Ухвала суду № 70661053, 28.11.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1241/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

28 листопада 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з’ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

22 листопада 2017 року до суду надійшла заява публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. В обґрунтування заяви вказано, що даний спір безпосередньо стосується інтересів ПАТ "Універсал Банк" як податкового агента позивача, а ПАТ "Універсал Банк" дізнався про наявність такого спору з ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 21.09.2017р.

Колегія суддів залишила вказане клопотання без задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.53 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Розглянувши матеріали справи та доводи вказаної заяви колегія суддів не вважає, що рішення у даній справі може вплинути на права, інтереси або обов'язки ПАТ "Універсал Банк". До того ж, ПАТ "Універсал Банк" було відомо про існування даного спору під час розгляду даної справи судом першої інстанції, тому, у разі незгоди із рішенням суду першої інстанції, в ПАТ "Універсал Банк" була можливість оскаржити таке рішення суду першої інстанції. Отже, колегія суддів не вважає за необхідне залучати до участі в справі ПАТ "Універсал Банк" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно кредитного договору №CL12309 від 08.01.2008 року, ПАТ “Універсал Банк” (кредитор) надав ОСОБА_2 (позичальнику) кошти в сумі 7000 доларів США.

28.07.2014р. позивач та ПАТ “Універсал Банк” підписали акт про припинення зобов’язань за Договором №CL12309 від 08.01.2008 року у вигляді анулювання (прощення) боргу у розмірі 5570, 69 дол. США, що в еквівалентні станом на 28.07.2014 р. становило 66059,38 грн.

В лютому-березні 2017 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку діяльності ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб з доходів, отриманих як додаткове благо при взаємовідносинах з ПАТ “Універсал Банк” за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року.

За результатами перевірки складено акт №187/1701/НОМЕР_1 від 10.03.2016 року.

В ході перевірки виявлене та зафіксоване в акті порушення позивачем вимог абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яке полягає у неподанні до податкового органу податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік згідно отриманого доходу як додаткове благо без сплати податку на доходи фізичних осіб. ОСОБА_3 такого доходу від ПАТ “Універсал банк” складає 5570,69 дол., що еквівалентно 66059,38 грн., а тому позивачу має бути донараховано податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 10986,49 грн.

22.04.2016 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення за №0024701701 про збільшення ОСОБА_2 грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 13733,11 грн. у тому числі, за основним платежем на суму 10986,49 грн. та за штрафними санкціями на суму 2746, 62 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернулася до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач повинна була включити суму анульованого боргу до загального місячного (річного) оподаткованого доходу, однак цього не зробила, що і стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення, яке є правомірним та не підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Згідно з п.162.1 ст.162 ПК України, платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, фізична особа-нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, податковий агент.

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України, дохід з джерелом їх походження з України – це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України;

д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

За приписами пункту 163.1 статті 163 ПК України, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи, тобто доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід – будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (у редакції чинній на момент анулювання боргу), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України, додаткові блага – це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу ІV цього Кодексу).

Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, визначальною ознакою доходу платника податку, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі. Відтак прощена (анульована) сума заборгованості може вважатися доходом боржника лише у випадку фактичного отримання боржником цієї суми.

Встановлено, що позивачу анульовано (прощено) частину заборгованості, яка складається із суми кредиту (тіла) в розмірі 5570,69 дол. США (станом на 28.07.2014р. - 66059,38 грн.), що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором №CL12309, довідками від 24.11.2015 року за №3272ГО і від 09.10.2017 за №3230 ГО та акту про припинення зобов’язань від 28.07.2014 р. за Договором №CL12309 від 08.01.2008 року , витягом із податкового розрахунку від 30.08.2017 р.

Разом з цим, отримавши вказане додаткове благо, тобто дохід, позивачем не було подано до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік. Отже, позивач отримала дохід в сумі 66059,38 грн., однак не сплачено податок з такого доходу в сумі 10986,49 грн.

Позивач, з посиланням на пункт 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень ПК України, вказує на помилковість нарахування вказаного податку відповідачем.

Відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень ПК України, не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов’язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.

Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

В даному випадку позивачу прощено заборгованість за договором №CL12309 від 08.01.2008 року до 1 січня 2015 року (28.07.2014р.).

Крім того, згідно акту припинення від 28.07.2014 р. підписаного ПАТ “Універсал банк” та ОСОБА_2 при списанні позивачу боргу за кредитним договором №CL12309 від 08.01.2008 року не відбулось зміни валюти зобов’язання.

До того ж на момент списання заборгованості позивачу, а саме 28.07.2014 р., Перехідні положення ПКУ не містили пункту 8 підрозділу 1, щодо не включення до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов’язання.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що пункт 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень ПК України, не поширюється на спірні правовідносини, що свідчить про необґрунтованість доводі позивача в цій частині.

Необґрунтованими є також доводи позивача про те, що списано іноземну валюту конвертація якої в національну повинна здійснюватись по курсу НБУ, що діяв на момент видачі кредиту, а не нам момент списання боргу, суд вказує на наступне.

Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

За приписами статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, зобов’язання по кредитному договору може бути виражене в іноземній валюті, яка і підлягає поверненню та, у разі конвертації (здійснення платежу у в гривні), сума коштів, що підлягає сплаті визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день здійснення платежу.

Оскільки згідно кредитного договору №CL12309 від 08.01.2008 року, кредитор надав позичальнику кошти в сумі 7000 доларів США, саме кошти в такій валюті підлягають поверненню та, відповідно, мають бути проконвертовані в національну за офіційним курсом НБУ на день платежу (погашення) боргу.

Враховуючи наведені обставини в сукупності колегія суддів не знаходить підстав для визнання протиправним та відповідно скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.