Рішення № 70673003, 27.11.2017, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2017 р. Справа № 909/755/17

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П.А., секретар судового засідання Кучма І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: фізичної особи - підприємця Пудгородської Гаїни Андріївни, АДРЕСА_1, 89412

(представник позивача: Колотуха І.О., АДРЕСА_2)

до відповідача: Приватної багатогалузевої виробничо-торгової компанії "Захід", вул. 9 Травня, буд. 22, м. Тлумач, Івано-Франківська область, 78000

про стягнення заборгованості в сумі 310 374 грн. 30 коп.

представники сторін у судове засідання не з"явились

ВСТАНОВИВ

Фізична особа - підприємць Пудгородська Гаїна Андріївна звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватної багатогалузевої виробничо-торгової компанії "Захід" про стягнення заборгованості в сумі 310 374 грн. 30 коп. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 03.10.17 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 24.10.17. У зв"язку з відсутністю представників сторін, в порядку ст 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на на 07.11.2017року та повторно на 28.11.2017року.

Представники сторін в судове засідання повторно не з'явивися хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Позивач направив суду заяву ( вх.18828/17 від 27.11.2017року), у якій просить розглянути справи за його відсутності.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз"яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

При цьому, відзиву на позов та письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні від останнього суду не надходило.

Неподання або несвоєчасне подання доказів з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

За таких обставин, згідно ст.75 ГПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Позивач (підрядник) та відповідач (замовник) 10 жовтня 2016 року уклали договір № 10102016-1 П, (далі Договір) згідно п. 1.1 якого підрядник зобов'язується виконати для замовника з використанням свого устаткування та матеріалів, а замовник прийняти та оплатити роботи по бурінню розвідувально-експлуатаційних гідро свердловин для господарських потреб.

Його предметом, як зазначено у розділі 2, є оплатне виконання робіт та надання послуг відповідачем, як підрядником, за завдання позивача, як замовника.

Відповідно до п. 2.1 Договору вартість робіт згідно кошторису і договірної ціни складає 339 687, 78 грн., без ПДВ.

Під час виконання робіт виникли необхідні додаткові затрати, вартість яких сторони погодили в додатковій угоді № 1 від 03.02.2017р., до Договору від 10.10.16р. Згідно внесених змін, вартість робіт згідно кошторису і договірної ціни склала 459 667, 64грн.

Відповідно до п.2.2 остаточна вартість свердловини залежатиме від фактичної глибини свердловини та вказана в Акті виконаних робіт.

Сторонами у лютому 2017 року було підписано акт приймання виконання будівельних робіт, де відповідач визнав своїм підписом, що виконано робіт на 459 667, 64грн.

03 березня 2017 року сторони підписали акт прийому-передачі свердловини на воду № 83п, розташованої в м. Ужгород, вул. Собранецька, 200.

Згідно акту звіряння взаємних розрахунків за період: 10.10.2016-31.03.2017року за договором від 10.10.2016року , відповідач визнав заборгованість на користь позивача у розмірі 290118,24грн..

Відповідно до претензії від 10.10.2016року відповідач частково провів розрахунок.

Враховуючи положення ст. 625 ГПК України, позивач провів нарахування відповідачу 3% річних у розмірі 3672,18грн., 16583,12грн. інфляційних втрат. Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 14000грн. на оплату правової допомоги.

Станом на 28.11.2017року в матеріалах справи відсутні відомості, які підтвердили б сплату відповідачем вище зазначеної суми боргу.

Із змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов"язки виникають зокрема, з Договору.

Договір про виконання робіт № 10102016-1 П від 10.10.2016року, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Вказаний договір укладено у письмовій формі єдиного документа, підписаний повноважними представниками сторін за цим договором та скріплений печатками.

Сторони не надали суду жодних доказів про те, що на момент укладення вищевказаного правочину, сторони договору та/або одна із сторін договору була (були) не праводієздатними як суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи (Приватні підприємці).

Визначення договору підряду містить ч. 1 ст. 837 ЦК України, відповідно до якої за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Частина 2 ст. 837 ЦК України доповнює характеристику договору підряду, вказуючи на те, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Результат виконання підрядником роботи - це матеріалізований об'єкт, що знаходить своє втілення в індивідуально-визначених речах, бо робота виконується за завданням замовника, який має право у будь-який момент перевірити хід і якість роботи підрядника, не втручаючись в його діяльність. Даний матеріалізований результат знаходить своє відображення і в створенні нової речі, і в поліпшенні якості або інших споживчих властивостях вже існуючої речі.

Отже, правовідносини, що виникли між сторонами на підставі договору з урахуванням додатків) та ним врегульовані, є підрядними зобов'язаннями, і, відповідно, даний правочин за своєю правою природою є договором підряду.

Згідно ст.173 Господарського процесуального кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (сплатити гроші), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України).

Приписи ст.625 Цивільного кодексу України встановлюють відповідальність за порушення грошового зобов'язання, зокрема, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Приймання результату виконаної роботи, поряд з оплатою, є одним з основних обов'язків замовника, який він повинен здійснити негайно після отримання повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором (ч. 1 ст. 882 ЦК України). Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (ч. 4 ст. 882 ЦК України).

Відповідно до п.4.3. договору документом, що підтверджує факт виконання робіт є Акт виконаних робіт.

Матеріали справи містять Акт приймання виконання будівельних робіт від лютого 2017року, який доводить факт виконання позивачем підрядних робіт. Враховуючи часткову проплату відповідачем заборгованості, за позивачем існує основний борг у розмірі 290118,24грн.

Позивач посилається на Акт звіряння взаємних розрахунків за період 10.10.2016-31.03.2017р. як на доказ наявності боргу. Вiдповiдно до приписiв чинного законодавства акт звiрки - є документом, за яким пiдприємства звiряють бухгалтерський облiк операцiй, а наявнiсть чи вiдсутнiсть будь-яких зобов'язань сторiн пiдтверджується первинними документами (договором, розрахунками, тощо). Вiдповiдно акт звiрки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу. Первиннi документи повиннi мiстити дату здiйснення господарської операцiї, суму платежу або суму на яку проведено залiк, iншi реквiзити. Саме такi первиннi документи, а не складенi на їх пiдставi акти звiрки взаємних розрахункiв, виступають належними доказами у пiдтвердження проведення тiєї чи iншої господарської операцiї, здiйснення тих чи iнших дiй, виконання цивiльних прав та обов'язкiв.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки в тому числі передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України (боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом).

За змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Законодавець визначає обов"язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв"язку з чим таке зобов"язання є триваючим і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов"язання до моменту його усунення.

Позивач, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд, стягнути з відповідача 16583,12грн. - інфляційних втрат, 3672,18грн. - 3% річних. ( розрахунок у матеріалах справи). При цьому, у вказаному розрахунку, зазначено як початок та кінець періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних, так і суму боргу від якої здійснено такі нарахування, в т.ч. зазначено сумарний індекс інфляції в період їх нарахування.

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем 3% річних, інфляційних втрат за період визначений позивачем у розрахунку та встановлено, що інфляційні втрати підлягають стягненню в сумі 16583,12 грн. та 3% річних - 3672,18грн.

За таких обставин, враховуючи наведене, неподання відповідачем належних доказів, які б спростовували доводи позивача та доказів про оплату заборгованої суми у встановлені договором строки, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення 290118,24грн. основного боргу, 16583,12грн. інфляційних втрат та 3672,18грн. -3% річних.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача обгрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача, понесені позивачем витрати на оплату правової допомоги у розмірі 14000грн..

Щодо зазначених витрат, суд зазначає наступне - приписами ст. 49 ГПК України врегульовано, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В підтвердження повноважень адвоката, представником позивача до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 21/623 виданого на підставі рішення Закарпатської обласної кваліфікаційної-дисциплінарної комісії адвокатури від 28.11.2008року № 198/101 на ім"я Колотуха Іван Олександрович, договір від 24 липня 2017 року про надання праової допомоги.

Факт отримання позивачем послуг згідно вказаного вище договору про надання правової допомоги послуг підтверджується актом №1 виконаних робіт від 28.07.2017року

Відповідно до квитанції № 00583 адвокат Колотуха І.О. прийняв грошові кошти у розмірі 14000,00 грн. у якості оплати послуг адвоката.

Вирішуючи питання розподілу вказаних витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд встановив, що адвокат Колотуха І.О.. (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №21/623 від 03.12.2008року), як представник позивача, підготував позовну заяву, був відсутній у судових засіданнях.

Водночас, доказів, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 14 000,00 грн. позивачем не надано. Так, в матеріалах справи відсутні доказів того, які саме послуги, пов'язані з розглядом справи у суді, були надані адвокатом, скільки часу було витрачено ним на надання таких послуг тощо.

При вирішенні питання про визначення розміру судових витрат на правову допомогу, суд використовує судову практику Європейського суду з прав людини, а саме п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004. Європейський суд з прав людини при розгляді зазначених справ зазначав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Використовуючи правову позицію Європейського суду з прав людини, при розгляді справи №909/755/17 суд зазначає, що враховуючи принципи співрозмірності та розумності судових витрат та те, що справа не є складною, відсутність обґрунтування формування гонорару адвоката, судові витрати у розмірі 14000,00 грн. не є неминучими, а їх розмір не є обґрунтованим, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача 2000грн. витрат на оплату правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.2 ст.34 обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судові витрати, а саме - витрати пов"язані з наданням правової допомоги в розмірі 2000грн. та судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 14, 525, ст. 526, ст.610, ст.625, ст. 837 Цивільного кодексу України, ст. 33, ч.2 ст.34, ст.ст.49, 75, 82-84, 173 Господарського процесуального кодексу України, ст. 49, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов фізичної особи - підприємця Пудгородської Гаїни Андріївни, АДРЕСА_1 до Приватної багатогалузевої виробничо-торгової компанії "Захід", вул. 9 Травня, буд. 22, м. Тлумач, Івано-Франківська область про стягнення заборгованості в сумі 310 374 грн. 30 коп. - задовольнити.

Стягнути з Приватної багатогалузевої виробничо-торгової компанії "Захід", вул. 9 Травня, буд. 22, м. Тлумач, Івано-Франківська область ( код 31004178) на користь фізичної особи - підприємця Пудгородської Гаїни Андріївни, АДРЕСА_1 ( код НОМЕР_1) - 290118,24грн. основного боргу, 16583,12грн. інфляційних втрат, 3672,18грн. 3% річних, 3104 грн. судового збору та 2000грн. витрат на оплату правової допомоги.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.12.17

СУДДЯ ШКІНДЕР П.А.