Постанова № 70659825, 29.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2017 року № 826/1843/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, в особі Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - Позивач), звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - Відповідач), в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20 грудня 2016 року №0022291306, визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20 грудня 2016 року №0022281306, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20 грудня 2016 року №0022271306, визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20 грудня 2016 року №0022261306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що вищезазначені рішення прийняті Відповідачем за наслідком неправильного встановлення дійсних обставин, внаслідок чого вони є необґрунтованими та такими, що не відповідають податковому законодавству, а застосування визначених відповідними рішеннями санкцій є неправомірними.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи. Заперечень на позовну заяву суду не надав.

У відповідності до частини шостої статті 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову невиїздну перевірку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1), щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 р., дотримання законодавства щодо укладання трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 р.

За результатами перевірки складено акт від 30.11.2016 року №6671/26-56-13-06-05/НОМЕР_1 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки Контролюючим органом встановлено порушення: п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано суму податку на доходи фізичних осіб від здійснення господарської діяльності, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 285366,48 грн.; п.2 ст. 7, ст. 9 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано єдиного внеску за 2014-2015 рр. на загальну суму 145588,42 грн.; ст. 20 Закону України від 6 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у подвійній вартості не обліковних товарів на загальну суму 2777678,52 грн.

На підставі Акту перевірки Контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.12.2016 р.: №0022291306, яким застосовано штрафні санкції за порушення законодавства про патентування норм регулювання обігу готівки у розмірі 2777678,52 грн.; №0022281306, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 356708,10 грн, у т.ч. за податковими зобов'язання 285366,48 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 71341,62 грн.

Крім того, на підставі Акту перевірки Контролюючим органом винесено 20.12.2016 р. вимогу про сплату боргу (недоїмки) №ф0022271306, відповідно до якої станом на 20.12.2016 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 145588,42 грн. та рішення від 20.12.2016 р. №0022261306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Позивач вважає, що спірні рішення прийняті з порушенням вимог законодавства, звернувся до Суду з відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем придбався товар (зокрема: алкогольні напої, слабоалкогольні напої, напої, сигарети та інший товар), що підтверджується наступними документами: Книгою обліку доходів і витрат фізичної-особи підприємця ОСОБА_1; Видатковими накладними, Товарно-транспортними накладними, фіскальними чеками, касовими ордерами та іншими документами за період січень 2014 р. - грудень 2015 р., Судом досліджено та копії залучено до матеріалів справи.

Відповідно до п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюються статтею 177 Податкового кодексу України.

Так, згідно п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

За приписами п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодування вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в п.п. 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Таким чином, згідно з п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств").

Згідно з п.п.14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як встановлено Судом, в деклараціях про доходи за 2014 рік було задекларовано витрат на суму 419700,51 грн., за 2015 рік 1409452,03 грн., тобто всі фактичні витрати відповідають даним звітних декларацій.

Враховуючи встановлені обставини, а також те, що під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності викладеного в Акті перевірки висновку про заниження Позивачем оподаткованого доходу, у той час як матеріали справи свідчать, що Позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 20.12.2016 року №0022281306 є протиправним та підлягає скасуванню.

В частині щодо висновків про неутримання та неперерахування в рахунок бюджету суми єдиного соціального внеску в сумі 145588,42 грн., Суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до ч. 11 ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Як встановлено вище, в Акті перевірки Відповідачем зазначено, що ОСОБА_1 було порушено вимоги п. 1 ст. 4, п. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Так, зокрема, Контролюючим органом зауважено, що Позивачем занижено суми чистого доходу за 2014 рік та 2015 рік, що в свою чергу призвело до заниження суми єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 145588,42 грн.

На підставі такого висновку Відповідачем було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.12.2016 року №Ф-3-0022271306 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20.12.2016 року №0022261306, відповідно до якого до позивача були застосовані штрафні санкції.

Отже, підставою для прийняття вказаної вимоги та рішення слугували твердження Контролюючого органу про заниження Позивачем чистого доходу за 2014 та 2015 рік.

Враховуючи спростування Судом правомірності збільшення Відповідачем суми оподатковуваного доходу Позивача за 2014 та 2015 рр. за результатом перевірки, яка була оформлена актом від 30.11.2016 року №6671/26-56-13-06-05/НОМЕР_1, неправомірним є також донарахування Позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій.

В частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2016 року №0022291306 про застосовано штрафні санкції за порушення законодавства про патентування норм регулювання обігу готівки у розмірі 2777678,52 грн., Суд зазначає наступне.

З Акту перевірки вбачається, що підставою для винесення вищезазначеного податкового повідомлення-рішення слугували висновки Контролюючого органу про те, що в період з 2014 - 2015 року ФОП ОСОБА_1 у встановленому порядку не обліковувала товари, а саме: 2014 р - 177843,67 грн., 2015 рік 1210995,59 грн.

В Акті перевірки, Відповідачем зафіксовані порушення позивачем: п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг», у зв'язку з чим встановлено відсутність записів, щодо обліку товарів в книзі.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг регламентовано Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуги» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

До суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 20 цього Закону).

Згідно зі ст. 6 цього Закону облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

З вищезазначеного слідує, що фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування зобов'язані вести облік товарних запасів за місцем їх зберігання або реалізації.

Статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуги» встановлено, що до суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію товарів, що не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України, фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481 затверджено форму Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядок її ведення (далі - Порядок № 481).

Відповідно до приписів статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», на підставі якого позивача було притягнуто до відповідальності, відповідальність передбачено за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Пунктом 1.2 Положення № 637 визначено, що оприбуткуванням готівки є проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, КОРО.

Натомість, Позивача притягнуто до відповідальності за відсутність в книзі обліку доходів і витрат записів щодо обліку товарів. Отже, у випадку застосування вищезазначеного Указу базисом розрахунку має бути порушення норм з регулювання обігу готівки, що унеможливлює застосування штрафних санкцій за правовою нормою, визначеною в оскаржуваному податковому повідомленні - рішенні в якості підстави для застосування санкцій.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в даній частині підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20 грудня 2016 року №0022291306.

3. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20 грудня 2016 року №0022281306.

4. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20 грудня 2016 року №0022271306.

5. Визнати протиправними та скасувати рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20 грудня 2016 року №0022261306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

6. Стягнути з Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві за рахунок державних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень 00 коп.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук