Ухвала суду № 70656223, 30.11.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Гордійчук С.О., Шимківа С.С.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 18 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" про визнання недійсним договору та стягнення коштів,

заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 18 вересня 2017 року визнано недійсним договір фінансового лізингу №456 від 2 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ "Єврокар Україна".

Стягнуто з ТзОВ "Єврокар Україна" на користь ОСОБА_1 суму комісії за організацію угоди в розмірі 36750 грн. Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на вказане рішення суду апеляційній скарзі ТзОВ "Єврокар Україна" покликається на його незаконність в зв'язку з неправильним застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що відсутність нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу є підставою для визнання його недійсним, оскільки для договорів фінансового лізингу обов’язковість нотаріального посвідчення не встановлено спеціальним законодавством України, що безпосередньо регулює правовідносини з фінансового лізингу.

Також, суд не взяв до уваги, що всі дії позивача були добровільні та розраховані на реальне настання правових наслідків, що підтверджує ту суттєву обставину справи, що на момент укладення даного правочину позивача повністю влаштовувала і форма правочину і його умови.

Вважає, що застосування до всього договору фінансового лізингу спеціального законодавства, що регулює відносини у сфері оренди транспортних засобів, є безпідставним, оскільки нормами статті 628 ЦК України, чітко передбачено, що положення спеціальних актів цивільного законодавства застосовуються у відповідних частинах, які має укладений змішаний договір.

Таким чином, норми ст. 799 ЦК України можуть бути застосовані в даному випадку лише у тій частині договору, яка передбачає безпосередню передачу транспортного засобу у користування лізингоодержувачу.

Судом було неправильно застосовано норми ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", не встановивши, у чому саме полягає несправедливість окремих положень договору фінансового лізингу.

Наведені у оскаржуваному рішенні умови, які на думку суду є несправедливими, насправді відповідають вимогам основних законодавчих актів, що регулюють правовідносини лізингу, а також в жодному разі не порушують законодавство про захист прав споживачів.

Висновок суду про те, що укладаючи договір сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів вважає безпідставним, так як на момент підписання договору у лізингодавця відсутній предмет лізингу та згідно умов договору транспортний засіб буде придбаний після виконання лізингоодержувчем певних умов, а саме : сплати комісії за організацію, авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.

Суд помилково вказує на обов'язкову наявність ліцензії для здійснення послуг фінансового лізингу, оскільки відповідач здійснював свою діяльність на підставі Довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на підставі чинного до цього часу Положення про надання послуг з фінансового лізингу юидичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами,затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послут України№21 від 22.01.2004 року.

Крім того, відповідачем надано копію розпорядження № 3009 від 04.07.2017 року Нацкомфінпослуг про видачу ТзОВ "Єврокар Україна" ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що умови укладеного між сторонами договору фінансового лізингу є несправедливими, оскільки одночасно порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві, тому цей договір підлягає визнанню недійсним.

Також, судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 2 березня 2017 року №456 нотаріально не посвідчений та на момент його укладення у відповідача була відсутня ліцензія на здійснення такого виду діяльності.

Такі висновки суду ґрунтуються на досліджених судом доказах та відповідають вимогам закону.

Судом встановлено, що 2 березня 2017 року між між ОСОБА_1 та ТзОВ "Єврокар Україна" було укладено договір фінансового лізингу №456, за умовами якого відповідач зобов’язався придбати в свою власність предмет лізингу - трактор МТЗ 82.1, вартістю 19160,58 доларів США, що в гривневому еквіваленті на дату укладання договору становило 525000 грн. та передати цей трактор у користування позивачу, який за зазначеним договором зобов’язався сплачувати за користування трактором періодичні лізингові платежі згідно графіку в розмірі 12103 грн. 40 коп. щомісячно.

Крім того, за умовами вказаного договору позивач зобов'язався сплатити лізингодавцю комісію за організацію договору в розмірі 7% від вартості предмета лізингу, авансовий платіж в розмірі 23% від вартості предмета лізингу, комісію за передачу предмета лізингу в розмірі 3% від вартості транспортного засобу (п.9.1, 9.2, 9.7 договору).

На виконання вказаних умов договору ОСОБА_1 сплачено комісію за організацію договору в сумі 36750 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.718212053.1 від 2.03.2017 року.

Відносини, що виникають за договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Проаналізувавши норми цієї статі закону суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Частини друга, п'ята та шоста статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визначають підстави для визнання недійсним окремих положень договору або в цілому.

За змістом частини п'ятої статті 11 цього Закону до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Тобто, несправедливими є положення договору фінансового лізингу, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до п. 9.4 укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, у разі зміни вартості предмета лізингу до моменту повної сплати авансового платежу лізингоодержувачем, останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу.

Як видно з вказаних умов оспорюваного договору позивач на час підписання договору не знав і не міг знати за якою ціною він придбає транспортний засіб, оскільки лізингодавець на протязі дії договору має право змінювати ціну транспортного засобу без будь-яких обмежень.

Пунктом 3 ч.1 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Разом з тим, стаття 12 договору встановлює жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача за розірвання договору за його ініціативою, що також є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності і є несправедливими умовами договору для споживача.

Так, пунктом 12.1 договору фінансового лізингу передбачено, що у випадку його розірвання лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. В такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

В той же час, договором передбачено право лізингодавця розірвати цей договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов договору (п. 3.2.6).

Згідно п.п. 4.5-4.7, 6.1-6.6 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, що суперечить положенням ст. 808 ЦК України, за змістом якої, якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність.

Крім того, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Згідно п. 3.2.1 лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача надати, протягом 30 календарних днів з моменту направлення лізингодавцем відповідної вимоги, додаткові гарантії у вигляді договору поруки. У разі ненадання або відмови лізингоодержувача надати визначені даним пунктом гарантії, лізингодавець має право залишити транспортний засіб (предмет лізингу) у себе та не передавати його лізингоодержувачу до моменту виконання вимоги лізингодавця щодо надання гарантій. У випадку, коли предмет лізингу вже передано лізингоодержувачу, а останній не виконує вимогу щодо надання додаткових гарантій подальшого виконання договору, то лізингодавець має право вилучити предмет лізингу у лізингоодержувача до моменту надання лізингоодержувачем гарантій визначених даним пунктом.

Відповідно до п. 3.2.3 лізингодавець має право залишати предмет лізингу на власному майданчику (або яким користується) в разі наявності несплаченого лізингоодержувачем лізингового платежу в терміни та у порядку, передбаченими даним договором. В такому випадку предмет лізингу залишається на майданчику лізингодавця до моменту погашення заборгованості за умовами даного договору, але не більше 1 (одного) календарного місяця. У разі непогашення заборгованості лізингоодержувачем протягом 1 (одного) календарного місця з моменту виникнення такої заборгованості та після закінчення місячного терміну, вказаного в даному пункті, даний договір вважається таким, що втратив силу та є розірваним лізингодавцем за порушення лізингоодержувачем умов даного договору.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що він містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII, а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

За наведеного, суд першої інстанції, встановивши наявність несправедливих умов договору, наявність різкого дисбалансу прав і обов'язків лізингодавця і лізингоодержувача на користь лізингодавця, дійшов вірного висновку про визнання укладеного договору недійсним в цілому та стягнення з відповідача сплачених позивачем коштів.

Доводи апеляційної скарги про те, що умови, укладеного між сторонами договору відповідають вимогам законодавства про захист прав споживачів, спростовуються самими умовами оспорюваного договору фінансового лізингу, які проаналізовано судом першої інстанції та яким надано належну правову оцінку в оскаржуваному рішенні.

Не свідчать про справедливість умов спірного договору покликання відповідача на те, що на момент укладення даного правочину позивача повністю влаштовувала і форма правочину і його умови.

Доводи відповідача про те, що договір фінансового лізингу не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, а діяльність з надання послуг фінансового лізингу не потребує обов'язкового ліцензування суперечать правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 грудня 2015 року по справі №6-2766цс15.

Також, ґрунтуються на власному невірному тлумаченні норм права доводи відповідача про можливість застосування в даному випадку норм ст. 799 ЦК України лише у тій частині договору, яка передбачає безпосередню передачу транспортного засобу у користування лізингоодержувачу.

Покликання ТзОВ "Єврокар Україна" на видачу йому розпорядженням Нацкомфінпослуг №3009 від 4.07.2017 року ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, не заслуговують на увагу, оскільки вказану ліцензію відповідачу було видано після укладення оспорюваного договору фінансового лізингу.

Враховуючи викладене, рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, судом в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 315, 317, 319, 323-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" відхилити.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 18 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В.

ОСОБА_2

ОСОБА_3