Постанова № 70672827, 29.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Справа № 910/6981/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Кравчука Г.А. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Про" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 у справі№ 910/6981/17 господарського суду м. Києва за первісним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Про" провизнання недійсним (нікчемним) договору оренди за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Про" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр" про визнання договору недійсним

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачаДіденко Ю.О.,- відповідачаБонтлаб В.В.

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Про" про визнання недійсним (нікчемним) договору оренди нежилого приміщення №1/03-1/2015 від 01.03.2015.

Також, у червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Про" звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр" про визнання дійсним договору оренди нежилого приміщення № 1/03-1/2015 від 01.03.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 (суддя Плотницька Н.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді: Калатай Н.Ф., Баранця О.М.) у справі №910/6981/17 первісний позов задоволено повністю, визнано недійсним договір оренди нежилого приміщення № 1/03-1/2015 від 01.03.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Про"; в задоволенні зустрічного позову про визнання дійсним договору оренди нежилого приміщення № 1/03-1/2015 від 01.03.2015, відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами у справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Про" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог первісного позову, вимоги зустрічного позову задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 01.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр", (орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Про", (орендар за договором) укладено договір оренди нежилого приміщення №1/03-1/2015, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне користування частину нежилого приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 82 "А", 1 вхід, 1 поверх, складські приміщення площею 969,00 м2, 2 поверх адміністративні приміщення площею 514,6 м2.

Відповідно до пункту 7.1. договору передбачено, що договір набирає сили з дати його укладення. Термін оренди по цьому договору складає 34 місяці та діє з 01 березня 2015 року по 31 грудня 2018 року.

Судами встановлено, що спірний договір підписано сторонами та скріплений їх печатками, однак відсутнє нотаріальне посвідчення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач за первісним позовом посилався на недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, внаслідок чого він є нікчемним.

Позивач стверджував, що договір оренди укладено на строк більше трьох років, а отже, відповідно до вимог статті 793 Цивільного кодексу України, він підлягає нотаріальному посвідченню.

Позивач за зустрічним позовом, в обґрунтування вимог зустрічного позову про визнання договору дійсним стверджує, що сторонами погоджено як права так і обов'язки, як орендаря так і орендодавця, останніми вчинено дії щодо його виконання та наступного схвалення, а отже, згідно частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України суд може визнати такий договір дійсним.

Ухвалюючи рішення у справі місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що спірний договір оренди частини будівлі було укладено більш ніж на три роки, а відтак договір підлягав нотаріальному посвідченню, чого сторонами договору не дотримано.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Приписами статті 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Судами встановлено, що сторони під час укладення договору визначили термін його дії, а саме, з 01.03.2015 по 31.12.2018. За підрахунком суду термін дії спірного договору становить три роки та дев'ять місяців.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що договір оренди частини будівлі укладено більш ніж на три роки, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що спірний договір підлягав нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

В пункті 2.5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що за змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як роз'яснено у пункті 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 Цивільного кодексу України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не посвідчено нотаріально та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не підлягає задоволенню.

Таким чином, однією з умов застосування частини другої статті 220 Цивільного кодексу України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту ухилення сторони від нотаріального посвідчення правочину.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано скаржником ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору позивачем за зустрічним позовом не доведено. Позивач за зустрічним позовом не надав жодних доказів звернення з вимогами до контрагента про здійснення нотаріального посвідчення договору в період з моменту укладання договору до моменту звернення з даним позовом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування рішень судів, відсутні.

В своїй касаційній скарзі касатор фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 у справі №910/6981/17 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

Г. А. Кравчук