено договір застави частки у статутному капіталі, відповідно до п.1. якого забезпечується заставою виконання заставодавцем зобов'язань за договором позики грошей між заставодавцем та заставодержателем, посвідченим 12 липня 2017р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу М.О. Бровченко за реєстровим №892, за умовами якого заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю позику в розмірі 5 000 000 грн. в термін до 12 липня 2020р., а також сплатити неустойку у розмірі та у випадках, передбачених договором позики.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо) (ст.12 Закону України «Про заставу»).

За умовами п.1.1 договору застави від 12.07.2017р. предметом застави за цим договором є частка в розмірі 25,99% вартістю 15 558 805,55 грн. в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ», ідентифікаційний код юридичної особи 32597058, місцезнаходження 04070, місто Київ, вул.Борисоглібська, буд.6, корп. «Б», дата державної реєстрації, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 21.07.2003р., 21.06.2007р., №10741200000025863.

Згідно п.1.2 договору застави предмет застави належить заставодавцю на праві власності на підставі статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ», державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 15.12.2008р. Шевченківською районною у м.Києві державною адміністрацією, номер запису 10791050004025863, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1002803401 від 12 липня 2017р.

За згодою сторін вартість предмета застави становить 12 558 805,55 грн. (п.1.3 договору від 12.07.2017р.).

У п.5.3 укладеного між відповідачами правочину вказано, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання заставодавцем зобов'язання за договором позики.

Договір застави від 12.07.2017р. підписано представниками контрагентів, скріплено їх печатками контрагентів та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бровченко М.О.. зареєстровано в реєстрі за №895.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ» звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору застави, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімпік -Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ленград», керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а отже, спірний правочин було вчинено.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору застави недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Наразі, обґрунтовуючи поданий позов, заявник посилався на те, що договір застави, укладений між відповідачами, суперечить приписам чинного законодавства України, оскільки станом на момент його укладання заставодавцем не було в повному обсязі сплачено вартість частки у статутному капіталі, що фактично, на думку заявника, виключає наявність у такого учасника права передавати належну йому частку у статутному капіталі в заставу відповідачу 2.

Оцінюючи доводи заявника щодо підстав визнання спірного правочину недійсним господарським судом враховано наступне.

Згідно п.1.1 статуту позивача, в редакції, що була затверджена рішенням позачергових загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколом №02/09/16 від 02.09.2016р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ» створене відповідно до рішення загальних зборів учасників товариства (протокол №1 від 03.07.2003р.), а також відповідно до рішення Київської міської ради №581/741 від 26.06.2013р. «Про Товариство з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ», зареєстроване Шевченківською районною у м.Києві державною адміністрацією 21.07.2003р. і керується у своїй діяльності Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про господарські товариства», іншими нормативно-правовими актами України.

Зі змісту п.1.5 статуту позивача у наведеній вище редакції учасниками товариства є: Компанія «Ерроукрестлімітед»; Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімпік -Інвест»; Публічне акціонерне товариство «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Східно-Європейський інвестиційний фонд»; Благодійна організація «Благодійний фонд сприяння розвитку фізичної культури та спорту «Славутич».

У п.6.9 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ» визначено розподіл часток учасників у статутному капіталі. Зокрема, Компанії «Ерроукрестлімітед» належить частка у розмірі 73,97% статутного капіталу; Товариству з обмеженою відповідальністю «Олімпік - Інвест» - 25,99%; Публічному акціонерному товариству «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Східно-Європейський інвестиційний фонд» - 0,03% статутного капіталу, а Благодійній організації «Благодійний фонд сприяння розвитку фізичної культури та спорту «Славутич» - 0,01% статутного капіталу.

Зі змісту означеного пункту статуту також полягає, що вартість частки відповідача 1 у статутному капіталі позивача становила 12 558 805,55 грн.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача 1 не заперечувались та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімпік - Інвест» в повному обсязі частку у статутному капіталі товариства сплачено не було, а перераховано лише 11 000 000 грн.

З приводу наведеного суд зазначає, що зі змісту ст.4 Закону України «Про заставу» вбачається, що предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.

Частинами 1-3 ст.147 Цивільного кодексу України визначено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

Отже, з системного аналізу наведеного вище полягає, що частка у статутному капіталі товариства дійсно може бути предметом застави у відповідності до ст.4 Закону України «Про заставу».

Проте, у даному випадку чинним законодавством можливість передати майно в заставу пов'язується саме з наявністю у особи права на відчуження певного об'єкта речових прав, яке в контексті предмету застави за спірним правочином фактично обмежується розміром саме сплаченої частки у статутному капіталі товариства.

В той же час, відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (п.2.10 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено, насамперед, факт порушення його прав та законних інтересів, внаслідок укладення відповідачами спірного правочину.

Наразі, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з п. 2 Постанови №6 від 23.03.2012 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

В свою чергу, обов'язок доказування, встановлений статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проте, всупереч наведеного вище, заявником не представлено суду належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ» внаслідок укладання між Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімпік -Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ленград» договору застави частки у статутному капіталі позивача, що фактично виключає наявність підстав для застосування у даному випаду обраного заявником способу захисту.

При цьому, суд звертає увагу, що законодавець врегулював питання щодо строку сплати статутного капіталу (внесення вкладів до статутного капіталу) учасниками товариства з обмеженою відповідальністю, обмеживши його одним роком з дня державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю (абзац перший частини третьої статті 144 Цивільного кодексу України, частина перша статті 52 Закону України «Про господарські товариства»).

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 05.02.2013 №1-рп/2013 підкреслено імперативність норм, закріплених у частині третій статті 144 Цивільного кодексу України і частині другій статті 52 Закону «Про господарські товариства», якими передбачено дії, які належить вживати господарському товариству в разі невнесення (неповного внесення) учасниками своїх вкладів до закінчення встановленого річного строку, зокрема, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень: про виключення зі складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про ліквідацію товариства.

З представлених суду документів вбачається, що рішенням від 14.07.2017р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ», які оформлено протоколом №14/0717 від 14.07.2017р., зокрема, виключено Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімпік -Інвест» зі складу учасників позивача; зменшено розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ».

Доказів оскарження чи визнання недійсним вказаного рішення загальних зборів учасників позивача у визначеному чинним законодавством України порядку матеріали справи не містять.

Тобто, з наведеного полягає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ» було вжито у передбаченому чинним законодавством України порядку дії у зв'язку з невнесенням (неповним внесенням) Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімпік -Інвест» своєї частки до закінчення встановленого річного строку.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, з огляду на не доведення позивачем належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України факту порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ» внаслідок укладання спірного правочину, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Хокейний клуб «Сокіл Київ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпік -Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленград» про визнання недійсним договору застави частки у статутному капіталі №895 від 12 липня 2017р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімпік -Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ленград».

Позовні вимоги про припинення обтяження рухомого майна і виключення запису про реєстрацію обтяження за реєстраційним мером 16364163 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та виключення запису про реєстрацію обтяження за реєстраційним мером 16364163 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна підлягають залишенню без задоволення як похідні.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.12.2017 р.

Суддя Трофименко Т.Ю.