Постанова № 70672698, 30.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

30 листопада 2017 року 08:50 справа №826/18877/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом1. ОСОБА_1 2. ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 доФонду гарантування вкладів фізичних осіб треті особи1. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс Груп" провизнання протиправним та скасування рішення в частині

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 1, ОСОБА_1) та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_2) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач, Фонд), в якому просять захистити права власника квартири та малолітньої дитини, визнавши протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду від 31 жовтня 2016 року №2280 в частині лоту Q3920542926b11 під назвою "Право вимоги за кредитним договором №К-3911011 від 27.05.2011 року, укладеним з фізичною особою".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/18877/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі по тексту - третя особа 1, ПАТ "Дельта Банк") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс Груп" (далі по тексту - третя особа 2, ТОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс Груп").

В судове засідання 19 червня 2017 року представник позивачів не прибув, попередньо подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності; представники відповідача та третьої особи 2 в задоволенні позовних вимог просили відмовити, представник третьої особи 1 до суду не прибув; на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно з пунктом 1 рішенням виконавчої дирекції Фонду від 31 жовтня 2016 року №2280 "Про затвердження умов продажу активів АТ "Дельта Банк" на підставі пункту 14 частини п'ятої статті 12 та частини третьої статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вирішено визначити активи ПАТ "Дельта Банк", що підлягають продажу на відкритих торгах (аукціоні), а саме права вимоги за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, зокрема за кредитним договором №К-3911011 від 27 травня 2011 року, укладеним із ОСОБА_1

На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за посиланням http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/118-delta/7296-12122016 розміщено оголошення про проведення відкритих електронних торгів (аукціону) з продажу активів, що обліковуються на балансі ПАТ "Дельта Банк" на електронному торговому майданчику Товарна біржа "Полонекс", серед яких лот №Q3920542926b11: "право вимоги за кредитним договором №К-3911011 від 27 травня 2011 року, укладеним з фізичною особою; стислий опис забезпечення "Трикімнатна квартира, загальною площею 105,0 кв. м., житловою площею 73,70 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Іпотекодавцем є Позичальник".

Згідно з паспортом торгів торги проводитимуться на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 31 жовтня 2016 року №2280; дата проведення аукціону призначена на 12 грудня 2016 року.

За результатами проведення електронних торгів переможцем визнано ТОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс Груп", у зв'язку із чим ПАТ "Дельта Банк" відступило вказаному товариству право вимоги за кредитним договором №К-3911011 від 27 травня 2011 року, укладеним із ОСОБА_1, на підставі договору №3К про відступлення прав вимоги від 22 грудня 2016 року та акта приймання-передачі прав вимоги від 22 грудня 2016 року.

Позивач вважає протиправним вказане рішення в частині продажу права вимоги за кредитним договором №К-3911011 від 27 травня 2011 року, укладеним із ОСОБА_1, виходячи з того, що відчуження права на предмет забезпечення на кредитним договором - квартира за адресою: АДРЕСА_1, в якій зареєстрована та мешкає позивач 2 із малолітньою дитиною, здійснено без дозволу органу опіки і піклування; на момент прийняття оскаржуваного рішення питання пред'явлення вимоги за кредитним договором вже було вирішено і підстави для його відступлення були відсутні, оскільки приватним нотаріусом вже вчинено виконавчий запис про звернення стягнення на спірне майно, а рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 жовтня 2012 року вирішено стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором.

Відповідач у письмовому запереченні зазначив про відповідність оскаржуваного рішення вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та вказав, що продаж права вимоги та заміна кредитора у зобов'язанні не порушують права іпотеко держателя на володіння та користування предметом іпотеки - квартирою, тому твердження про порушення прав позивачів до звернення стягнення на майно є передчасним; відповідач звертає увагу, що зобов'язання за кредитним договором не було виконане, а тому Фондом правомірно відступлено право вимоги неплатоспроможного банку за такими кредитним договором; крім того, оскільки за результатами проведення торгів право вимоги за кредитним договором відчужене ТОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс Груп", оскаржуване рішення вичерпало свою дію.

Третя особа 1 письмового пояснення з приводу заявлених позовних вимог до суду не надала.

Третя особа 2 у письмовому запереченні проти позову зазначила про правомірність відчуження права вимоги, яке входить до складу активів неплатоспроможного банку, та про передчасність позовних вимог, оскільки заміна кредитора у зобов'язанні не призводить до автоматичного звернення стягнення на майно.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить із наступних міркувань.

Наявні у справі докази підтверджують, що ОСОБА_1 є власником квартири загальною площею 105,0 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання від 12 вересня 2016 року за відомостями відділу з питань реєстрації місця проживання-перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрована та проживає малолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, законним представником якої є мати - ОСОБА_2.

Між ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір від 27 травня 2011 року №К-3911011, за умовами якого кредитор надає позивальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 1 600 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення до 26 травня 2016 року включно на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 1.4 кредитного договору забезпечення позивальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги за цим договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме: повторна іпотека квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 105,0 кв. м.

Між сторонами укладено іпотечний договір від 27 травня 2011 року, згідно з яким позивач 1, як іпотекодавець, передав, а ПАТ "Дельта Банк", як іпотекодержатель, передав у наступну іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 105,0 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі постанови Правління Національного банку України 02 жовтня 2015 року №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року №181, "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Дельта Банк", визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

Таким чином, оскаржуване рішення Фонду прийнято у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку - ПАТ "Дельта Банк", який має запечені іпотекою кредиторські вимоги до ОСОБА_1

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції: здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Згідно з пунктом 14 частини п'ятої статті 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку має право визначати порядок та способи реалізації майна банку, що ліквідується.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює зокрема такі повноваження: приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом.

Порядок продажу майна банку, що ліквідується, визначено у статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, відповідно до частини першої статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду затверджує заходи з передпродажної підготовки майна одного або кількох банків (майно, об'єднане у пули активів, цілісні майнові комплекси, пакети акцій тощо), ремонту основних засобів, добудови об'єктів незавершеного будівництва, реалізації девелоперських проектів (зокрема операцій з експлуатації нерухомості) на належних банку земельних ділянках із залученням інвестицій, вилучення з непридатного для експлуатації майна окремих деталей, вузлів, агрегатів тощо для подальшої реалізації.

Частина друга статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає, що після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.

За правилами, встановленими частинами шостою-восьмою статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках).

Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.

Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про: 1) затвердження переліку майна банку, що не підлягає продажу; 2) об'єднання майна банку або кількох банків у пули та/або продаж окремих інвентарних об'єктів; 3) строки та заходи передпродажної підготовки майна; 4) затвердження умов відкритих торгів (у тому числі аукціонів, що проводяться за методами підвищення та/або зниження ціни і без обмеження мінімальної ціни продажу майна), зокрема розмірів гарантійного внеску, лота та кроку аукціону, порядку зниження ціни, встановлення або відмови від встановлення мінімальної ціни продажу; 5) обмеження загальної кількості відкритих торгів, на яких пропонуються до продажу одні й ті самі об'єкти або пули активів; 6) проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржою тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків.

Інформація про вибраний спосіб та порядок продажу (умови, строки, порядок оплати, місце, початкова ціна тощо) майна банку або кількох банків оприлюднюється на офіційному веб-сайті Фонду та веб-сайті банку, майно якого продається.

Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги. Організатор торгів не повинен мати конфлікт інтересів з банком, майно якого продається.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 24 березня 2016 року №388 (далі по тексту - Положення), на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види активів (майна) банку, що ліквідується: основні засоби; майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу; майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження; дебіторська заборгованість; права вимоги.

Інші види активів (майна) можуть продаватися у спосіб, визначений законодавством.

У свою чергу за визначенням пункту 1 розділу ІІ Положення права вимоги - це права вимоги боргу за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання таких вимог.

Як визначено частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина перша статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Наведені норми законодавства вказують, що у межах ліквідації банку Фонд здійснює заходи щодо реалізації майна та активів неплатоспроможного банку, у тому числі шляхом права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання таких вимог на відкритих торгах, і має право визначати порядок та способи реалізації майна банку, що ліквідується.

Разом з тим, такі заходи можуть вживатися виключно щодо дійсного права вимоги за кредитним договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання таких вимог, і щодо яких станом на час здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку не реалізовано відповідні заходи задоволення вимог кредитора-іпотекодержателя.

Так, відповідно до пункту 8.4 кредитного договору від 27 травня 2011 року №К-3911011 у випадку невиконання позивальником письмової вимоги кредитора про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, комісій та штрафів у строк, визначений пунктом 8.3 цього договору, кредитор має право звернути стягнення на предмет застави будь-яким способом за власним вибором кредитора, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса, відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору застави чи скористатися іншими видами забезпечення виконання зобов'язань за цим договором та/або пред'явити позов у відношенні до позичальника та задовольнити свої вимоги, що випливають з цього договору, з будь-якого майна позичальника.

Згідно з пунктами 7.1, 7.2 іпотечного договору від 27 травня 2011 року іпотекодержатель набуває право на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку (терміну) виконання зобов'язань, вони не будуть виконані (виконані належним чином) та у випадку, якщо інформація або документи, надані іпотекодавцем при укладенні цього договору, виявляться недостовірними та/або недійними, у випадку не виконання та/або неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором, а також у інших випадках, передбачених кредитним договором, цим договором та чинним законодавством України.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору.

Матеріали справи підтверджують, що ПАТ "Дельта Банк", як кредитор та іпотекодержатель, вже звернуло стягнення на спірне нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, а саме:

- на підставі виконавчого напису №2085, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюк В.С. 09 серпня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" коштів у розмірі 2 356 306,20 грн. за рахунок звернення на квартиру АДРЕСА_1, що належить боржнику на праві власності, у Печерському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на примусовому виконанні знаходиться виконавче провадження ВП №34268249.

Про наявність вказаного виконавчого провадження свідчать роздруковані із Автоматизованої бази виконавчих проваджень Міністерства юстиції України постанови про відкриття виконавчого провадження від 14 вересня 2012 року, про зупинення виконавчого провадження від 05 січня 2015 року, про поновлення виконавчого провадження від 21 грудня 2016 року, про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання до участі у виконавчому провадженні від 21 грудня 2016 року та інформація про виконавче провадження;

- рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 жовтня 2012 року у справі №Д-1917/12 за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №К-3911011 від 27 травня 2011 року, позов банку задоволено та вирішено стягнути з позивача 1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором №К-3911011 від 27 травня 2011 року в розмірі 2 030 518,30 грн.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що ПАТ "Дельта Банк" ще до запровадження процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку вже реалізувало право на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки та звернуло стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог за кредитним договором №К-3911011 від 27 травня 2011 року, укладеним із ОСОБА_1

Вказані обставини, на переконання суду, свідчать, що право вимоги за кредитним договором №К-3911011 від 27 травня 2011 року, укладеним із ОСОБА_1, двічі реалізовано ПАТ "Дельта Банк" до того, як він став неплатоспроможним, а тому таке право вимоги не вважається майном або активом неплатоспроможного банку, що може бути включене до ліквідаційної маси банку та щодо якого Фондом можуть вживатися заходи з продажу.

При цьому продаж права вимоги за кредитним договором потягнуло за собою заміну кредитора в зобов'язанні, що в свою чергу, призведе до повторного стягнення з позивача 1 заборгованості за одним кредитним договором різними кредиторами та порушення прав позивача 1 як боржника.

Суд зазначає, що у даному випадку реалізація виконавчого напису нотаріуса та виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості має здійснюватись у спосіб, передбачений Законом України "Про виконавче провадження".

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2017 року №К/800/1081/17.

Отже, рішення щодо визначення активом ПАТ "Дельта Банк", що підлягає продажу на відкритих торгах (аукціоні) права вимоги за кредитним договором №К-3911011 від 27 травня 2011 року, укладеним із ОСОБА_1 (лот №15), суперечить приписам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та виходить за межі повноважень Фонду.

Крім того, суд звертає увагу, що оскаржуване рішення прийнято Фондом без врахування прав малолітньої дитини, яка зареєстрована та проживає у квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Стаття 51 Конституції України встановлює, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про охорону дитинства" правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Згідно з положеннями статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Стаття 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" встановлює, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Таким чином, держава охороняє дитинство, зокрема шляхом контролю за дотриманням житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону та встановлення гарантій щодо неприпустимого зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Разом з тим, на підставі оскаржуваного рішення відбувся продаж на аукціоні права вимоги ПАТ "Дельта Банк" за кредитним договором №К-3911011 від 27 травня 2011 року, укладеним із ОСОБА_1; як встановлено вище новим кредитором стало ТОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс Груп"; у свою чергу подальша зміна іпотекодержателя, як правочин щодо нерухомого майна, право на користування яким має ОСОБА_3, може позбавити або обмежити її права та інтереси щодо користування житлом.

Проте, доказів отримання попереднього дозволу органів опіки та піклування до прийняття оскаржуваного рішення та продажу права вимоги за кредитним договором №К-3911011 від 27 травня 2011 року, укладеним із ОСОБА_1, відповідачем до суду не надано.

Доводи відповідача та третьої особи 2 щодо передчасності позовних вимог та не порушення прав дитини внаслідок зміни кредитора у зобов'язанні суд визнає помилковими, оскільки згідно приписів статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" попередній дозвіл органів опіки та піклування необхідний для будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, а дії щодо продажу права вимоги за кредитним договором та на забезпечене нерухоме майно, на думку суду, є правочином, оскільки спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Враховуючи викладене, рішення виконавчої дирекції Фонду від 31 жовтня 2016 року №2280 "Про затвердження умов продажу активів АТ "Дельта Банк" в частині, що стосується права вимоги за кредитним договором №К-3911011 від 27 травня 2011 року, укладеним із ОСОБА_1, є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що оскаржуване рішення вже реалізоване продажем права вимоги третій особі 2, тому що згідно з правовою позицією Верховного Суду України (рішення від 24 січня 2006 року у справі за позовом АКБ "Мрія" до ДПІ у м. Вінниці) право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення та дій, і не ставиться в залежність від наслідків реалізації таких рішень або дій.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Окремо суд вважає за необхідне висловитись щодо підсудності даного спору адміністративному суду.

Суду відома позиція Верховного Суду України, викладена у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, згідно з якою на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Поряд із цим, зазначена правова норма одночасно передбачає, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №826/2043/15, суд встановив, що вона не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується обставин щодо включення грошових вимог органу Пенсійного фонду України до реєстру акцептованих вимог кредиторів; що стосується правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 з приводу включення фізичної особи - вкладника банку, до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд вважає за можливе відступити від правової позиції, викладеної у цій постанові.

Висновок Верховного Суду України у постанові від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку, належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Проте, на думку суду, застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у контексті спірних правовідносин є помилковим, виходячи з такого.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Пункт 2 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що справи про банкрутство підвідомчі господарським судам.

З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Разом з цим, частиною третьою статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Суд звертає увагу, на те, що спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним Законом, що визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Частина восьма статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.

У свою чергу норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають особливу процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, відмінну від порядку ліквідації банкрута, яка здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснюється на підставі відповідної постанови Правління Національного банку України за правилами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що не передбачає порушення справи про банкрутство в господарському суді.

Суд також зауважує, що за суб'єктним складом відповідачів та характером виконуваних ними функцій дана справа є публічно-правовим спором.

Так, згідно з частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до визначення пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Частина перша статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що Фонд виконує управлінські владні функції, визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у тому числі по виконанню дій із забезпечення виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Зазначене кореспондується із позицією, викладеною у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", а саме у пункті 25 зазначеної постанови Пленум Вищого адміністративного суду України вказав наступне: "Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права.

Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України".

Отже, суд приходить до висновку, що даний спір з приводу виконання відповідачем владних управлінських функцій є публічно-правовим та має розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 31 жовтня 2016 року №2280 "Про затвердження умов продажу активів АТ "Дельта Банк" в частині, що стосується права вимоги за кредитним договором №К-3911011 від 27 травня 2011 року, укладеним із ОСОБА_1.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 понесені ними витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко