Постанова № 70659789, 29.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

29 листопада 2017 року 13:40 справа №826/417/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до1. Спеціального полку "Титан" Управління державної службової охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві 2. Голови комісії з припинення та ліквідатор Спеціального полку "Титан" Управління державної службової охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві Вікарія М.В.прозобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Спеціального полку "Титан" Управління державної службової охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі по тексту - відповідач 1, СП "Титан") та Голови комісії з припинення та ліквідатора Спеціального полку "Титан" Управління державної службової охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві Вікарій М.В. (далі по тексту - відповідач 2), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з Спеціального полку "Титан" Управління державної службової охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 недоплачене грошове забезпечення, заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 75 359,00 грн. та моральні збитки в розмірі 30 000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судовий розгляд справи.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року адміністративний позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 1 на користь позивача недоплачене грошове забезпечення та заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 75 359,00 грн., у задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач 1 не спростував доводів позивача щодо недоплати йому грошового забезпечення та заробітку за весь час затримки розрахунку в сумі 75 359,00 грн., хоча відповідно до норми частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності обов'язок доказування покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що позивач не обґрунтував, в чому полягає моральна шкода, не довів факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, не вказав, якими доказами це підтверджується.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року скасовано, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову повністю, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач спростував доводи позивача, надавши суду відповідні письмові докази. При цьому суд апеляційної інстанції дослідив висновок, складений за результатами службового розслідування за скаргами позивача щодо зловживань керівництвом, порушення термінів проведення виплати грошового забезпечення та встановлення розміру щомісячної преміальної надбавки. Суд вказав, що згідно з цим висновком відповідач 1 визнав факти відпрацювання позивачем понад 1,5 встановленої норми за 2015 рік у кількості 50 годин за січень, березень, травень 2015 року, у зв'язку з чим відповідач 1 нарахував та виплатив позивачу кошти за відпрацьовані години понад 1,5 встановленої норми. У решті наявність заборгованості перед позивачем не підтверджена.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 лютого 2017 року головуючим суддею у справі визначено суддю Кузьменка В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2017 року адміністративну справу прийнято до провадження та призначено судове засідання.

Позивач 07 липня 2017 року звернувся із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 1 недоплачене грошове забезпечення, заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 198 583,00 грн. та моральну шкоду в сумі 30 000,00 грн.

У судовому засіданні 14 серпня 2017 року позивач та його представник позовні вимоги підтримали, представник відповідача 1 проти позову заперечив; відповідача 2, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до наказу управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в місті Києві від 02 січня 2013 року №3 позивач був призначений на посаду молодшого інспектора супроводження 2 відділення охорони об'єктів в СПМО "Титан" УДСО при ГУМВС України в м. Києві, з посадовим окладом в сумі 720 гривень.

Згідно з Наказом МВС України від 31 грудня 2007 року №499 позивачу установлено надбавку у розмірі 50 відсотків та підвищення до посадового окладу за особливі умови служби, пов'язані з підвищеним ризиком умов життя, в сумі 15 відсотків.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає таке.

З 29 грудня 2012 року по серпень 2015 року він обіймав посаду молодшого інспектора, за час перебування на посаді стягнень не отримував. Пропрацювавши один місяць, він звернув увагу, що розмір виплаченого йому грошового забезпечення не відповідає розміру грошового забезпечення, яке мало нараховуватися за відпрацьованими змінами (годинами) за місяць. Кількість фактично відпрацьованих годин не співпадала з кількістю відпрацьованих годин, зазначеною керівництвом в табелі. Робота у вихідні та святкові дні, неурочні дні, надурочний час не оплачувалась, хоча мала бути оплачена у подвійному розмірі. Відповідач-1 під час нарахування грошового забезпечення не врахував відпрацьовані ним понад нормою години та до бухгалтерії подав табелі несення служби особового складу без зазначення таких годин.

Згідно з довідкою Публічного акціонерного товариства ?Всеукраїнський банк розвитку" від 23.12.2015 за особовим картковим рахунком за період з жовтня 2013 року по березень 2014 року позивачу виплачено грошове забезпечення за жовтень 2013 року - 2595,16 грн., за листопад 2013 року - 2088,7 грн., за грудень 2013 року - 2670,98 грн., за січень 2014 року - 2723,67 грн., за лютий 2014 року - 3449,86 грн., за березень 2014 року - 4957,86 грн. Згідно з довідкою Акціонерного товариства ?Укрексімбанк" від 25 грудня 2015 року за особовим картковим рахунком позивачу виплачено грошове забезпечення за червень 2014 року - 3345,03 грн., за липень 2014 року - 3462,46 грн., за серпень 2014 року - 3171,65 грн., за вересень 2014 року - 3576,52 грн., за жовтень 2014 року - 4014,12 грн., за листопад 2014 року - 5394,84 грн., за грудень 2014 року - 3235,97 грн., за січень 2015 року - 6346,21 грн., за лютий 2015 року - 3392,01 грн., за березень 2015 року - 5446,35 грн., за квітень 2015 року - 3083,21 грн., за травень 2015 року - 4065,27 грн., за червень 2015 року - 3675,04 грн., за липень 2015 року - 3760,08 грн., за серпень 2015 року - 12014,81 грн.

Основні аргументи позивача.

1) Позивач зазначає, що виплачене відповілачем-1 грошове забезпечення складало менше мінімального розміру заробітної плати у жовтні, листопаді, грудні 2013 року, січні 2014 року та квітні, серпні 2015 року (відповідно до статті 8 Законів України про Державний бюджет України мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі складала: у 2013 році - з 1 січня - 6,88 грн., з 1 грудня - 7,3 грн.; у 2014 році - 7,3 грн.; у 2015 році - 7,29 грн.) Таким чином, виплачене за вказані періоди грошове забезпечення складало менше мінімального розміру заробітної плати і суми недоплати складають: за жовтень 2013 року - 431,84 грн.; за листопад 2013 року - 938,03 грн.; за грудень 2013 року - 541,02 грн.; за січень 2014 року - 488,33 грн.; за квітень 2015 року - 123,76 грн.; за серпень 2015 року - 1992,14 грн., що загалом складає 4515,44 грн.

2) Позивач вважає, що, оскільки він працював на повну робочу ставку, його посадовий оклад не змінювався та він перебував на службі рівну тривалість робочого часу в кожному місяці, то розмір виплаченого йому грошового забезпечення не може відрізнятися за місяцями. Однак розмір виплаченого грошового забезпечення за місцями суттєво відрізняється (наприклад: за листопад 2014 року він складає 5394,84 грн., а за жовтень 2013 року - 2595,16 грн.). Позивач вважає, що в середньому за кожний місць йому мало бути виплачене грошове забезпечення не менше 5394,84 грн., тому грошове забезпечення в сумі від 1500 грн. до 2000 грн. за кожний місяць є недоплаченим. При цьому позивач не заявляє у позові недораховані, на його переконання, суми до стягнення з цих обґрунтувань.

3) Позивач зазначає, що за весь час роботи (32 місяці) позивач напрацював 93 дні наднормованого часу, дні щотижневого відпочинку та святкові дні, з яких кожен день повинен був відмічатися в табелі по 22 години, а кожна година - оплачуватися по 14 грн. Отже, за 93 дні наднормованого часу та роботи протягом 22 годин в день він відпрацював 2046 годин (93 дні х 22 годин в день). Таким чином, сума заборгованості відповідача-1 за відпрацьований надурочний час складає 28644 грн. (2046 годин х 14 грн.).

Позивач зазначає, що відпрацьований час особового складу можна перевірити у Книзі добових нарядів.

4) На листи позивача отримані відповіді Управління державної служби охорони при ГУ МВС України в м. Києві, Департаменту державної служби охорони при МВС України та Департаменту поліції охорони від 28.09.2015 №24/5-Г-78/А щодо відсутності заборгованості, від 19.10.2015 №24/5-Г-90/Ан, від 29.10.2015 №Г-153 та від 26.11.2015 №11/4-3-165/Ти щодо часткового визнання заборгованості без зазначення розміру цієї заборгованості. 8 грудня 2015 року на рахунок позивача перераховані кошти в сумі 550,5 грн.

5) Оскільки до початку судового розгляду розрахунок при звільненні не проведено, а сума грошового забезпечення в повному розмірі не виплачена станом на 7 серпня 2017 року, то підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 1 серпня 2015 року до 7 серпня 2017 року, а саме за 784 дні, що складає 165424 грн. Розрахунок позивача: Сд х І = 784 х 211 = 164424 грн., Сд - розмір середньоденного грошового забезпечення; І - кількість днів затримки в днях.

Також позивач просить стягнути з відповідача-1 моральну шкоду в сумі 30000 грн., мотивуючи ці вимоги тим, що невиплата грошового забезпечення поставила його у скрутне матеріальне становище, вплинула на життєвий рівень його та його сім'ї, завдала великі моральні страждання у вигляді переживань щодо існування сім'ї, в якій виник тяжкий психологічний стан, припинилося нормальне життєве спілкування з оточуючими та близькими людьми. Вказане зумовило необхідність після повного робочого дня відшуковувати додаткові джерела доходу для забезпечення існування.

Відповідач у письмових запереченнях проти позову просить відмовити в задоволенні позову повністю. Проти аргументів позивача відповілач-1 заперечує, наводячи такі мотиви.

1) Відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31 грудня 2007 року №499, грошове забезпечення, яке отримував позивача, складалося з кількох виплат: посадовий оклад, надбавки за вислугу років, надбавки за звання, доплата за спецпідрозділ, премія за особливі умови служби тощо.

Розмір надбавок установлюється індивідуально особам керівниками органів, підрозділів органів внутрішніх справ на підставі мотивованого подання. У разі несвоєчасного або неналежного виконання завдань, зниження результатів оперативно-службової діяльності розмір установлених раніше надбавок за поданням керівництва органу може бути зменшено або взагалі скасовано.

Преміювання осіб здійснюється відповідно до положення, розробленого з метою визначення порядку матеріального заохочення осіб рядового і начальницького складу з урахуванням специфіки та особливостей виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасності та точності виконання рішень державних органів та розпоряджень і вказівок керівників підрозділів. Розмір премії може бути зменшений або скасований.

Позивач у період з 10 січня 2015 року по 9 лютого 2015 року перебував у черговій відпустці за 2014 рік; у період з 10 березня 2015 року по 8 квітня 2015 року перебував у черговій відпустці за 2015 рік; у період з 16 лютого 2015 року по 2 березня 2015 року перебував у навчальній відпустці; у періоди з 5 серпня 2014 року по 22 серпня 2014 року та з 15 травня 2015 року по 19 травня 2015 року, з 20 травня 2015 року по 12 червня 2015 року - на лікарняному. Таким чином, протягом семи місяців поточного року проходження служби позивач 121 день перебував поза службою.

У березні 2014 року позивач не прибув за сигналом ?тривога", за що був притягнутий до відповідальності відповідно до наказу від 5 травня 2014 року № 25. У лютому 2015 року позивач не відвідав заняття зі службової підготовки, у зв'язку з чим йому було зменшено відсоткову набавку. У липні 2015 року позивач порушив заходи особистої безпеки під час несення служби, за що був притягнутий до відповідальності відповідно до наказу від 30.07.2015 №41.

Тому, твердження позивача, що грошове забезпечення складало менше мінімального розміру, а також, що фактично грошове забезпечення має складати максимальний розмір - 5394,84 грн., є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

2) Відповідно до неодноразових скарг позивача на дії посадових осіб щодо невиплати позивачу грошового забезпечення було проведено перевірку таких дій і за результатами перевірки зобов'язано відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за відпрацьовані понад встановленої норми години в термін до 31.12.2015 року, які не були нараховані і виплачені.

3) Позивач обґрунтував заподіяну йому моральну шкоду, не надаючи належних і допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння такої шкоди та розмір компенсації в сумі 30000 грн.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди не перевірили обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень. Так, позивач вказував, що йому неправильно нараховувалось і виплачувалось грошове забезпечення за період з жовтня 2013 року по березень 2014 року, з червня 2014 року по серпень 2015 року виходячи з мінімальної заробітної плати у погодинному розмірі та понад норми відпрацьованих годин. При цьому позивач навів розрахунки та заявляв клопотання про витребування документів за 2013-2015 роки щодо трудової діяльності (витягів табелів відпрацьованих годин, книг нарядів, бухгалтерської документації). Своєю чергою, відповідач-1, заперечуючи проти позову, наголошував на тому, що ОСОБА_1 упродовж 2014-2015 років 121 день перебував поза службою, тому грошове забезпечення нараховано у значно менших розмірах. У підтвердження доводів надав копії наказів, витяги з табелів робочого часу за 2013-2015 роки.

Суд касаційної інстанції зазначив, що на осіб начальницького і рядового складу у випадку несення служби понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні і святкові дні, розповсюджуються правила загального законодавства, якщо інше не передбачене спеціальним. Незважаючи на норми підпунктів 3.7.1, 3.7.2, 3.7.3 пункту 3.7 розділу ІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС від 31 грудня 2007 року №499, суди не провели, з посиланням на докази, розрахунки боргу щодо грошового забезпечення, не зазначили, з яких невиплат цей борг складається, у тому числі, яка сума боргу за службу в понад нормований час, яка сума нарахована за час затримки розрахунку.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить з наступного.

Виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, суд встановив, що позивач просить стягнути з відповідача 1 загалом 198 583,00 грн., що складається з:

недоплаченого грошового забезпечення в сумі 4515,44 грн. (недоплата, пов'язана з виплатою грошового забезпечення в розмірі меншому мінімального розміру заробітної плати, що складає: за жовтень 2013 року в сумі 431,84 грн.; за листопад 2013 року - 938,03 грн.; за грудень 2013 року - 541,02 грн.; за січень 2014 року - 488,33 грн.; за квітень 2015 року - 123,76 грн.; за серпень 2015 року - 1992,14 грн.);

недоплаченого грошового забезпечення в сумі 28644 грн. (2046 годин х 14 грн.) за весь час роботи (32 місяці) за 93 відпрацьовані дні наднормованого часу, дня щотижневого відпочинку та святкові дні, з яких кожен день повинен був відмічатися в табелі по 22 години, а кожна година - оплачуватися по 14 грн.

заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2015 року по 07 серпня 2017 року (784 дня) в сумі 165424 грн.

Служба в органах внутрішніх справ є спеціальною публічною службою, що регулюється Конституцією України та спеціальним законодавством України, зокрема Законом України "Про Національну поліцію", Законом України "Про міліцію", чинним на час проходження служби позивачем, Постановою Кабінету міністрів України "Про затвердження Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" від 29 липня 1991 року №114 та іншими нормативно-правовими актами.

Оплата праці атестованих працівників органів внутрішніх справ регламентується вказаними законами, Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07 листопада 2007 року №1294 (далі по тексту - постанова №1294) та Інструкцією "Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 (далі по тексту - Інструкція №499), Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 "Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу", Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1991 року №197 "Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні", Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей".

На час проходження служби позивача в СП "Титан" регулювання праці проводилося відповідно до статті 19 Закону України "Про міліцію", якою встановлено, що оплата праці працівників міліції здійснюється у вигляді грошового забезпечення, форма і розміри якого встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Форми та розміри грошового забезпечення працівників міліції, його структуру, мінімальні розміри посадового окладу в залежності від займаних посад, окладів за спеціальним званням, а також розміри різних видів надбавок та додаткових виплат встановлюються Постановою №1294 та Інструкцією №499.

Позивач був атестованим працівником органів внутрішніх справ і оплата його праці здійснювалась у вигляді грошового забезпечення, в порядку та розмірах встановлених Постановою №1294 та Інструкцією №499.

Грошове забезпечення, яке отримував позивач, відповідно до Інструкції №499 складалося з кількох виплат, а саме: посадовий оклад, надбавки за вислугу років, надбавки за звання, доплата за спецпідрозділ, премія за особливі умови служби тощо.

Досліджуючи та оцінюючи доводи позивача, якими він обґрунтовує позов в частині стягнення недоплаченого грошового забезпечення в сумі 4515,44 грн. (за позицією позивача недоплата, пов'язана з виплатою грошового забезпечення в розмірі меншому мінімального погодинного розміру заробітної плати, складала: за жовтень 2013 року - 431,84 грн.; за листопад 2013 року - 938,03 грн.; за грудень 2013 року - 541,02 грн.; за січень 2014 року - 488,33 грн.; за квітень 2015 року - 123,76 грн.; за серпень 2015 року - 1992,14 грн.), суд виходить з такого.

Позивач посилається на норми Законів України про Державний бюджет України на 2013, 2014 та 2015 роки, зокрема на статтю 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік", в якій встановлено мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі з 01 січня 2013 року - 6,88 грн., а з 01 грудня 2013 року - 7,3 грн., на статтю 8 Закону України ?Про Державний бюджет України на 2014 рік", в якій мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі встановлено - 7,3 грн. та на статтю 5 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", в якій мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі встановлено з 01 січня 2015 року по 1 вересня 2015 року - 7,29 грн.

У статті 3 Закону України "Про оплату праці" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) мінімальна заробітна плата визначена як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Водночас, як зазначав суд раніше, на час проходження служби позивача в СП "Титан" регулювання праці проводилося відповідно до статті 19 Закону України "Про міліцію", якою встановлено, що оплата праці працівників міліції здійснюється у вигляді грошового забезпечення, форма і розміри якого встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, питання про грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, його структуру, мінімальні розміри, вирішується на підставі спеціального законодавства.

Форми та розміри грошового забезпечення працівників міліції, його структуру, схеми (мінімальні розміри) посадового окладу в залежності від займаних посад, окладів за спеціальним званням, а також розміри різних видів надбавок та додаткових виплат встановлені Постановою №1294 та Інструкцією №499.

Так, відповідно до підпункту 2.2.1 пункту 2.2 Інструкції №499 посадові оклади встановлюються залежно від штатних посад у розмірах, визначених схемами посадових окладів, затверджених наказом МВС від 31 грудня 2007 року №499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", для курсантів навчальних закладів органів внутрішніх справ згідно з додатком 1, для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ згідно з додатками 4-19, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ згідно з додатком 20.

Пунктом 2.2.2 пункту 2.2 Інструкції №499 визначено, що конкретний розмір посадового окладу особі рядового чи начальницького складу встановлюється наказом про особовий склад одночасно з призначенням на відповідну посаду.

Враховуючи наведене, при визначенні позивачу розміру грошового забезпечення за спірні періоди 2013-2015 роки у відповідача 1 не було правових підстав враховувати погодинний мінімальний розмір заробітної плати, визначений у Законах України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Тому, суд відхиляє доводи позивача про те, що перед ним у відповідача 1 існує недоплата грошового забезпечення в загальній сумі 4 515,44 грн. за жовтень, листопад, грудень 2013 року, за січень 2014 року, за квітень 2015 року та за серпень 2015 року, пов'язана з виплатою грошового забезпечення в розмірі меншому мінімального погодинного розміру заробітної плати, встановленої Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Досліджуючи та оцінюючи доводи позивача, якими він обґрунтовує позов в частині стягнення недоплаченого грошового забезпечення в сумі 28 644,00 грн. (2046 годин х 14 грн.) за весь час роботи (32 місяці) за 93 дні наднормованого часу, дня щотижневого відпочинку та святкові дні, з яких кожен день, як вказує позивач, повинен був відмічатися у табелі по 22 години, а кожна година - оплачуватися по 14 грн, суд виходить з такого.

Відповідно до частини дванадцятої статті 22 Закону країни "Про міліцію" для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні.

Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1991 року №197 "Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні" (чинної на час виникнення спірних відносин) при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які утримуються за рахунок коштів республіканського та місцевих бюджетів, а також коштів, що надходять за договорами від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян, до несення служби понад установлений законодавством робочий час оплата їхньої праці за цей час провадиться у розмірах, передбачених законодавством України про працю, з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням. Служба осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі.

Таким чином, підставою для виплати позивачу компенсації за службу в надурочний час можуть бути лише письмові накази (вказівки) керівників органів внутрішніх справ та відповідні щомісячні табелі, в яких здійснюється облік служби особового складу.

Суд встановив, що відповідно до неодноразових скарг позивача на дії посадових осіб щодо невиплати йому грошового забезпечення працівниками відділу кадрового забезпечення управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в місті Києві було проведено службове розслідування щодо неправомірних дій керівництва.

У висновку службового розслідування, копія якого є в матеріалах справи, вказано наступне.

Згідно з довідкою ВФЗБО УДСО за період перебування ОСОБА_1 в СП "Титан" УДСО з 01 січня 2015 року по 31 липня 2015 року за січень йому нараховано та 5 лютого переведено на його особовий рахунок 6346, 21 грн. (доплата за роботу в понаднормовий час - 47,70 грн.), за лютий - 05 лютого 2015 року 3392,10 грн. (доплата - 120,79 грн.), за березень 2015 року - 03 квітня 2015 року 5346,35 грн. (доплата - 130,95 грн.), за квітень - 05 травня 2015 року 4065,27 грн. (доплата 575,03 грн.), за червень 03 липня 2015 року - 3675,40 грн. (доплата 36,63 грн.), за липень 05 серпня 2015 року - 3760,08 грн.

ОСОБА_1 у період з 10 січня 2015 року по 09 лютого 2015 року перебував у черговій відпустці за 2014 рік, 05 лютого 2015 року на його особовий рахунок переведено матеріальну допомогу по виходу у відпустку. У період з 10 березня 2015 року по 08 квітня 2015 року перебував в черговій відпустці за 2015 рік, 03 квітня 2015 року на його особовий рахунок переведено відповідну матеріальну допомогу.

З 16 лютого 2015 року по 02 березня 2015 року ОСОБА_1 перебував у навчальній відпустці. З 05 серпня 2014 року по 22 червня 2014 року, з 15 травня 2015 року по 19 травня 2015 року та з 20 травня 2015 року по 12 червня 2015 року - на лікарняному.

Таким чином, протягом семи місяців поточного року проходження служби ОСОБА_1 з 212 днів 121 день перебував поза службою.

Відповідно до матеріалів перевірок протягом 2014-2015 року ОСОБА_1 тричі було знижено суму преміальної надбавки. Так, в березні 2014 року - за неприбуття до підрозділу за сигналом "тривога", у лютому 2015 року - за неналежне відвідування занять зі службової підготовки, у липні 2015 року - за порушення заходів особистої безпеки під час несення служби.

У межах розслідування здійснено звірку відомостей, викладених в добових книгах нарядів СП "Титан" УДСО, з даними табелів обліку основного робочого часу працівників підрозділу.

Під час звірки виявлено, що у вказаний період 2014 року ОСОБА_1 відпрацював 28 годин (у квітні 4 години та у травні 24), які не були вказані у табелі обліку основного робочого часу, що призвело до невиплати ОСОБА_1 відповідних грошових коштів за фактично відпрацьований час. Аналогічні випадки зафіксовані у вказаний період 2015 року. Так, ОСОБА_1 відпрацював 50 годин понад 1,5 встановленої норми (у січні - 6 годин, у березні 16, у травні - 28 годин). Загальна кількість відпрацьованих годин, які не вказані у табелі, складає 78 годин.

Згідно з наказом СП "Титан" УДСО від 26 червня 2014 року №53 оплату за понаднорму відпрацьовані у квітні та травні 2014 року години проведено ОСОБА_1 в червні 2014 року в сумі 278,00 грн.

Таким чином, підстави для перерахунку та виплати ОСОБА_1 коштів за період проходження служби протягом 2014 року відсутні.

Щодо недоплати за 2015 року, то вказано на необхідність виплати до 31 грудня 2015 року ОСОБА_1 коштів за відпрацьовані понад 1,5 години встановленої норми за 2015 рік в кількості п'ятдесят годин.

Відповідач 1 провів розрахунок недоплачених за січень, березень і травень 2015 року коштів за 2015 рік за 50 годин, відпрацьованих понад 1,5 встановленої норми, копія якого наявна в матеріалах справи, та виплатив позивачу кошти в сумі 574,03 грн.

Суд безпосередньо дослідив наявні в матеріалах справи докази: витяг з табелю основного робочого часу позивача за період з 2013 року по 2015 рік, витяг робочого часу позивача за період з 2013 року по 2015 рік згідно з добовими відомостями особового складу СП "Титан", задіяних на службі, відомості з особового рахунку позивача за період з 01 грудня 2012 року по 31 грудня 2015 року.

У ході дослідження зазначених доказів суд звірив відомості за кожен з місяців 2013, 2014, 2015 років, що містяться у витягах робочого часу позивача за період з 2013 року по 2015 рік згідно з добовими відомостями особового складу СП "Титан", задіяних на службі (зокрема відомості щодо дати і часу отримання зброї та дати і часу здачі зброї позивачем) (а.с. 68-74 т. 1), з відомостями табелів обліку основного робочого часу працівників підрозділу за відповідні періоди (а.с. 60-67 т.1) (зокрема з відомостями щодо кількості фактично відпрацьованих годин за кожен місяць відповідного року).

У результаті такої звірки суд встановив, що висновки відповідача 1, зроблені за результатами службового розслідування, повністю підтверджуються.

Так, суд встановив, що неповне відображення в табелі відпрацьованих позивачем годин, зафіксованих у добових відомостях особового складу СП ?Титан", задіяних на службі, мало місце за квітень, травень 2014 року (позивач відпрацював 28 годин, однак у квітні 4 години та у травні 24 години не вказані у табелі обліку основного робочого часу), за січень, березень, травень 2015 року (позивач за ці періоди відпрацював 50 годин понад 1,5 встановленої норми (у січні - 6 годин, у березні 16, у травні - 28 годин, однак ці години не вказані в табелі).

Разом з тим відповідач 1 компенсував позивачеві суми недоплати за вказані періоди за результатами службового розслідування, що суд встановив раніше, і ці суми не включені позивачем до позовних вимог.

За решту відпрацьованих позивачем періодів суд не виявив розбіжностей між відомостями, що містяться у витягах робочого часу позивача за період з 2013 року по 2015 рік згідно з добовими відомостями особового складу СП ?Титан", задіяних на службі, та відомостями, що містяться у табелях обліку основного робочого часу працівників підрозділу за відповідні періоди.

Таким чином, відповідач 1 у підтвердження відсутності з його боку недоплати на користь позивача грошового забезпечення в сумі 28 644,00 грн., яке позивач обрахував виходячи з понад норму відпрацьованих годин, які, за його позицією, були протиправно невідображені у табелях обліку основного робочого часу, надав суду належні і допустимі докази, які оцінені судом кожний окремо та у їх сукупності.

Натомість, позивач не спростував такої позиції відповідача 1 шляхом надання належних і допустимих доказів.

Суд оцінив надані відповідачем письмові докази і надані позивачем пояснення кожен окремо та у їх сукупності і дійшов висновку, що позивач довів факт відсутності з його боку недоплати на користь позивача грошового забезпечення в сумі 28 644,00 грн.

Тому, суд відхиляє доводи позивача, що перед ним у відповідача-1 існує недоплата грошового забезпечення в загальній сумі 28 644,00 грн. (2046 годин х 14 грн.) за весь час роботи (32 місяці) за 93 дні наднормованого часу, дня щотижневого відпочинку та святкові дні.

Досліджуючи та оцінюючи доводи позивача, якими він обґрунтовує позов в частині стягнення заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2015 року по 07 серпня 2017 року (784 дня) в сумі 165 424,00 грн., суд виходить з такого.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Зважаючи на те, що суд не встановив наявність належних позивачеві сум, які б не були виплачені йому відповідачем 1 при звільненні, і спір вирішив на користь відповідача 1, позовні вимоги позивача у цій частині є безпідставними.

Так само суд визнає безпідставними позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, які обґрунтовані нормами статті 56 Конституції України та частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України, оскільки суд не встановив, що відповідач 1 прийняв незаконні рішення чи вчинив незаконні дії чи бездіяльність при здійсненні своїх повноважень, які б завдали позивачеві моральної шкоди.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, доведено відсутність протиправної бездіяльності, яка б полягала у невиплаті позивачеві належних йому сум грошового забезпечення. Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко