Постанова № 70659834, 30.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 листопада 2017 року № 826/375/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції у місті Києві

про скасування наказу №943о/с від 30.11.2016 року та поновлення на роботі,

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі ОСОБА_1 (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (надалі - Відповідач), в якому просить суд: визнати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 30.11.2016 року №943о/с про звільнення майора поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції за пп.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» за власним бажанням протиправним та скасувати його; зобов'язати Головне управління Національної поліції у м. Києві поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді старшого слідчого Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення суду щодо поновлення ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді старшого слідчого Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві; внести в трудову книжку відповідні записи.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Постановою Окружного адміністративного суду м. Києві від 18.08.2016 року у справі №826/4126/16 поновлено його на посаді з 01.03.2016 року, однак, наказом від 30.11.2016 року №943о/с його знову звільнено, з чим ОСОБА_1 не погоджується та вважає його необґрунтованим. Рапорт, який є підставою звільнення, на думку Позивача є підробленим та не відповідає дійсності.

Представники Відповідача письмово не виклав своєї позиції щодо заявлених вимог.

У відповідності до частини шостої статті 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Наказом від 07.11.2015 року №8о/с ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу Солом'янського управління поліції ГУНП у м. Києві з присвоєнням спеціального звання майор поліції.

Відповідно до Наказу від 15.01.2016 року №19о/с Позивача призначено на посаду старшого слідчого Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві.

Наказом від 01.03.2016 року №194о/с Позивача звільнено зі служби в поліції згідно з п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва 18.08.2016 року по справі №826/4126/16 визнано протиправним та скасувати рішення Атестаційної комісії №1 Головного управління Національної поліції у місті Києві, оформлене протоколом ОП№15.00002158.0011213 від 22.01.2016 в частині невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді та звільненню із служби в поліції через службову невідповідність; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 01 березня 2016 року №194 о/с "Щодо особового складу", в частині звільнення ОСОБА_1 (НОМЕР_1), зі служби в поліції за пунктом 5 (через службову невідповідність) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію"; поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого слідчого Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві з 01 березня 2016 року; стягнуто з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 25 307,10грн. (двадцять п'ять тисяч триста сім гривень, 10 копійок).

Відповідно до Наказу від 30.09.2016 року №797о/с Позивача поновлено на службі.

Водночас, 30.11.2016 року згідно з наказом №943о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно з п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.

Законом України «Про Національну поліцію» визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у тому числі, за власним бажанням.

При цьому, порядок звільнення зі служби в поліції за власним бажанням Законом України «Про Національну поліцію» не встановлено.

Враховуючи викладене, на думку суду, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, які визначають порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, оскільки спеціальним Законом України "Про Національну поліцію" порядок звільнення з органів поліції не врегульовано.

Згідно зі ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно з п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06 листопада 1992 року працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст.24 КЗпП).

Таким чином, оскільки Позивач 24 листопада 2016 року подав рапорт про звільнення за власним бажанням без зазначення дати та підстав звільнення, то відповідно до вимог чинного законодавства він вправі був до закінчення двотижневого строку відкликати таку заяву.

Звільнено Позивача Наказом від 30.11.2016 року №943о/с, тобто без врахування наданого Позивачу права на відкликання рапорту про звільнення до закінчення двотижневого строку (останній день 14.12.2016 р.), що свідчить про порушення Відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1

Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку про те, що спірний наказ про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» підлягає скасуванню з поновленням Позивача на посаді, яку він займав на час звільнення починаючи з дати його звільнення, тобто з 30.11.2016 року.

У відповідності до ч.2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до абз. 3 п.2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Тобто, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Із пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

У п.8 Порядку №100 зазначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Відповідно до довідки про середньоденний заробіток від 07.06.2017 р. №891, виданої Головним управлінням Національної поліції у м. Києві, середньоденний заробіток Позивача становить 184,00 грн.

Із змісту довідки вбачається, що середньоденний заробіток Позивача визначався шляхом ділення заробітної плати за останні два робочі місяці на число календарних днів, що суперечить вимогам Порядку №100.

Як вбачається з Довідки про доходи №892 від 07.06.2017 року наданої Відповідачем, заробітну плату, що виплачено Позивачу: - за жовтень 2016 року 5704,01,00 грн., за листопад 2016 року 5520,00 грн., що разом становить 11224,01 грн.

Відповідно до Листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 року №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість робочих днів у жовтні 2016 року становить 20 дні, а у листопаді 2016 року 22 день.

Таким чином, середньоденна заробітна плата Позивача в період вимушеного прогулу складає 267,23 грн. (11224,00 грн./42).

Суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача середньомісячного заробітку за дні вимушеного прогулу з 30.11.2016 року по 30.11.2017 року.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, але не більше як за один рік, в даному випадку з 30.11.2016 року по 30.11.2017 року, що становить 251 робочий день.

Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 67074,73 грн. (267,23 грн. х 251 робочий день).

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно.

Суд вважає, що постанова у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 5611,83 грн. (267,23 грн. х 21 робочий день) підлягає негайному виконанню.

В частині позовних вимог щодо внесення в трудову книжку відповідні записи Суд зазначає, що відповідно до ст.48 КЗпП, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Згідно із п.п. 2.3, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17.08.1993р. за №110, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Водночас, Суд вважає за необхідне зазначити, що захисту підлягають лише порушені права. Доказів звернення Позивача до Відповідача з вимогою про внесення в трудову книжку відповідних записів (змін) Позивачем Суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що в даному випадку в даній частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 30.11.2016 року №943о/с про звільнення майора поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції за пп.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» за власним бажанням.

3. Зобов'язати Головне управління Національної поліції у м. Києві поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді старшого слідчого Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 30.11.2016 року по 30.11.2017 року в розмірі 67074,73грн. (шістдесят сім тисяч сімдесят чотири гривні 73 коп.).

5. Допустити до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді старшого слідчого Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, у розмірі 5611,83 грн. (п'ять тисяч шістсот одинадцять гривень 83 коп.).

6. В решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук