Рішення № 70656873, 24.11.2017, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/9383/17

Провадження № 2/712/2268/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2017 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді – Пересунька Я.В.,

при секретарі – Сагун Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Третя черкаська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Черкаської міської ради, про визнання договору дарування недійсним,-

в с т а н о в и в:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, який посвідчено 30 жовтня 2012 року у Третій черкаській державній нотаріальній конторі.

Позов обґрунтовано тим, що вона є одинокою людиною похилого віку, протягом останніх 10 років їй важко давати собі раду, тому змушена просити сусідів про наданні допомоги, купувати продукти харчування, медичні препарати, сплачувати комунальні послуги, відвозити на прийом та лікування до медичних закладів.

За попередньою домовленістю зі своєю знайомою ОСОБА_2 про те, що остання буде її доглядати, у позивача виникло бажання укласти договір довічного утримання.

Проте помилившись у правовій природі договору, вона 30 жовтня 2012 року уклала договір дарування своєї квартири.

Після укладення договору відповідач змінила своє ставлення до неї, не забезпечувала продуктами та ліками, ігнорує домовленості щодо утримання та догляду.

При укладенні договору дарування вона вважала, що цей договір є договором довічного утримання, оскільки хотіла отримати від відповідача догляд за собою, а не дарувати свою квартиру сторонній особі. Фактично передачі квартири відповідачу не відбулось, оскільки вона проживала і проживає в ній, самостійно сплачує за комунальні послуги та ніколи не передавала ключі від квартири.

У судовому засіданні 30 жовтня 2017 року позивач та її адвокат ОСОБА_3 позов підтримали та просили його задоволити.

У судові засідання 17 листопада 2017 року та 24 листопада 2017 року позивач та її представник не з’явились, повідомлялись судом про час та місце розгляду справи належним чином, тому суд ухвали розглянути справу 24 листопада 2017 року за їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 та її адвокат ОСОБА_4 у судових засіданнях проти позову заперечували.

Представник Третьої черкаської державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином.

Представник органу опіки та піклування Черкаської міської ради ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечувала. Додатково пояснила, що 29 жовтня 2012 року органом опіки та піклування було надано дозвіл ОСОБА_2 на прийняття в дар на її неповнолітню дочку ОСОБА_6 квартири у м.Черкаси. Вважає позов необґрунтованим, оскільки його задоволення призведе до втрати дитиною майна.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, відповідача та її представника, а також представника органу опіки та піклування і показання свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Статтею 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. ч. 1, 3-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229–233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, – неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Судом установлено, що 30 жовтня 2017 року нотаріусом Третьої черкаської державної посвідчено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, від імені якої діяла законний представник ОСОБА_2, двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 20-53).

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним, ОСОБА_1 зазначала про те, що помилялась у природі укладеного нею правочину та вважала, що укладає в нотаріуса договір довічного утримання.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 27 квітня 2016 року (справа № 6-372цс16), наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Свідок ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_3) суду пояснила, що знає позивача довгий час, оскільки працювала разом із нею в дієт.столовій, а зараз є сусідкою (проживає в сусідньому будинку) та товаришкою. Свідку відомо, що позивачу потрібен догляд, бо в неї дуже хворі ноги, тому вона часто їй допомагає: купує хліб чи інші продукти. У квартирі ОСОБА_1 проживає сама. Позивач їй казала, що зробила договір на квартиру – чи то дарування, чи заповіт. Казала про дарування на якихось дівчат. ОСОБА_8 розповідала, що є люди, які мають її доглядати, але вона як свідок нікого не бачила. На думку свідка, позивач, як і вона, уклала саме договір довічного утримання, бо всі люди в їх віці потребують утримання.

Допитана в якості свідка ОСОБА_1 суду пояснила, що якось коли вона в 2012 році лежала в лікарні і вже мала виписуватись, до неї в лікарню прийшли двоюрідні племінники, які обманним шляхом забрали ключі від квартири, викрали документи на квартиру, оформили в нотаріуса підроблену довіреність від її імені і планували щось зробити із її квартирою. Після цього вона відвідала БТІ та побачила серед документів підроблену довіреність від її імені, хоча насправді вона нічого не підписувала. Історія з племінниками закінчилась тим, що після порушення кримінальної справи вони добровільно повернули їй документи на квартиру. У зв’язку з цим вона звернулась до матері відповідача, своєї подруги та сусідки по селу ОСОБА_9 і сказала, що боїться за квартиру, а поки онука сусідки ОСОБА_10 виросте…вона пожаліла ОСОБА_10 і підписала в нотаріуса якісь документи. У нотаріуса всі документи заповнювала ОСОБА_2, а свідок лише підписи ставила. Проте вона добре пам’ятає, що в нотаріуса писала, що все належне їй нерухоме й рухоме майно буде належати ОСОБА_10. Після цього ОСОБА_10 жодного разу її не відвідала чи хоча б хліба купила. Після відвідання нотаріуса документи на квартиру певний час зберігались у квартирі позивача, але в один із днів ОСОБА_2 забрала їх собі. Відповідач ОСОБА_11 протягом чотирьох останніх років привозили картоплю, молоко, консервацію, тому вона дала їй з чоловіком ключ від своєї квартири. Згодом позивач почала помічати, що в неї з квартири пропадають гроші. До правоохоронних органів з цього приводу не зверталась, оскільки вважала ОСОБА_12 з її чоловіком своєю сім'єю, але попросила віддати ключі від квартири, чого зроблено не було. Після цього вона пішла до нотаріуса і та їй роз’яснила, що позивач вже давно не є власником квартири, що її дуже обурило. Свідок суду також пояснила, що у 2012 році дійсно мала хату у селі Межиріч, де проживала з дідом. Після смерті діда була судова справа щодо спадщини із сином діда, внаслідок чого вона та син діда хату продали, а гроші поділили. Вона дійсно зверталась до відповідних органів за субсидією як власник квартири, але при цьому з нею завжди ходила ОСОБА_12, яка заповнювала всі документи, а вона тільки ставила свій підпис. Крім того, із центру соціального захисту до неї ходили люди й доглядали її, але після того, як дізнались про ОСОБА_12, то перестали ходити.

На запитання суду щодо причин звернення до суду з цим позовом через 4,5 роки після укладення оспорюваного договору свідок ОСОБА_1 пояснила, що 30 грудня 2016 року їй в лікарні зробили рентген і діагностували запалення легень. Коли треба було робити повторний рентген, то вона звернулась до чоловіка ОСОБА_2 та попросила відвезти її в лікарню, на що він відмовив та пояснив це зайнятістю. Таке нелюдське відношення обурило позивача, вона сама викликала таксі та поїхала в лікарню, а відповідач ОСОБА_2 після цього не захотіла з нею розмовлять. ОСОБА_4 вона звернулась до нотаріуса і з цього все почалось.

Допитана в якості свідка ОСОБА_2 суду пояснила, що давно знає ОСОБА_1 як подругу її матері, яка жила в селі та часто заходила в гості. 14 жовтня 2012 року після дня народження матері позивач в селі прийшла до будинку матері та розповіла, що лежала в кардіологічному відділенні 3-ї міської лікарні, куди її прийшли відвідати племінники. Коли вона попросила племінників принести з дому її речі та віддала їм ключі від квартири, то згодом в квартирі виявила відсутність документів на квартиру. ОСОБА_13 звернулась в міліцію і зясувалось, що її племінник почав оформляти квартиру на себе по підроблених документах. У зв’язку з цим позивач дуже переживала за свою квартиру у м.Черкаси та попросила її та матір дозволу переоформити квартиру на матір. Коли та відмовилась від пропозиції, то ОСОБА_13 запропонувала оформити квартиру на свідка. Проте оскільки свідок на той час мала своє житло та перебувала на державній службі, то також відмовилась. ОСОБА_4 позивач запропонувала подарувати квартиру на старшу неповнолітню дочку свідка – ОСОБА_6. Свою пропозицію ОСОБА_13 пояснювала тим, що ОСОБА_10, як і вона, напівсирота (батько ОСОБА_14 помер), яка після дарування буде забезпечена житлом. Після того, як свідок погодилась на це, вона разом із ОСОБА_13 їздили в БТІ за витягом про право власності на квартиру, а згодом оформляли субсидію на ОСОБА_1 як не власника житла. У нотаріуса укладали саме договір дарування, як і просила позивач. При цьому нотаріус все роз’яснювала та зачитувала ОСОБА_13 вголос зміст договору. Договір не міг бути договором довічного утримання, оскільки дочка ОСОБА_14 на той час була дуже маленькою, а вона (свідок) не могла доглядати ОСОБА_13 через наявність двох малолітніх дітей та інсуліно-залежного чоловіка-діабетика. Та й ОСОБА_13 казала, що сама буде допомагати їй (свідку) бавить дітей. Востаннє свідок була у квартирі позивача в лютому 2017 році. На той час у квартирі з нею перебував якийсь дід, який попросив продати його туфлі, а потім заявив про те, що туфлі вкрали. Після нотаріального посвідчення договору документи на квартиру нотаріус віддала свідку і з тих пір всі документи на квартиру перебувають в неї.

Свідок ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрована та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_5) у судовому засіданні 24 листопада 2017 року суду пояснила, що вона є приятелькою позивача ОСОБА_1, оскільки остання мала хату по сусідству через город у селі Межиріч Канівського району Черкаської області. Приблизно 5 років тому, після святкування свого 55-річчя до неї в гості прийшла ОСОБА_1 та при спілкуванні попросила переоформити на свідка свою квартиру у м. Черкаси. Своє прохання пояснила тим, що її родичі (племінники, діти її рідної сестри по матері) хочуть забрати в неї цю квартиру, чого вона дуже боїться. Після того, як свідок відмовилась від такої пропозиції, ОСОБА_1 запропонувала переоформити квартиру на дочку свідка – відповідача ОСОБА_2, а потім і на онуку – дочку ОСОБА_2 неповнолітню ОСОБА_6. Своє прохання оформити квартиру на неповнолітню ОСОБА_6 ОСОБА_1 мотивувала тим, що остання, як і ОСОБА_12. росла без батька, а відтак вона на майбутнє матиме житло в обласному центрі. Крім того, ОСОБА_1 казала, що зможе допомагати дочці ОСОБА_11 у м. Черкаси із доглядом за дітьми. Через деякий час роздумів ОСОБА_2 погодилась на дарування позивачем ОСОБА_1 своєї квартири у м. Черкаси на її неповнолітню дочку ОСОБА_15. Свідок не вникала в обставини щодо укладення договору дарування та оформлення документів на онуку, оскільки сама мала вдосталь проблем – доглядала разом із своєю сестрою за хворими лежачими батьками. З цих підстав вона не могла надавати догляд ОСОБА_1, оскільки на це у неї не вистачило б часу. Крім того, це ОСОБА_1 завжди сама казала, що зможе допомагати її дочці ОСОБА_2 у догляді за двома дітьми. Після цього свідок часто зідзвонювалась із ОСОБА_1, інколи бачилась з нею і їх спілкування продовжувалось як до дарування квартири. ОСОБА_1 ніколи не жалілась на нестачу коштів і часто бувало, що вона (свідок) сама позичала в ОСОБА_1 гроші на свої потреби, але завжди повертала борг. Згодом свідку стало відомо, що ОСОБА_1 продала свою хату в їх селі, а через деякий час прийняла до себе у м.Черкаси якогось діда, з яким за путівкою планувала їхати на море як супроводжуюча особа. ОСОБА_8 після дарування квартири на ОСОБА_6 позивач ОСОБА_1 при розмові із свідком ніколи не казала, що шкодує за своєю квартирою, як і не казала нічого поганого про дочку свідка.

Судом також установлено, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, пенсіонером, яка має хронічні хвороби серця, гіпертонічну хворобу, цукровий діабет та часто лікується в медичних закладах м.Черкаси (а.с. 5).

Таким чином, ОСОБА_1 дійсно потребує утримання від інших осіб з огляду на вказані обставини.

До укладення договору дарування ОСОБА_1 була одноосібним власником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про приватизацію від 31 жовтня 1996 року та договору купівлі-продажу частини квартири від 9 липня 2004 року (а.с. 22-23).

Після укладення договору дарування вона одноосібно проживала та проживає на час вирішення справи судом у подарованій нею квартирі, що підтверджується довідкою КП "Соснівська СУБ" від 20 квітня 2017 року (а.с. 6) та показаннями свідків, а також сплачує за комунальні послуги у цій квартирі.

ОСОБА_8, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 30 жовтня 2012 року (день укладення договору дарування квартири) ОСОБА_1 була власником житлового будинку № 39 по вул. Канівська у с. Межиріч Канівського району Черкаської області (а.с. 112-114).

Таким чином, на час укладення оспорюваного договору дарування ОСОБА_1 була власником іншого житла, а відтак суд робить висновок про те, що вона могла здійснити відчуження своєї квартири у м. Черкаси за договором дарування іншій особі, оскільки мала інше місце для проживання.

Допитана як свідок ОСОБА_1 не заперечувала факт наявності в неї на час укладення оспорюваного договору іншого житла, яке нею було відчужено задовго після дарування квартири.

Крім того, судом встановлено, що за відомостями Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради від 3 листопада 2017 року, ОСОБА_1 7 листопада 2012 року подала заяву про призначення їй субсидії на квартиру АДРЕСА_2, а 27 грудня 2012 року подала нову заяву про призначення субсидії як не власнику житла. Такі ж заяви нею було подано на призначення субсидії як не власнику житла – 18 травня 2013 року, 14 листопада 2013 року, 15 травня 2014 року, 15 грудня 2014 року, 7 серпня 2015 року (а.с. 89).

Додані до цього листа заяви на призначення субсидії свідчать про те, що ОСОБА_1 усвідомлювала той факт, що вже не є власником квартири. У цих же заявах ОСОБА_1 зазначає, що подарувала свою квартиру неповнолітній ОСОБА_6 (а.с. 91-104).

Суд критично оцінює показання ОСОБА_1 про те, що тексти заяв про призначення субсидій завжди писала ОСОБА_2, а вона тільки підписувала заяви, оскільки частина таких заяв написана почерком, схожим на почерк ОСОБА_1 (а.с. 90, 93, 109)

Зокрема, в заяві від 17 травня 2013 року на адресу комісії виконавчого комітету Черкаської міської ради для розгляду питань щодо призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим, ОСОБА_1 зазначає, що просить призначити їй субсидію з травня 2013 року як не власнику житла, так як за станом здоров'я подарувала квартиру своїй внучці ОСОБА_6 (неповнолітня дитина 9 років) (а.с. 93).

Вказані докази в сукупності з показаннями свідків у справі свідчать про те, що укладаючи нотаріально посвідчений договір від 30 жовтня 2012 року, ОСОБА_1 розуміла та усвідомлювала, що здійснює саме дарування квартири іншій особі.

Доводи ОСОБА_1 про те, що вона вважала укладений нею договір договором довічного утримання, спростовуються й відомостями Територіального центру надання соціальних послуг м.Черкаси від 2 листопада 2017 року, відповідно до яких ОСОБА_1 перебувала на обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги вдома з 8 листопада 2011 року; послуги отримувала два рази на тиждень згідно договору; з 1 серпня 2013 року переведена на обслуговування до мультидисциплінарної команди, послуги отримувала періодично; знята з обслуговування з 3 січня 2016 року, оскільки відмовилась сприяти в оформленні медичного висновку та пролонгувати договір на обслуговування (а.с. 111).

Вказана інформація Територіального центру надання соціальних послуг м.Черкаси свідчить про те, що на час укладення договору дарування ОСОБА_1 вже отримувала послуги з утримання від працівників державного органу та спростовує доводи позову.

Оцінка письмових доказів у справі в сукупності з показаннями свідків, у тому числі й ОСОБА_1, дає підстави для висновку про те, що 30 жовтня 2012 року вона укладала саме договір дарування квартири неповнолітній ОСОБА_6 та усвідомлювала цей факт, а зазначений позов вирішила пред’явити виключно після непорозуміння з ОСОБА_2 та її чоловіком в грудні 2016 року – січні 2017 року.

З огляду на викладене, у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити у зв’язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 214-215 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 229, 717 ЦК України, суд –

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Третя черкаська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Черкаської міської ради, про визнання договору дарування недійсним.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Соснівського районного суду м.Черкаси від 26 жовтня 2017 року, у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.

Рішення суду може бути оскаржене відповідачем до апеляційного суду Черкаської області, шляхом подання через Соснівський районний суд м. Черкаси апеляційної скарги, протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а позивачем - протягом десяти днів з дня отримання повного тексту цього рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку апеляційним судом Черкаської області, якщо його не буде скасовано.

Суддя: Я.В. Пересунько