Ухвала суду № 70666287, 29.11.2017, Апеляційний суд Київської області

УХВАЛА

Іменем України

29 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Приходька К.П.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна», третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, яку беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів,

УСТАНОВИЛА:

06.02.2017 року позивач звернувся до Фастівського міськрайонного суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна», третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 27 квітня 2014 року водій ОСОБА_3, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «ВАЗ-2106» по проїзній частині вул. Леніна в с. Паляниченці Фастівського району Київської області в напрямку м. Фастів, проявив злочинну самовпевненість та не врахувавши дорожню обстановку, не обравши безпечну швидкість руху транспортного засобу, не впорався з керуваннямта допустив виїзд транспортного засобу за межі проїзної частини, де здійснив наїзд на пішоходів.

Внаслідок ДТП неповнолітній пішохід ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці.

Вироком Фастівського міськрайонного суду від 09.07.2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

В результаті вищевказаного, близьким родичам померлого, а саме батьку ОСОБА_2 та матері ОСОБА_5 було завдано матеріальної та моральної шкоди.

Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 була застрахована відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та відповідно до п. 3 вказаного договору встановлено, що страхова сума шкоди завдану життю і здоров'я потерпілих становить 100000,00 грн.

Позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся із заявою на виплату страхового відшкодування, однак відповідач страхове відшкодування не виплатив.

Позивачем понесені витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника в сумі 14616,00 грн., а також йому завдано моральної шкоди, яку він оцінив в сумі 14616,00 грн.

Виходячи з викладеного позивач просив стягнути з відповідача: страхове відшкодування в рахунок відшкодування матеріальної шкоди: - 14 616,00 грн.; в рахунок відшкодування моральної шкоди 14 616,00 грн. та 4000 грн. судових витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ПрАТ «СК «Провідна» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Серед доводів апеляційної скарги, зокрема, вказує, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не взяв до уваги тієї обставини, що вироком Фастівського Фастівського міськрайонного суду від 09.07.2014 року встановлено, що ОСОБА_3 повністю відшкодував потерпілим завдану шкоду. Таким чином, відповідач вважає, що позивач уже скористався своїм правом вимоги про відшкодування шкоди, задовольнивши її за рахунок особи, яка цю шкоду завдала, а тому відсутні підстави для її стягнення зі страхової компанії.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги й обговоривши доводи апелянта вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону відповідає у повній мірі.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 квітня 2014 року водій ОСОБА_3, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «ВАЗ-2106» по проїзній частині вул. Леніна в с. Паляниченці Фастівського району Київської області в напрямку м. Фастів, проявив злочинну самовпевненість та не врахувавши дорожню обстановку, не обравши безпечну швидкість руху транспортного засобу, не впорався з керуванням та допустив виїзд транспортного засобу за меж проїзної частини, де здійснив наїзд на пішоходів.

В результаті ДТП неповнолітній пішохід ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці.

Вироком Фастівського міськрайонного суду від 09.07.2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України (а.с.5-7).

Встановлено також, що станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та відповідно до п. 3 вказаного договору встановлено, що страхова сума шкоди завдану життю і здоров'я потерпілих становить 100000,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду 24 жовтня 2016 року, того ж дня ним було подано заяву № НОМЕР_1 на виплату страхового відшкодування на загальну суму 29 232 грн., яка отримана відповідачем 25.10.2016 року за вх.№1630 (а.с.18, 19)

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦКУ шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (надалі - ТЗ), механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно з ч. 5 ст. 1187 ЦКУ особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 3 ст. 1193 ЦК України, вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Згідно ст. 8 Закону України "Про страхування", страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої, виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

У відповідності до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із п. 22.1. ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно до ст. 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право на отримання відшкодування за шкоду, пов'язану із смертю потерпілого, мають особи, які знаходилися на утриманні потерпілого, та особи, які взяли на себе витрати з поховання.

Статтями 35, 36 вказаного Закону передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування

Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати)

Пунктом 36.4 статті 36 цього Закону передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до товарного чеку № 83 від 29.04.2014 року та товарної накладної № 83 від 29.04.2014 року, позивачем були понесені витрати на поховання сина ОСОБА_4 у сумі 18500,00 грн.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що оскільки станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність водія, експлуатацією транспортного засобу якого була спричинена смерть сина позивача, була застрахована у відповідача відповідно до договору обов'язкового страхування, тому страховик зобов'язаний відшкодувати особі, яка здійснила витрати на поховання померлого, матеріальну шкоду, а також завдану моральну шкоду.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

В доводах апеляційної скарги представник ПрАТ «СК «Провідна» як на підставу для відмови у позові посилається на обставини, які були на його думку встановлені вироком Фастівського міськрайонного суду від 09.07.2014 року.

У той же час, слід зазначити, що вказані вище обставини були предметом оцінки під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Зокрема, відхиляючи посилання відповідача як на преюдиційний факт - відшкодування шкоди потерпілим у повному обсязі, що встановлений вироком Фастівського міськрайонного суду від 09.07.2014 року, суд першої інстанції вірно виходив з того, що преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням чи вироком суду.

Не потребують доказування саме ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин.

Колегія суддів апеляційного суду в повній мірі погоджується із висновокм суду першої інстанції про те, що посилання у тексті вироку на «відшкодування шкоди потерпілим у повному обсязі» є саме оцінкою судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, а саме позиція потерпілих по відношенню до міри покарання обвинуваченого.

При розгляді судом кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 обставини відшкодування ним шкоди потерпілим не були спірними, а преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір.

З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Щодо посилань апелянта на безпідставність стягнення судом витрат на правову допомогу та неправильного визначення розміру судового збору, колегія суддів вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідач - ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» є юридичною особою, тому, при стягненні судового збору в дохід держави повинні бути застосовані ставки як для юридичної особи, тобто 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, щодо стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно вимог ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Згідно вимог ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків, надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно вимог ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У пункті 48 постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року роз'яснено судам, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що 30.09.2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Автопоміч» було укладено договір про надання юридичних послуг. Відповідно до рахунку-фактури № 25-01/01 від 25.01.2017 року та чеку про оплату за надання правової допомоги від 27.01.2017 року позивач поніс витрати на оплату юридичних послуг на суму 4000 грн.

Розмір такої допомоги не перевищує розміру, встановленим Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, доводи апелянта про порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки повністю спростовуються зазначеними належними та допустимими доказами по справі.

Інших доводів в обґрунтування апеляційної скарги не апелянт не зазначив.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» - відхилити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий

Судді: