Постанова № 70672504, 04.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 грудня 2017 року № 826/10118/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Власенкової О.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - позивач)

до відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління

юстиції у місті Києві (далі -відповідач)

третя особа ОСОБА_1

про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить скасувати постанову державного виконавця від 08.06.2015 № 47769501, якою накладено арешт на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець, накладаючи арешт на нерухоме майно, не пересвідчився в існуванні заборони відчуження нерухомого майна та не повідомив позивача як заставодержателя про накладення такого арешту на предмет іпотеки та не роз'яснив право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту. Як зазначає позивач, існування арешту, накладеного на предмет іпотеки, унеможливлює реалізацію ним свого права іпотекодержателя звернути на нього стягнення шляхом набуття права власності. Відтак, предмет іпотеки має бути звільнений з-під арешту шляхом ухвалення рішення про скасування постанови в частині накладення арешту.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника до суду не направив, просив розглядати справу без його участі. Надав засвідчену належним чином копію матеріалів виконавчого провадження № 47769501, у якому прийнято оскаржувану постанову державного виконавця.

Представник третьої особи у письмовому поясненні та в судовому засіданні щодо позову заперечила, стверджуючи про його необґрунтованість з огляду на те, що оскаржуваною постановою державного виконавця правомірно на виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 28.05.2015 у справі № 752/9072/15-ц накладено арешт на нерухоме майно, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1. Крім того, позивач пропустив трирічний строк позовної давності щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, тому його права накладенням арешту відповідно до оскаржуваної постанови державного виконавця не порушені.

З матеріалів справи вбачається, що 22.02.2008 ОСОБА_1 уклала з АКІБ "УкрСиббанк" кредитний договір (далі - кредитний договір).

Після укладення шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 02.09.2011 серії НОМЕР_1.

За умовами вищевказаного кредитного договору кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.

В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором між вищевказаними сторонами укладено іпотечний договір від 22.02.2008 № 77993, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Одночасно з укладенням іпотечного договору 22.02.2008 до Державного реєстру Іпотек внесено обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою від 19.05.2016 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.

13.12.2012 ПАТ "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кей-Колект" відповідно до договору факторингу № 2 свої права вимоги за зобов'язаннями позичальника за вищевказаним кредитним договором.

19.05.2017 при зверненні до нотаріуса позивачу стало відомо, що на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 22.02.2008 № 77993, накладено арешт відповідно до постанови державного виконавця виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві від 08.06.2015 № 47769501.

Вирішуючи цей спір суд виходить із такого.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з приписами статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, поміж іншого, накладати арешт на майно боржника.

Згідно зі статтею 52 Закону №606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до приписів статті 54 Закону №606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

- якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку"

В розумінні статті 1 "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 3 Закону №898-IV у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Частиною другою статті 1 Закону України "Про заставу" передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України "Про заставу".

Аналогічні положення містяться у статті 572 Цивільного кодексу України, згідно з якою в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, за наявності договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель, має право, у разі невиконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

У постанові від 01 березня 2016 в адміністративній справі №0870/5301/12 викладено позицію Вищого адміністративного суду України про те, що зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, викладених у його листі від 01.02.2015 "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна" чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки.

Водночас накладення арешту має своїм наслідком заборону відчуження арештованого майна, ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

При цьому, як уже зазначалося, про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Відповідно до інформаційної довідки від 19.05.2016 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження щодо об'єкта нерухомого майна предмету іпотеки зареєстровано 22.02.2008, тоді як оскаржувану постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження державний виконавець прийняв 08.06.2015, тобто вже після обтяження квартири АДРЕСА_1 іпотекою. Відтак і обтяження згадано квартири на підставі постанови державного виконавця вчинене пізніше - 08.06.2015, що дає підстави суду дійти висновку про пріоритетне право позивача на предмет іпотеки.

З матеріалів виконавчого провадження №47769501, у якому прийнято оскаржувану постанову від 08.06.2015, вбачається, що воно відкрите для примусового виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 28.05.2015 у справі №572/9072/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 50 000,00 грн., якою вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.

При цьому в матеріалах виконавчого провадження відсутня копія оскаржуваної постанови державного виконавця від 08.06.2015.

Копію зазначеної постанови суду надано в судовому засіданні представником третьої особи, достовірність якої позивачем не заперечувалася.

У матеріалах згаданого виконавчого провадження також відсутні докази повідомлення державним виконавцем позивача як заставодержателя про накладення такого арешту на предмет іпотеки відповідно до вимог статті 54 Закону України "Про виконавче провадження".

У ході розгляду справи судом не здобуто доказів того, що накладаючи арешт на вищевказану квартиру державний виконавець повідомив позивача як заставодержателя про накладення арешту на предмет іпотеки та роз'яснив право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

З огляду на викладене вище суд погоджується з доводами позивача, що оскаржувана постанова в частині накладення арешту на предмет іпотеки прийнята з порушенням вимог Закону №606-XIV та унеможливлює реалізацію позивачем свого права іпотекодержателя звернення на нього стягнення шляхом набуття права власності. А, відтак, належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах буде скасування оскаржуваної постанови в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

При цьому не заслуговують на увагу суду доводи третьої особи щодо пропуску позивачем трирічного строку позовної давності щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв'язку з чим його права накладенням арешту відповідно до оскаржуваної постанови державного виконавця не порушені. Наведене обґрунтовується тим, що предметом даного спору є правомірність постанови державного виконавця про накладення арешту на вищевказану квартиру, а не стягнення на предмет іпотеки. Тому питання дотримання позивачем вищевказаного строку позовної давності не стосується предмету даного спору.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві від 08.06.2015 №47769501 в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" сплачений судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені статтями 185-187 цього Кодексу.

Суддя О.О. Власенкова