Постанова № 70661024, 27.11.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Арестова Л.В.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2017 року справа №805/2726/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенко Л.А., суддів: Гайдара А.В., Ястребової Л.В.,

при секретареві судового засідання Святодух О.Б.,

з участю представника відповідача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року у справі № 805/2726/17-а за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач – ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі – ГУДФС у Донецькій області), в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.06.2017 №9140-13 (а.с. 4-7, 60-63).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року у задоволенні зазначеного позову ОСОБА_3 відмовлено (а. с. 81-84).

Позивач не погодилася з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог Податкового кодексу України, оскільки в ньому зазначений податковий період 2016-2017, тобто два роки. Також зазначила, що ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02.09.2014 на час проведення антитерористичної операції суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО, звільнено від сплати користування земельними ділянками державної та комунальної власності (а. с. 85-90).

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив постанову суду залишити без змін, як законну та обґрунтовану.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, вивчила доводи апеляційної скарги, перевірила їх за матеріалами справи і дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 2 лютого 2010 року між Маріупольською міською радою (орендодавець) та орендарями: ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець надає, а орендарі приймають в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться по вулиці Енгельса, 28 в Жовтневому районі міста Маріуполя площею 0,3735 га. Договір укладено терміном на 10 років (п. 3.1 договору). Орендна плата за землю (платіж) згідно вищезазначеного договору сплачується орендарями пропорційно у грошовій формі у розмірі 4 % від грошової оцінки земельної ділянки (за рік) (п. 4.3 договору). Зазначений договір зареєстрований у Маріупольському міському відділ Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 15 лютого 2010 року № 04.10.196.00017 (а.с. 11-13).

Передача земельної ділянки відбулась згідно акту приймання-передачі земельної ділянки згідно договору оренди №04.10.196.00017 від 15.02.2010 (а.с.17).

15 лютого 2010 року між Маріупольською міською радою (орендодавець) та орендарями: ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки №04.10.196.00017, яким внесено зміни до п. 4.3 договору оренди та викладеного його у наступній редакції: «Орендна плата за землю (платіж) сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 4 % від грошової оцінки земельної ділянки (на рік) … до 29 березня 2011 року. З 29 березня 2011 року орендна плата за землю (платіж) сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки на рік …». Вказаний договір зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Маріуполі Донецької області, про що у книзі записів про державну реєстрацію вчинено запис від 2 червня 2010 року № 141233634000093 (а.с. 18).

Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення форми від 02.06.2017 за № 9140-13, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов’язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за податковий період 2016-2017 – 127399,05 грн. (а.с. 9).

Відповідно до розрахунку суми податкового зобов’язання за платежем орендна плата з фізичних осіб встановлено нарахування податкового зобов’язання за користування земельною ділянкою за 2016 рік в сумі 65554,85 грн., за 2017 рік – 61844,20 грн. (а.с. 10).

З розрахунку земельного податку встановлено, що орендна плата з фізичних осіб за 2016 рік розрахована на загальну площу 0,3735 га. (3735 кв.м х 2759,67 грн./кв.м х 3% = 309211,02 грн. за рік), по кожному орендарю сума орендної плати за землю складає - 61644,20 грн.; за 2017 рік розрахована на загальну площу 0,3735 га. (3735 кв.м х 2925,25 грн./кв.м х 3% = 327774,26 грн. за рік), по кожному орендарю сума орендної плати за землю складає 65554,85 грн. (а.с. 52-53).

Спірним у справі є правомірність податкового повідомлення - рішення 02.06.2017 за № 9140-13, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов’язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за податковий період 2016-2017 роки в сумі 127399,05 грн., яке нараховане на підставі п.287.5 ст.287, п.288.7 ст.288 ПК України.

Суд першої інстанції дійшов висновку щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, посилаючись на вірний розрахунок суми податкового зобов’язання з орендної плати з фізичних осіб, до якої не застосовуються норми ст.6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», внаслідок чого позивач не звільнений від сплати податку.

Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (далі – ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв).

Згідно з п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України).

Відповідно до п.п. 288.2, 288.3 ч.ч. 2-3 ст. 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Пунктами 287.1, 287.5 ст. 287 цього Кодексу визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Згідно з п. 286.5 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до вище наведених розрахунків, позивачеві розраховано орендну плату з фізичних осіб за період 2016-2017 роки за 1/5 частину від загальної площі земельної ділянки, яка за 2016 рік становить 61 844,20 грн. та за 2017 рік - 65 554,85 грн.

Позивач в апеляційній скарзі звертає увагу суду, що їй на праві оренди належить 1/5 земельної ділянки, щодо якої відповідачем визначено грошове зобов’язання, у той же час, на праві власності їй належить 1/4 частки нежитлового приміщення, яке знаходиться на вказаній земельній ділянці, а тому, як вважає позивач, згідно з положеннями п.286.6 ст. 286 ПК України податковий орган повинен був розрахувати грошове зобов’язання пропорційно належній частці у будинку, тобто, виходячи з 1/4, а не 1/5.

Положеннями п. 286.6 ст. 286 ПК України закріплено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки ( п.п. 288.1, 288.4 ст. 288 ПК України).

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з п. 286.1 п. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За матеріалами справи встановлено, що в електронній базі контролюючого органу містяться відомості про перебування в оренді у позивача земельної ділянки площею 0,0747 га (1/5 від 0,3735 га).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 жовтня 2007 року визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частку двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28 ( а. с. 65 – 66).

02.02.2010 року укладено договір оренди земельної ділянки між орендодавцем - Маріупольською міською радою та орендарями - ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, відповідно до якого орендодавець передає, а орендарі приймають в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться по вулиці Енгельса, 28 в Жовтневому районі міста Маріуполя площею 0,3735 га ( а. с. 11 – 13).

Тобто, договір оренди укладено після набуття права власності на частку будівлі, у той же час, у вказаному договорі не визначено яка саме частка земельної ділянки перебуває в оренді у ОСОБА_3

Згідно з нормами ст. 357 Цивільного кодексу України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Отже, відповідно до цього договору позивачеві належить на праві оренди на 1/5 земельної ділянки, доказів існування іншої домовленості сторін з цього приводу суду не надано.

Суду не надані докази державної реєстрації права власності нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (в редакції, що діяла на час набуття позивач права власності на частку будівлі) речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про правомірність дій відповідача при визначенні частки земельної ділянки, що належить позивачу на праві оренди, при розрахунку грошового зобов’язання з орендної плати з фізичних осіб.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законів, якими регулюються спірні відносини, колегія суддів частково погоджує висновок суду першої інстанції щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки суд першої інстанції помилково не застосував до спірних відносин положення підпункту 38.7 пункту 38 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, згідно з якими не нараховується та не сплачується у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на тимчасово окупованій території та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб.

Не нараховується та не сплачується у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення), що розташовані на території населених пунктів на лінії зіткнення та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб.

Пунктом 38 Розділу XX Перехідних положень ПК України встановлено, що тимчасово, на період проведення антитерористичної операції, для платників податків, які станом на 14 квітня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) на тимчасово окупованій території, що визнана такою відповідно до Постанови Верховної ОСОБА_4 України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», або в населених пунктах на лінії зіткнення, та/або платників податків, які мають об'єкти оподаткування місцевими податками, зборами на цих територіях, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті. Дія цього пункту не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Земельна ділянка, за яку необхідно сплатити податок, розташована в м.Маріуполі, тобто на території, на якій, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р здійснювалася антитерористична операція і м.Маріуполь до 08.06.2016 року входило до переліку цих населених пунктів.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач повинна була сплатити орендну плату за період з 01.01.2016 до 08.06.2016 року, внаслідок чого спірне податкове повідомлення рішення підлягає частковому скасуванню, а саме, в частинні нарахування податкового зобов’язання за період з 01.01.2016 року до 08.06.2016 року на суму 26970,93 грн., виходячи з наступного розрахунку.

Орендна плата за період з 01.01.2016 року до 31.05.2016 року складає 26970,93грн., з яких 5153,68грн. щомісячна орендна плата х 5 місяців = 25768,40 грн.; з 01.01.2016 до 07.06.2016 року включно – 1202,53 грн. (5153,68грн. - щомісячна орендна плата поділена на 30 днів червня = 171,79 грн. – щоденна орендна плата у 2016 році х 7 днів червня).

В іншій частині податкове повідомлення є правомірним з наведених вище підстав.

Колегія суддів вважає неприйнятними доводи позивача з приводу необхідності застосування до спірних відносин ст.6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02.09.2014 року №1669, оскільки зазначена норма стосується звільнення від орендної плати суб’єктів господарювання. В даному випадку податок нарахований позивачеві як фізичній особі.

Також колегія суддів вважає неприйнятними доводи щодо протиправності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення за два податкові періоди 2016 – 2017 роки, оскільки згідно п. 102.1 ст. 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Тобто, податковим законодавством не обмежено контролюючий орган при здійсненні нарахування податкового зобов’язання лише календарним роком, та визначено, що контролюючий орган має право визначити суму грошового зобов’язання не пізніше 1095 дня за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції частково неправильно вирішив справу, в зв’язку з порушенням норм матеріального права, внаслідок чого постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової, про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволений частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень.

Позивачем сплачено судовий збір за подання позову в сумі 1274,0 грн. та апеляційної скарги в сумі 1401,41 грн., всього – 2675,41 грн. (а. с. 3,84). Отже, пропорційно задоволеним позовним вимогам судові витрати підлягають стягненню на користь позивача у сумі 566,40 гривень.

В повному обсязі постанова складена 1 грудня 2017 року.

Керуючись ст.94 ч.1, ст.195 ч.1, ст.196, ст.198 ч.1 п.3, ст.202 ч.1 п.4, ст.205 ч.2, ст.206, ст. 207, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року у справі № 805/2726/17-а за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення скасувати.

Позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити частково.

Визнати частково протиправним та частково скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 02.06.2017 №9140-13 про визначення ОСОБА_3 податкового зобов’язання з орендної плати з фізичних осіб за 2016-2017рр. на суму 26970,93 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 566, 40 грн. (п’ятсот шістдесят шість гривень сорок копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

Головуючий Л.А. Василенко

Судді: А.В. Гайдар

ОСОБА_8