Постанова № 70671199, 23.11.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року м.Житомир справа № 806/647/15

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Липи В.А.,

секретар судового засідання Климчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, третя особа: Житомирський обласний комітет професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом в якому просить:

1) визнати незаконними та скасувати накази управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області № 112 від 04.04.2015 та № 35о/с від 10.02.2015;

2) поновити її на посаді слідчого слідчого відділу Житомирського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області;

3) стягнути з Житомирського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.02.2015 по день поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що оспорювані накази суперечать вимогам Конституції України, Кодексу законів про працю України, порушують її право на працю та отримання заробітної плати. Вказує на те, що підставою для винесення оспорюваних наказів став рапорт помічника начальника міського відділу-оперативного чергового чергової частини штабу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області майора міліції Мельника І.О., в якому зазначено, що під час несення служби до міського відділу звернулась ОСОБА_4 з приводу її пограбування, і позивач не прийняла заяву про вчинений злочин. Крім того, у рапорті вказано, що позивач не відреагувала на звернення громадянки ОСОБА_5, яка повідомила, що в Донецькій області її чоловік потрапив у полон.

Вказані порушення, на переконання відповідачів, допущені внаслідок її негативних та низьких морально-ділових якостей. Проте, зазначений рапорт не відповідає дійсним обставинам справи. Зокрема, ОСОБА_4 не зверталась до помічника начальника міського відділу-оперативного чергового чергової частини штабу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області майора міліції Мельника І.О. про те, що має будь-які претензії до слідчого - Шестакової В.П. Щодо звернення громадянки ОСОБА_5 позивач зазначає, що у ході розмови вони звернулись у телефонному режимі до начальника управління СБУ в Житомирській області та з'ясували, що заява ОСОБА_5 перебуває на розгляді в управлінні СБУ в Житомирській області. Після з'ясування даних обставин, ОСОБА_5 вирішила повторно не звертатись із аналогічною заявою до Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області. У позовній заяві позивач акцентує увагу на тому, що перед накладенням на неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, пояснення у неї з приводу указаних обставин не відбирались. Також, вказує на те, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення відповідачем не враховано тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка, ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації, та не з'ясовано чи визнає позивач свою вину. З огляду на що, просить визнати протиправними накази управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області № 112 від 04.04.2015 та № 35о/с від 10.02.2015; поновити її на посаді слідчого СВ Житомирського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.02.2015 по день поновлення на роботі.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, викладених в письмових запереченнях.

В обґрунтування заперечень, зокрема зазначив, що факт неприйняття позивачем заяви про злочин, повністю підтверджений висновком службового розслідування, є вчинком який дискредитує звання не тільки працівників органів внутрішніх справ, а й органів внутрішніх справ в цілому, а тому наказ УМВС України в Житомирській області про звільнення позивача з ОВС за п.66 прийнятий в межах чинного законодавства.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлений вчасно і належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходила службу в органах внутрішніх справ з лютого 2013 року, що підтверджено даними послужного списку та копією її трудової книжки, які долучено до матеріалів справи (а.с.13, 74-78 т.1).

04 лютого 2015 року наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області № 112 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників СВ Житомирського МВ» за порушення вимог Закону України «Про звернення громадян», статті 214 КПК України та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 19 листопада 2012 № 1050 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положень про комісії» слідчого слідчого відділу Житомирського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області лейтенанта міліції ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до пункту 66 (як особу, яка скоїла вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29 липня 1991 року (далі - Положення).

Зазначений наказ реалізовано шляхом видання Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області наказу № 35 о/с від 10 лютого 2015 року про звільнення позивача з органів внутрішніх справ за пунктом 66 (як особу, яка скоїла вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) Положення.

Підставою для звільнення позивача став висновок службового розслідування, затверджений 04 лютого 2015 року т.в.о начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області.

Вважаючи вищезазначені накази необґрунтованими та незаконними позивач звернулася з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Порядок проходження публічної служби в органах внутрішніх справ врегульовано Законом України "Про міліцію" (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02. 2006 N 3460-IV та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про міліцію" міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно ч.1 статті 18 Закону України "Про міліцію", порядок та умови проходження служби в міліції регламентовано Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 29.07.1991 №114 (далі - Положення).

У відповідності до пункту 66 Положення, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Частиною 1 статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України встановлено, що службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначено поняття дисциплінарного проступку - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

У відповідності до статті 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначений порядок накладення дисциплінарних стягнень, а статтями 16 та 18 - строк їх накладення та виконання відповідно.

Підставою для звільнення ОСОБА_2 став висновок службового розслідування, затверджений 04 лютого 2015 року т.в.о начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області.

Так, в ході службового розслідування встановлено, що позивач не прийняла від громадянки ОСОБА_4 заяву про скоєння злочину з посиланням на те, що викрадений у неї телефон коштує недорого, та не вжив заходів щодо розкриття вказаного злочину. Також ОСОБА_2 не прийняла від громадянки ОСОБА_5 повідомлення про те, що чоловік останньої потрапив у полон в Донецькій області у зв'язку з тим, що на розгляді в Управлінні СБУ в Житомирській області перебуває аналогічна заява цієї громадянки, за якою проводяться слідчі дії.

В ході службової перевірки було встановлено, що відповідно до вимог ст.214 КПК України слідчий СВ Житомирського МВ УМВС лейтенант міліції ОСОБА_2 після самостійного виявлення з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, не внесла відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та не розпочала розслідування.

Так, статтею 10 Закону України "Про міліцію" встановлено, що міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана, зокрема, приймати і реєструвати заяви й повідомлення про кримінальні та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення.

Згідно зі частинами 1, 4 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Порядок ведення єдиного обліку органами і підрозділами внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, а також порядок здійснення контролю за його дотриманням встановлений Інструкцією про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 19.11.2012 N 1050 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2012 за N 2095/22407.

Згідно пункту 2.1 Інструкції, прийняття заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, незалежно від місця і часу їх учинення, повноти отриманих даних, особистості заявника, здійснюється цілодобово негайно тим органом внутрішніх справ, до якого надійшла заява чи повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, або самостійне виявлення слідчим або іншою службовою особою органу внутрішніх справ з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Пунктом 3.14 Інструкції встановлено, що приховуваними від єдиного обліку вважаються заяви і повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, які були відомі працівнику органу внутрішніх справ, та відомості про них, які на час виявлення не внесені до журналу ЄО, та не отримали відповідного реєстраційного номера.

У ході службового розслідування було встановлено, що 27.01.2015 громадянка ОСОБА_4, звернулась до міського відділу міліції з повідомленням про те, що близько 18.00 по вул. Київській, 74, що в м. Житомирі, двоє раніше невідомих їй дівчат забрали у заявниці мобільний телефон марки "Samsung Nexus GT-190220 T". В приміщенні міськвідділу, помічник начальника міського відділу - оперативний черговий чергової частини штабу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області майор міліції Мельник І.О., доручив слідчому слідчого відділу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області лейтенанту міліції ОСОБА_2, прийняти у вказаної вище громадянки заяву про вчинення злочину. Під час спілкування з гр. ОСОБА_4, лейтенант міліції ОСОБА_2, повідомила останній, що ніхто з працівників міліції вказаний телефон шукати не буде в зв'язку з низькою його вартістю та в подальшому заяви у громадянки не прийняла, порушивши при цьому вимоги наказу МВС від 19.11.2012 № 1050, заходів щодо розкриття вказаного злочину не вжила, після чого, громадянка ОСОБА_4, не написавши заяви, залишила приміщення Житомирського МВ. ОСОБА_4 прийшовши додому, про інцидент з пограбуванням та неприйняттям заяви в міліції, у соціальній мережі розповіла своїй подрузі. У цей же день з нею зв'язалась журналіст газети "20 хвилин" та згодом опублікувала її історію у газеті та у мережі Інтернет, вказане підтвердила і ОСОБА_6- мати дівчинки.

В силу положень статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, обставина щодо не написання заяви гр.ОСОБА_4 не скасовує обов'язку слідчого, який дізнався про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Окрім цього, неприйняття заяви про скоєння тяжкого злочину слідчою Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області в подальшому набуло широкого розголосу в засобах масових інформацій, а саме в мережі Інтернет та в газеті "20 хвилин".

За змістом пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення, тобто у запас Збройних Сил України або у відставку.

Вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Ці вимоги відображені, зокрема, у Правилах поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.02.2012 № 155, інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи Міністерства внутрішніх справ України та їх особового складу.

Тому, під вчинками, що дискредитують звання працівника ОВС та, власне, органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

Пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ визначено не окремий вид відповідальності працівника органів внутрішніх справ, а спеціальну підставу для припинення служби, яке відбувається у формі звільнення.

Припинення служби за пунктом 66 Положення є найсуворішою санкцією відповідальності працівника органів внутрішніх справ, який вчинив діяння, несумісне з посадою.

З огляду на викладене, звільнення за указаним пунктом Положення може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Таким чином, вид припинення служби в органах внутрішніх справ, як звільнення за пунктом 66 Положення - є самостійною й спеціальною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу й факт скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, повинен бути доведеним.

Відповідної правової позиції дотримується також Вищий адміністративний суд України у своїх рішеннях (ухвала від 22.01.2015 у справі К/800/51867/14, реєстраційний номер 42495811, ухвала від 03.02.2015 у справі К/800/48536/13, реєстраційний номер 42743381).

Щодо доводів позивача про необґрунтованість висновків, встановлених службовим розслідуванням, оскільки службове розслідування проведено з порушенням наказу Міністерства внутрішніх справ України № 230 від 12.03.2013 "Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України" в частині процедури проведення службового розслідування, то слід відмітити, що звільнення позивача відбулося за вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, а це є окремою підставою звільнення і не є видом дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про міліцію" визначено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

Встановлено, що в тексті присяги працівника внутрішніх справ України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382, зазначено, що кожний працівник органів внутрішніх справ України, який склав таку присягу, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, поклявся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю; присягнув з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ, поклявся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.

Разом з тим, чинним законодавством не розкрито поняття "вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу". Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довір'я когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету.

Аналізуючи складові цього поняття, можливо дійти висновку, що вони тісно пов'язані з морально-етичними нормами. Відтак, вчинки, які дискредитують працівників органів внутрішніх справ, та власне органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Визначені вимоги відображені у статті 5 Закону України "Про державну службу", Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ, Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ та інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи МВС України та їх особового складу.

Відтак, під вчинками, що дискредитують звання працівника органів внутрішніх справ, та власне органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ, у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

Факт неприйняття слідчою слідчого відділу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_2 заяви про злочин у ОСОБА_7 повністю підтверджено висновком службового розслідування. А також беззаперечно встановлено, що в порушення статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, позивач не внесла відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Також, матеріалами справи підтверджено, що інцидент про неприйняття слідчим відділу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області набув широкого розголосу в засобах масової інформації, зокрема, у газеті "20 хвилин" № 5 (520) від 11.02.2015 опублікована стаття "На житомирянку напали з ножем, а в міліції порадили не писати заяву" (а.с.79-80 т.1), та на сайті https://zt.20minut.ua/Kryminal/menshe-zvernen-%E2%80%93-menshe-klopotu-chi-naspravdi-miliciya-z-narodom-10435518.html (а.с. 81-82 т.1).

Працівники міліції мають спеціальний правовий статус, відповідно до якого вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов'язків працівників ОВС; приймаючи присягу працівника ОВС України позивач склала клятву "всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ", а тому з урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами відповідача, що скоєний позивачем вчинок, призвів до приниження професійної репутації, авторитету органу внутрішніх справ у громадській думці та думці окремих громадян, оскільки ставлення людей до органів внутрішніх справ впливає на рівень довіри та підтримки суспільством дій працівників міліції.

Отже, неприйняття ОСОБА_2 заяви про вчинене кримінальне правопорушення є вчинком, який дискредитує звання не тільки працівників органів внутрішніх справ, а органів внутрішніх справ в цілому.

Поміж іншого, у ході судового розгляду справи було встановлено, що звільнення позивача проведено відповідачем без звернення до профспілкового органу, членом якого є позивач.

При цьому, не отримання згоди виборного органу на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником не може бути безумовною підставою для поновлення працівника на роботі за відсутності інших порушень, оскільки відповідно п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без належного звернення до профспілкового органу, суд самостійно запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

На виконання вказаних положень, Житомирським окружним адміністративним судом 23.04.2015 винесено ухвалу, якою запитано у первинної профспілкової організації атестованих працівників міліції Житомирського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області згоду на звільнення ОСОБА_2 на підставі пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Згідно витягу із протоколу первинної профспілкової організації атестованих працівників Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області від 19.06.2015, профспілковою організацією надано згоду керівництву Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області на звільнення з ОВС ОСОБА_2 (за - 155, проти - 0, утрималось - 32) (а.с.185 т.1).

При цьому, слід відмітити, що за період служби з листопада 2013 по лютий 2015 в ОВС позивач була неодноразово притягнута до дисциплінарної відповідальності та не мала жодного заохочення, що не дає підстав вважати, що вона характеризується позитивно і добросовісно виконувала свої функціональні обов'язки.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що накази управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області № 112 від 04.04.2015 та № 35о/с від 10.02.2015 є правомірними, а тому у суду відсутні підстави для визнання їх протиправними і скасування.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідач при звільненні позивача з органів внутрішніх справ діяв у спосіб передбачений законом та з чітким дотриманням вимог законодавства, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Керуючись статтями 71, 86, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.А. Липа