Постанова № 70661071, 30.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/1147/17 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Гужві К.М.,

за участю представників сторін:

від позивача Величко І.М.,

від відповідача Сокол Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл» до Офісу великих платників податків ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач, податковий, контролюючий орган), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.12.2016 №0008861405.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23.12.2016 №0008861405 в частині визначення позивачеві штрафу у розмірі 37412 (тридцять сім тисяч чотириста дванадцять) грн. 98 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині про задоволення позову, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28 листопада 2016 року Головним управлінням ДФС в Одеській області було проведено фактичну перевірку АЗК, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Ленінградське шосе, 6.

Результати перевірки відображені в акті про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та пального від 05.12.2016 №413/15-32-40-02/39436796 (далі - акт перевірки) (а.с. 52-57).

В акті перевірки контролюючим органом встановлено, що позивачем всупереч вимогам пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР не ведеться облік товарних записів за місцем реалізації.

Такі висновки контролюючого органу обумовлені твердженням про ненадання до перевірки накладних на товар на загальну суму 7803,24 грн., перелік якого наведено у додатку до акта перевірки. Крім того контролюючий орган стверджує про встановлення у ході перевірки розбіжностей між фактичними залишками пального на АЗК з даними про залишки пального згідно Х-звіту.

Також перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР, що полягає у невідповідності сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 23.12.2016 №0008861405, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 37413,98 грн. (а.с. 50-51).

За результатами адміністративного оскарження вказаного рішення до органів ДФС скаргу позивача було залишено без задоволення, а спірне рішення - без змін.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 23.12.2016 №0008861405 незаконним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується порушення позивачем вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР.

В частині про відмову у задоволені позову рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується та судом апеляційної інстанції згідно з вимогами ч. 1 ст. 195 КАС України не переглядається.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що фінансові санкції податковим органом застосовано до позивача оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням в частині, що скасована судом першої інстанції, у зв'язку з порушенням останнім вимог п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Положеннями наведеної правової норми передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Статтею 20 цього Закону встановлено, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В акті перевірки встановлено, що підприємством під час проведення перевірки не було надано накладні на товар на загальну суму 7803,24 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині, позивач зазначає, що відповідно до внутрішніх документів товариства первинні документи знаходяться у бухгалтерії підприємства, місцезнаходження якої не співпадає з місцем здійснення торгівельної діяльності, перевірка якого проводилася.

На підтвердження цього позивачем надано суд копії видаткових накладних на товар, про відсутність яких зазначено в акті перевірки (а.с. 23-32).

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. Завдяки цьому забезпечується збір та дослідження доказів судом під час вирішення податкового спору.

Частиною 1 ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції на час існування спірних правовідносин передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч. 4 ст. 8 цього Закону для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, облікову політику на підприємстві позивача затверджено наказом ТОВ «Стейт Оіл» від 01.01.2016 №1-А «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику».

Відповідно до пункту 4.1 наказу ТОВ «Стейт Оіл» від 01.01.2016 №1-А облік запасів на підприємстві ведеться згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Пунктом 4.3 вказаного наказу передбачено, що аналітичний облік руху товарно-матеріальних цінностей організовується по підрозділам: у бухгалтерії - у сумовому вимірі; на торгових точках - у програмі « 1С: Підприємство» та у журналах у кількісно-сумовому виразі.

Відповідно до пункту 2 наказу ТОВ «Стейт Оіл» від 04.01.2016 №2-А «Про організацію документообігу між відділом бухгалтерії та точками роздрібної торгівлі підприємства», первинні бухгалтерські документи, що супроводжують товар, який надходить до точки роздрібної торгівлі (магазину) отримує відповідальна особа та у день отримання здійснює оприбуткування товару шляхом занесення інформації про товар, яка міститься у первинних документах, до програми бухгалтерського обліку « 1С: Підприємство» та протягом 2-х календарних днів з дати надходження забезпечує передачу кур'єрською службою первинних документів до відділу бухгалтерії підприємства, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лейпцігська, 15а.

Отже, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації здійснюється позивачем у порядку, визначеному Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факти здійснення господарських операцій.

Фінансова санкція, встановлена статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», може бути застосована до юридичної особи лише у тому випадку, коли ця особа не веде обліку товарів або веде його з порушенням порядку, визначеного Положенням (стандартом) 9.

Сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом накладних за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону № 996-ХІV, не є підставою для застосування до юридичної особи фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 265/95-ВР.

Таким чином, застосування до позивача фінансових санкцій, визначених статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в цій частині (7803,24 грн х 2 =15 606,48 грн. ) є протиправним.

Перевіряючи висновок суду першої інстанції про непідтвердження розбіжностей між фактичними залишками пального та відомостями Х-звіту реєстратора розрахункових операцій, колегія суддів виходить з такого.

Як вбачається з акта перевірки з додатками, контролюючим органом було здійснено вимірювання фактичних залишків нафтопродуктів у резервуарах на АЗК за адресою: м. Одеса, вул. Ленінградське шосе, 6 (а.с. 55).

Порівнявши фактичні залишки пального з даними про залишки пального, що обліковуються у реєстраторі розрахункових операцій (а.с. 56, на звороті), контролюючим органом було виявлено:

- надлишок бензину А95 Євро об'ємом 46,43 літрів, загальною вартістю 1067,43 грн.;

- нестачу бензину А92 Євро об'ємом 8,1 літрів, загальною вартістю 177,31 грн.;

- надлишок бензину А95 об'ємом 101,15 літрів, загальною вартістю 2264,75 грн.;

- надлишок бензину А95 (спирт) об'ємом 33,47 літрів, загальною вартістю 635,60 грн.;

- надлишок дизельного палива Євро об'ємом 89,16 літрів, загальною вартістю 1809,06 грн.

- надлишок газу автомобільного об'ємом 822 літрів, загальною вартістю 4949,10 грн.

Задовольняючи позовні вимоги товариства в цій частині, суд, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, виходив з того, що визначити фактичний залишок нафтопродуктів без проведення інвентаризації неможливо.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів встановлено Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджена наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Міністерства палива та енергетики, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 (далі - Інструкція №281/171/578/155).

Відповідно до п. 10.2.10 пункту 10.2 Інструкції №281/171/578/155 на підставі ТТН та акта приймання (у разі його наявності) оператор АЗС має оприбуткувати прийнятий нафтопродукт за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки), тобто зробити необхідні записи в журналі обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою № 13-НП. Дані про оприбутковані нафтопродукти заносяться до змінного звіту АЗС.

Виходячи з положень підпунктів 10.3.1-10.3.4 п. 10.3 Інструкції №281/171/578/155, облік реалізації нафтопродуктів ведеться через зареєстрований, опломбований у встановленому порядку та переведений до фіскального режиму роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій кожною АЗС, яка здійснює розрахунки із споживачами готівкою.

Відпуск нафтопродуктів за готівку, талони, платіжними картками відображається у змінному, звіті АЗС за формою №17-НП, а відпуск нафтопродуктів за відомостями здійснюється АЗС на підставі договорів, укладених між підприємством та споживачем, та відображається у відомості на відпуск нафтопродуктів за формою №16-НП.

Підпунктами 4.2.5.4-4.2.5.6 пункту 4.2 Інструкції №281/171/578/155 передбачено, що для дистанційного керування паливно-роздавальними колонками мають використовуватись технічні засоби, що належать до складу спеціалізованих електронних контрольно-касових апаратів, унесених до Державного реєстру електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем України для сфери застосування на АЗС. Зазначені засоби мають відповідати технічним вимогам до спеціалізованих електронних контрольно-касових апаратів для сфери застосування на АЗС та забезпечувати реєстрацію грошових коштів і надання розрахункових документів у єдиному технологічному циклі з відпусканням нафтопродуктів.

Місцеве керування паливно-роздавальними колонками має передбачати можливість функціонування з РРО.

Обсяг реалізації нафтопродукту, що фіксується лічильником сумарного обліку паливно-роздавальних колонок за певний проміжок часу, має збігатися з обсягом реалізації, відображеним у звітних документах касового апарата за всіма формами оплати за цей самий проміжок часу. При цьому розбіжність за добу між показами лічильника сумарного обліку і даними звітних документів касового апарата не повинна перевищувати 0,1 % від об'єму відпущених пального або олив.

З аналізу наведених вимог вбачається, що після оприбуткування нафтопродуктів, дані лічильника сумарного обліку паливно-роздавальних колонок, система керування паливно-роздавальними колонками та реєстратори розрахункових операцій діють як одне ціле та не повинні мати розбіжностей даних більш ніж на 0,1 %. Як наслідок, дані про оприбутковане за даними бухгалтерського обліку пальне повинні відповідати даним реєстратора розрахункових операцій, який є носієм доказової інформації про обіг пального на АЗС.

При цьому, єдиним можливим способом перевірки наявності неоприбуткованих нафтопродуктів є співставлення даних обліку звітів АЗС за формою № 16-НП, № 17-НП та даних РРО з фактичними вимірюваннями залишків пального в резервуарах, тобто визначення різниці між кількістю нафтопродуктів, які надійшли на АЗС, та кількістю реалізованих нафтопродуктів.

Як вбачається з акта перевірки, в ході проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу разом з працівниками АЗС здійснено перевірку фактичних залишків нафтопродуктів у резервуарах. Дані перевірки відображені в додатку до акта перевірки (а.с. 14). Сума надлишку паливних матеріалів та нестачі з урахуванням похибки становить 10 903,25 грн.

Вказаний додаток до акта перевірки засвідчений підписом начальника АЗС позивача, що спростовує твердження позивача про порушення порядку проведення фактичної перевірки залишків нафтопродуктів у резервуарах.

Помилковими є доводи товариства та посилання суду апеляційної інстанції, що виявлення необлікованого товару (пального) можливе лише шляхом проведення інвентаризації відповідно до вимог розділу 13 Інструкції №281/171/578/155 та складення за її результатами відповідного акта інвентаризації, оскільки вказаний порядок стосується проведення внутрішньої інвентаризації нафтопродуктів на підприємстві після призначення такої інвентаризації керівником підприємства та не поширює свою дію на випадки проведення фактичної перевірки фахівцями контролюючого органу, оскільки не містить жодних норм, які регулюють порядок проведення інвентаризації в такому випадку.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки контролюючого органу, що позивачем допущено порушення вимог п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» щодо неведення у встановленому законодавством порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, а відповідно і правомірності застосування до товариства штрафних (фінансових) санкцій, визначених на підставі ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів, що складає 10 903,25 грн. х 2 = 21 806,5 грн.

Згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням до позивача застосовано фінансові санкції у розмірі 37 413,98 грн., з яких 1 грн. - на підставі ст. 17 ст. Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та 37 412,98 грн. - на підставі ст. 20 цього Закону.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині про відмову у задоволенні позову щодо скасування спірного рішення в частині застосування штрафу у розмірі 1 грн. сторонами не оскаржується, та зважаючи на встановлення правомірності застосування санкцій у розмірі 21 806,5 грн., спірне податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню в частині визначення штрафу у розмірі 15 606,48 (відсутність видаткових накладних на суму 7803,24 грн.).

Суд першої інстанції наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи в частині.

Відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За ч. 3 цієї статті якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат шляхом стягнення витрат зі сплати судового збору з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової - про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23.12.2016 №0008861405 у частині визначення позивачеві штрафу у розмірі 15 606,48 (п'ятнадцять тисяч шістсот шість) грн. 48 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл» судовий збір у розмірі 667,40 (шістсот шістдесят сім) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді О.О. Беспалов О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 30.11.2017