Постанова № 70658392, 27.11.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2017 року справа № 823/1735/17

10 год. 20 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Кульчицького С.О.,

за участю секретаря судового засідання – Роя О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 – за довіреністю, представника відповідача ОСОБА_2 – за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (далі – позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі – відповідач), в якому просить:

– визнати протиправним і скасувати рішення відповідача, оформлене листом від 20.10.2017 №9375/6-17 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Плескачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області (за межами населеного пункту);

– зобов’язати відповідача повторно розглянути заяву (клопотання) позивача від 19.09.2017, що зареєстрована 21.09.2017 за № 18806/0/5-17-СГ та надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Плескачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області (за межами населеного пункту).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з метою реалізації, передбаченого Конституцією України, Земельним кодексом України та Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», права на безоплатну приватизацію земельної ділянки звернувся до відповідача в порядку статті 118 Земельного кодексу України з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Плескачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області (за межами населеного пункту). Проте, згідно з рішенням, оформленим листом від 20.10.2017 №9375/6-17 відповідач відмовив у задоволенні вказаного клопотання позивача, у зв’язку з неможливістю встановити конкретне місце розташування земельної ділянки з наданих позивачем документів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, позов просила задовольнити повністю, посилаючись на порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення вимог п.7 ст. 118 Земельного кодексу України, яким встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та яким не передбачено таку підставу, з якої було надано оскаржувану відмову позивачеві.

Відповідно до письмових заперечень проти адміністративного позову, наданих 27.11.2017 до суду, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з огляду на те, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області є законною та обґрунтованою, прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, оскільки надані позивачем графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки не дозволяють визначити та перевірити їх на відповідність вимогам законів та підзаконних актів.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю та пояснила, що на виконання доручення Віце-прем’єр-міністра – міністра регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.10.2014 № 37732/0/1-14 Держземагенством України прийнято наказ від 15.10.2014 № 328, яким, зокрема, введено в дію рішення колегії Держземагенства України від 14.10.2014 №2/1 «Про обов’язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності».

Як пояснила представник відповідача вказаним рішенням колегії Держземагенства України запроваджено з 15.10.2014 обов’язкове врахування позиції органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності. Однак, у відповідь на відповідний запит з приводу можливості надання позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Плескачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області (за межами населеного пункту) станом на 20.10.2017 позиції Плескачівської сільської ради до відповідача не надходило.

Також представник відповідача у судовому засіданні наполягала, що вимога позивача – зобов’язати відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, – є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, як суб’єкта владних повноважень.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

ОСОБА_3, який згідно з копією посвідчення серія АБ № 589348 від 19.12.2014 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області із заявою від 19.09.2016 за вх. № 18806/0/5-17-СГ від 21.09.2017, в якій просив розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Плескачівської сільської ради (за межами населеного пункту) Смілянського району Черкаської області. До заяви позивачем було додано:

– копію паспорта та ідентифікаційного номера заявника;

– копію посвідчення учасника АТО;

– викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки;

– довідку з державної статистичної звітності за формою 6-зем.

Листом від 20.10.2017 № 9375/6-17 Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області повідомило позивача, що документи, подані ним не відповідають ст. 118 Земельного кодексу України, оскільки на графічних матеріалах, наданих на розгляд до Головного управління, неможливо встановити конкретне місце розташування земельної ділянки площею 2,0000 га в адміністративних межах Плескачівської сільської ради Смілянського району з прив’язкою до території, яку має намір отримати позивач у власність, що унеможливлює вирішення порушеного питання.

Також у вказаному вище листі зазначено, що у відповідача відсутня інформація Плескачівської сільської ради щодо можливості надання позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначена земельна ділянка може бути передана у власність.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України № 2768-III від 25 жовтня 2001 року (далі – ЗК України), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом частин 2 та 3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Крім того, ст. 64 Конституції України проголошує, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених самою Конституцією.

Згідно зі статтею 121 ЗК України кожен громадянин України має право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Громадянам для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення (пункт «а» частини 3 статті 22 ЗК України).

Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» вирішено утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення, а також установлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються (абзац третій пункту 1, пункт 5 постанови).

Постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 14 січня 2015 року № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, згідно з підпунктом 31 пункту 4 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі – Держгеокадастр) наділена повноваженнями розпоряджатись землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно із пунктами 7, 9 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 10 вересня 2014 року № 442, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної ОСОБА_4 України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету ОСОБА_4 України та наказів Мінрегіону і Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Підпунктом 12 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року № 14, Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Частиною 1 статті 116 ЗК України, зокрема, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону, а згідно частини 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У той же час, особливості, тобто порядок та процедура безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 ЗК України.

Так, частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

З огляду на матеріали справи, вбачається, що позивач виконав вимоги ч.6 ст. 118 ЗК України та надав відповідачу клопотання та всі необхідні документи, зокрема: копію свого паспорту, копію ідентифікаційного номеру, графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Так, з доданих до матеріалів справи викопіювань, що подавались відповідачу вбачається, що вони створені відповідальними особами за допомогою програмного забезпечення та містять необхідні данні, що дозволяють визначити місце розташування земельної ділянки по відношенню до навколишньої території та меж адміністративно-територіальних утворень для встановлення відповідності місця розташування об’єкта, а форма наданого ситуаційного плану відповідає вимогам постанови Кабінету ОСОБА_4 України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17.10.2012 №1051.

Позивач, при зверненні до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, подав всі необхідні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України.

В матеріалах справи міститься копія довідки від 19.08.2017 №1476/179-17, наданої позивачеві міськрайонним управлінням у Смілянському районі та м. Смілі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області із звітності з кількісного обліку земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями з виготовленим та доданим викопіюванням бажаної земельної ділянки.

Проте, відповідач відмовив позивачеві в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, з тих підстав, що подана заява не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України з посиланням на невідповідність графічних матеріалів.

Частиною 7 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Перелік підстав для відмови у наданні дозволу є вичерпним.

Підстава, на яку посилається відповідач в своєму рішенні, оформленому листом від 20.10.2017 №9375/6-17 в переліку підстав для відмови у наданні дозволу відсутня.

Щодо посилання відповідача у оскаржуваному рішенні на відсутність інформації Плескачівської сільської ради щодо можливості надання позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначена земельна ділянка може бути передана у власність, суд зазначає про таке.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначила, що листом від 20.10.2017 № 9375/6-17 Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області повідомило позивача, що наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 15.10.2014 № 328 введено в дію, зокрема, рішення колегії Держземагенства України від 14.10.2014 №2/1 «Про обов’язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності».

Системний аналіз положень рішення колегії Держземагенства України №2/1 дає підстави стверджувати, що підставою відмови заявникові може бути лише мотивовані заперечення органу місцевого самоврядування, які передбачені виключно законом (ч.7 ст.118 та ч.3 ст.123 ЗК України) та які надійшли у десятиденний строк. За відсутності мотивованих заперечень Головне управління Держземагенства повинне забезпечити розгляд клопотання у встановленому порядку.

Відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення та представником відповідача під час судового розгляду справи визнано відсутність інформації Плескачівської сільської ради з цього приводу, у тому числі і щодо заперечень Плескачівської сільської ради про надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Одночасно суд зазначає, що з огляду на вимоги ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи суд керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення, оформленого листом від 20.10.2017 №9375/6-17, відповідачем не було враховано вимоги Земельного кодексу України.

Вказана відмова, викладена у листі відповідача від 20.10.2017 №9375/6-17, є фактично відповідним рішенням суб’єкта владних повноважень.

Щодо позовної вимоги зобов’язати Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га суд зазначає про таке.

Положеннями ч.7 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (перше речення частини сьомої статті 118 ЗК України).

Відповідно до ч. 10 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (ч. 11 ст.118 ЗК України).

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-358а13.

Абзацом 2 частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд зазначає, що згідно з Рекомендаціями Комітету ОСОБА_4 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 №П-278/10 встановлено, що з огляду на норми Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначений законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Оскільки, вищевказаними вимогами нормативно-правових актів України надання дозволу на розробку проекту землеустрою реалізується шляхом видання державним органом відповідного розпорядчого акту, втручатися в його управлінську діяльність суд позбавлений повноваження, а позовна вимога зобов’язати відповідача надати відповідний дозвіл не підлягає задоволенню.

Разом з цим відповідно до ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи, що під час розгляду справи суд встановив протиправність рішення відповідача про відмову у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою, керуючись вимогами ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд з метою повного захисту права, свобод та інтересу позивача, дійшов до висновку, вийти за межі позовних вимог з огляду на таке.

Згідно з правовою позицією, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», приватної фірми «Орнатус» про зобов'язання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Тому, суд дійшов до висновку, що для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, необхідно зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га в адміністративних межах Плескачівської сільської ради (за межами населеного пункту) Смілянського району Черкаської області згідно з норм діючого законодавства України та прийняти обґрунтоване рішення в межах та спосіб встановлених законом України, оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача на час розгляду адміністративної справи відповідає об'єкту порушеного права і, на думку суду, у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), зокрема у п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04 повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно положень ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 14, 86, 94, 128, 159-163, 167, 185-187, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, оформлене листом від 20.10.2017 №9375/6-17, про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га в адміністративних межах Плескачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області (за межами населеного пункту).

Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 (заява від 19.09.2017 за вх. № 18806/0/5-17-СГ від 21.09.2017) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га в адміністративних межах Плескачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області (за межами населеного пункту) та прийняти обґрунтоване рішення в межах та спосіб встановлених законом України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію постанови направити особам, які беруть участь у справі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя С.О.Кульчицький

Постанову складено у повному обсязі 01.12.2017.