Рішення № 70644180, 27.11.2017, Новомиргородський районний суд Кіровоградської області

Справа № 395/954/17 Провадження № 2/395/571/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2017 року м. Новомиргород

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого - судді Забуранного Р.А.

при секретарі Лисенку В.С.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомиргороді цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю та розподілу спільного майна,-

ВСТАНОВИВ:

До Новомиргородського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю та розподілу спільного майна вказавши, що з 1995 року вони знайомі з відповідачем та стали зустрічатись. З осені 1999 року вони стали спільно проживати у будинку її батьків. В подальшому 06 лютого 2001 року вони з відповідачем придбали за власні кошти житловий будинок в м. Новомиргороді по вул.. Шевченка, 103. Під час їх спільного проживання у вказаному будинку вони здійснювали там ремонтні роботи. Крім цього вони придбали спільне майно, зокрема, холодильник, пральну машинку, телевізор, кухонні меблі, електричний бойлер. Також частина меблів була подарована батьками позивачки.

Весь період вони проживали спільно, але шлюб не реєстрували.

В квітні 2017 року відповідач зібрав свої речі та став проживати разом зі своєї матір’ю. В подальшому 11 липня 2017 року повідомив позивачці, що вона повинна припинити проживати у будинку та покинути його.

У зв’язку з чим позивачка посилаючись на норми чинного законодавства просить суд встановити факт проживання однією сім’єю з ОСОБА_3 та розділити майно, придбане спільно під час спільного проживання, а саме визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку розташованого в м. Новомиргород Кіровоградської області по вул. Шевченка, 103.

Позивачка та її представник в судовому засіданні просили задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач та його представник у судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши учасників судового розгляду та дослідивши письмові матеріали справи, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити за такими підставами.

В судовому засіданні беззаперечно встановлено, що позивач та ОСОБА_3 познайомились в 1995 році, коли позивачка навчалася в середній школі та почали зустрічатися.

З 1996 року по 1998 рік ОСОБА_3 проходив військову службу в Збройних Силах України, що підтверджується копією військового квитка серії УН № 0518920.

Починаючи з 1999 року позивач навчалася на стаціонарі у Кіровоградському кооперативному технікумі економіки і права імені ОСОБА_5, що підтверджується копією диплома солодшого спеціаліста на ім’я позивача серії КС № 14854229 від 27 червня 2001 року.

Як вбачається з пояснень позивача та її представника за час навчання у технікумі на вихідних її зустрічав відповідач та вони їхали та проживали спільно у її батьків, у будні дні відповідач проживав у своїх батьків, що відповідачем та його представником у ході судового розгляджу у справі не заперечувалося.

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 02 лютого 2001 року, який зареєстрованого в реєстрі за № 225 ОСОБА_6, яка діяла за дорученням від власника продала домоволодіння, розташоване по вул. Шевченка, 103 в м. Новомиргороді Кіровоградської області відповідачеві по справі ОСОБА_3.

Як вбачається зі змісту вказаного договору дане домоволодіння придбане покупцем за 2000 гривень, які покупець передав продавцю до підписання цього договору.

Будь – які дані, які б вказували на те, що позивач, її родичі, чи інші особи, на відміну від ОСОБА_3, приймала участь у купівлі вказаного домоволодіння у вказаному договорі відсутні.

Крім того, допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6, яка здійснювала продаж спірного домоволодіння у 2001 році в судовому засіданні підтвердила, що про купівлю даного домоволодіння з нею домовлялася якась жінка, яку вона не пам’ятає так як пройшов значний час та вона у нотаріуса підписувала вказаний договір за дорученням від власника та перед укладенням вказаного договору купівлі – продажу чоловік - покупець передавав їй гроші за домоволодіння. Позивачку по справі вона не знає та ОСОБА_1 не у домовленостях щодо купівлі вказаного будинку не у самому процесі укладення договору участі не приймала, що позивачкою у ході судового розгляду у справі не заперечувалося.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що у 2001 році вона особисто вирішила купити будинок своєму синові відповідачеві по справі за власні кошти, оскільки відповідач ніде не працював не мав постійного заробітку. Коли вона знайшла спірне домоволодіння то домовилася із власником, яка проживала у Російській Федерації та її представника у м. Новомиргороді - ОСОБА_6 про його купівлю. У лютому 2001 року вона спільно з сином у нотаріуса вчиняли дії щодо укладення вказаного договору та вона через свого сина відповідача по справі, який виступав покупцем, передала свої власні кошти представнику продавця та відповідно вони уклали нотаріально посвідчений договір купівлі – продажу спірного домоволодіння. Оскільки її син мав мінливий тимчасовий дохід, у нього не було власних коштів то за спірну домоволодіння вона давала власні кошти в повному обсязі. В подальшому даний будинок довгий час пустував і вона за власні кошти почала там проводити ремонт, міняти вікна та будувати паркан, оскільки син гуляв та не мав заробітку. В подальшому після 2006 року син за власні кошти почав проводити подальший ремонт у будинку.

Суд не може взяти до уваги як доказ спільного проживання сторін довідку Новомиргородської міської ради Кіровоградської області за вих..№ 955 від 12.07.2017 року у відповідності до змісту якої ОСОБА_1 у період з березня 1999 року по липень 2017 року проживала спільно з ОСОБА_3, вели спільне господарство, проживали як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу у м. Новомиргороді Кіровоградської області, оскільки в останній не зазначена вулиця їх проживання та вказана довідка не підписана уповноваженою особою органу, який її видав.

Крім того, як вбачається з пояснень допитаного в судовому засіданні в якості свідка секретаря Новомиргородської міської ради ОСОБА_8 останній знайомий з позивачкою та відповідачем, оскільки проживають в одному місті та оскільки він проживає поряд з батьками позивачки то він бачив, як позивач та відповідач поралися на території домоволодіння матері позивача. Крім того вказав, що дані довідки видаються Новомиргородською міською радою на підставі акту обстеження матеріально – побутових умов життя громадян, жителів м. Новомиргород, які складаються депутатами міської ради, на вказаній довідці відсутні підпис уповноважених осіб міської ради - міського голови чи його підпис як секретаря міської ради.

У відповідності до акту обстеження матеріально – побутових умов життя від 12.07.2017 року зазначено, що ОСОБА_1 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 у родині якої 3 осіб, одна вона з них працездатна та 2 непрацездатних пенсіонера та висновками комісії ОСОБА_1 в період з 1999 року по липень 2017 року дійсно проживала з ОСОБА_3 за адресою м. Новомиргород, вул. Шевченка, 103 та вели спільне господарство без реєстрації шлюбу.

Суд ставиться критично як до доказу вказаний акт обстеження, оскільки комісією проводилося обстеження матеріально побутових умов життя ОСОБА_1 саме станом на 12.07.2017 року та даним документом ніяким чином не може засвідчуватися факт проживання позивачки за період з 1999 року квітень 2017 року.

Крім того, суд не може взяти до уваги, як на доказ спільного проживання сторін та ведення спільного господарства: епікриз за №1122\147 на ім’я позивача, відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків за № 18319 від 14.09.2017 року про доходи позивача та довідку ПАТ «Укртелеком» від 28.08.2017 року, оскільки у вказаних доказах відсутні будь – які дані, які б вказували на спільне проживання сторін та ведення ними спільного господарства; довідки Кредитної спілки «Суперкредит» за № 1773\17 від 17.07.2017 року, № 1778\17 від 17.07.2017 року, Кредитної спілки «Центр фінансових послуг» за № 1389\17 від 17 липня 2017 року за № 1391\17 від 17 липня 2017 року № 1390 від 17 липня 2017 року, № 1392 \17 від 17 липня 2017 року, якими підтверджено обставини надання позивачці кредитних коштів у період з 2006 по 2014 роки, оскільки як вбачається з пояснень відповідача кредитні кошти бралися позивачкою у вказаних кредитних спілках, у яких позивач працювала на той час та отриманні нею кошти витрачалися останньою на придбання речей для своїх батьків, що позивачем у ході судового розгляду не спростовано.

Суд відноситься критично як на доказ спільного проживання та ведення господарства сторонами по справі свідчення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, оскільки надані ними пояснення в судовому засіданні не доводять беззаперечно, що сторони по справі спільно проживали та вели спільне господарство та спірне домоволодіння було придбане внаслідок спільної праці позивача та відповідача.

Спірні правовідносини з приводу набуття права власності на житловий будинок виникли до 1 січня 2004 року, тобто до набуття чинності Сімейного кодексу України в редакції від 10 червня 2002 року.

Правила ст. 74 Сімейного кодексу України на спірні правовідносини, що виникли і тривали до 1 січня 2004 року, не поширюються, а нормами чинного на той час КпШС України визнання майна спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, що проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не передбачено.

Суд вважає, що для визначення кваліфікації правовідносин щодо майна, набутого до 1 січня 2004 року і з приводу якого виник спір, слід виходити з наступного.

Згідно із частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України від 7 лютого 1991 року № 697-XII "Про власність" (далі - Закон України "Про власність"), відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно зі статтею 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 Цивільного кодексу України).

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

З урахуванням того, що позивачем та його представником у ході судового розгляду у справі не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт її спільного проживання з відповідачем та того, що домоволодіння, розташоване по вул.. Шевченка, 103 в м. Новомиргороді Кіровоградської області придбане внаслідок спільної праці сторін по справі, їх спільних або індивідуальних трудових зусиль, внаслідок яких вони отримали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спірного домоволодіння, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету та відсутні докази наявності між ними письмової угоди з майнових чи інших питань, суд не вбачає підстав для задоволення даного позову.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст. ст. 209, 213, 215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю та розподілу спільного майна – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Р. А. Забуранний

копія

Справа № 395/954/17 Провадження № 2/395/571/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2017 року м. Новомиргород

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого - судді Забуранного Р.А.

при секретарі Лисенку В.С.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомиргороді цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю та розподілу спільного майна,-

ВСТАНОВИВ:

До Новомиргородського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю та розподілу спільного майна вказавши, що з 1995 року вони знайомі з відповідачем та стали зустрічатись. З осені 1999 року вони стали спільно проживати у будинку її батьків. В подальшому 06 лютого 2001 року вони з відповідачем придбали за власні кошти житловий будинок в м. Новомиргороді по вул.. Шевченка, 103. Під час їх спільного проживання у вказаному будинку вони здійснювали там ремонтні роботи. Крім цього вони придбали спільне майно, зокрема, холодильник, пральну машинку, телевізор, кухонні меблі, електричний бойлер. Також частина меблів була подарована батьками позивачки.

Весь період вони проживали спільно, але шлюб не реєстрували.

В квітні 2017 року відповідач зібрав свої речі та став проживати разом зі своєї матір’ю. В подальшому 11 липня 2017 року повідомив позивачці, що вона повинна припинити проживати у будинку та покинути його.

У зв’язку з чим позивачка посилаючись на норми чинного законодавства просить суд встановити факт проживання однією сім’єю з ОСОБА_3 та розділити майно, придбане спільно під час спільного проживання, а саме визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку розташованого в м. Новомиргород Кіровоградської області по вул. Шевченка, 103.

Позивачка та її представник в судовому засіданні просили задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач та його представник у судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши учасників судового розгляду та дослідивши письмові матеріали справи, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити за такими підставами.

В судовому засіданні беззаперечно встановлено, що позивач та ОСОБА_3 познайомились в 1995 році, коли позивачка навчалася в середній школі та почали зустрічатися.

З 1996 року по 1998 рік ОСОБА_3 проходив військову службу в Збройних Силах України, що підтверджується копією військового квитка серії УН № 0518920.

Починаючи з 1999 року позивач навчалася на стаціонарі у Кіровоградському кооперативному технікумі економіки і права імені ОСОБА_5, що підтверджується копією диплома солодшого спеціаліста на ім’я позивача серії КС № 14854229 від 27 червня 2001 року.

Як вбачається з пояснень позивача та її представника за час навчання у технікумі на вихідних її зустрічав відповідач та вони їхали та проживали спільно у її батьків, у будні дні відповідач проживав у своїх батьків, що відповідачем та його представником у ході судового розгляджу у справі не заперечувалося.

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 02 лютого 2001 року, який зареєстрованого в реєстрі за № 225 ОСОБА_6, яка діяла за дорученням від власника продала домоволодіння, розташоване по вул. Шевченка, 103 в м. Новомиргороді Кіровоградської області відповідачеві по справі ОСОБА_3.

Як вбачається зі змісту вказаного договору дане домоволодіння придбане покупцем за 2000 гривень, які покупець передав продавцю до підписання цього договору.

Будь – які дані, які б вказували на те, що позивач, її родичі, чи інші особи, на відміну від ОСОБА_3, приймала участь у купівлі вказаного домоволодіння у вказаному договорі відсутні.

Крім того, допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6, яка здійснювала продаж спірного домоволодіння у 2001 році в судовому засіданні підтвердила, що про купівлю даного домоволодіння з нею домовлялася якась жінка, яку вона не пам’ятає так як пройшов значний час та вона у нотаріуса підписувала вказаний договір за дорученням від власника та перед укладенням вказаного договору купівлі – продажу чоловік - покупець передавав їй гроші за домоволодіння. Позивачку по справі вона не знає та ОСОБА_1 не у домовленостях щодо купівлі вказаного будинку не у самому процесі укладення договору участі не приймала, що позивачкою у ході судового розгляду у справі не заперечувалося.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що у 2001 році вона особисто вирішила купити будинок своєму синові відповідачеві по справі за власні кошти, оскільки відповідач ніде не працював не мав постійного заробітку. Коли вона знайшла спірне домоволодіння то домовилася із власником, яка проживала у Російській Федерації та її представника у м. Новомиргороді - ОСОБА_6 про його купівлю. У лютому 2001 року вона спільно з сином у нотаріуса вчиняли дії щодо укладення вказаного договору та вона через свого сина відповідача по справі, який виступав покупцем, передала свої власні кошти представнику продавця та відповідно вони уклали нотаріально посвідчений договір купівлі – продажу спірного домоволодіння. Оскільки її син мав мінливий тимчасовий дохід, у нього не було власних коштів то за спірну домоволодіння вона давала власні кошти в повному обсязі. В подальшому даний будинок довгий час пустував і вона за власні кошти почала там проводити ремонт, міняти вікна та будувати паркан, оскільки син гуляв та не мав заробітку. В подальшому після 2006 року син за власні кошти почав проводити подальший ремонт у будинку.

Суд не може взяти до уваги як доказ спільного проживання сторін довідку Новомиргородської міської ради Кіровоградської області за вих..№ 955 від 12.07.2017 року у відповідності до змісту якої ОСОБА_1 у період з березня 1999 року по липень 2017 року проживала спільно з ОСОБА_3, вели спільне господарство, проживали як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу у м. Новомиргороді Кіровоградської області, оскільки в останній не зазначена вулиця їх проживання та вказана довідка не підписана уповноваженою особою органу, який її видав.

Крім того, як вбачається з пояснень допитаного в судовому засіданні в якості свідка секретаря Новомиргородської міської ради ОСОБА_8 останній знайомий з позивачкою та відповідачем, оскільки проживають в одному місті та оскільки він проживає поряд з батьками позивачки то він бачив, як позивач та відповідач поралися на території домоволодіння матері позивача. Крім того вказав, що дані довідки видаються Новомиргородською міською радою на підставі акту обстеження матеріально – побутових умов життя громадян, жителів м. Новомиргород, які складаються депутатами міської ради, на вказаній довідці відсутні підпис уповноважених осіб міської ради - міського голови чи його підпис як секретаря міської ради.

У відповідності до акту обстеження матеріально – побутових умов життя від 12.07.2017 року зазначено, що ОСОБА_1 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 у родині якої 3 осіб, одна вона з них працездатна та 2 непрацездатних пенсіонера та висновками комісії ОСОБА_1 в період з 1999 року по липень 2017 року дійсно проживала з ОСОБА_3 за адресою м. Новомиргород, вул. Шевченка, 103 та вели спільне господарство без реєстрації шлюбу.

Суд ставиться критично як до доказу вказаний акт обстеження, оскільки комісією проводилося обстеження матеріально побутових умов життя ОСОБА_1 саме станом на 12.07.2017 року та даним документом ніяким чином не може засвідчуватися факт проживання позивачки за період з 1999 року квітень 2017 року.

Крім того, суд не може взяти до уваги, як на доказ спільного проживання сторін та ведення спільного господарства: епікриз за №1122\147 на ім’я позивача, відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків за № 18319 від 14.09.2017 року про доходи позивача та довідку ПАТ «Укртелеком» від 28.08.2017 року, оскільки у вказаних доказах відсутні будь – які дані, які б вказували на спільне проживання сторін та ведення ними спільного господарства; довідки Кредитної спілки «Суперкредит» за № 1773\17 від 17.07.2017 року, № 1778\17 від 17.07.2017 року, Кредитної спілки «Центр фінансових послуг» за № 1389\17 від 17 липня 2017 року за № 1391\17 від 17 липня 2017 року № 1390 від 17 липня 2017 року, № 1392 \17 від 17 липня 2017 року, якими підтверджено обставини надання позивачці кредитних коштів у період з 2006 по 2014 роки, оскільки як вбачається з пояснень відповідача кредитні кошти бралися позивачкою у вказаних кредитних спілках, у яких позивач працювала на той час та отриманні нею кошти витрачалися останньою на придбання речей для своїх батьків, що позивачем у ході судового розгляду не спростовано.

Суд відноситься критично як на доказ спільного проживання та ведення господарства сторонами по справі свідчення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, оскільки надані ними пояснення в судовому засіданні не доводять беззаперечно, що сторони по справі спільно проживали та вели спільне господарство та спірне домоволодіння було придбане внаслідок спільної праці позивача та відповідача.

Спірні правовідносини з приводу набуття права власності на житловий будинок виникли до 1 січня 2004 року, тобто до набуття чинності Сімейного кодексу України в редакції від 10 червня 2002 року.

Правила ст. 74 Сімейного кодексу України на спірні правовідносини, що виникли і тривали до 1 січня 2004 року, не поширюються, а нормами чинного на той час КпШС України визнання майна спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, що проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не передбачено.

Суд вважає, що для визначення кваліфікації правовідносин щодо майна, набутого до 1 січня 2004 року і з приводу якого виник спір, слід виходити з наступного.

Згідно із частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України від 7 лютого 1991 року № 697-XII "Про власність" (далі - Закон України "Про власність"), відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно зі статтею 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 Цивільного кодексу України).

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

З урахуванням того, що позивачем та його представником у ході судового розгляду у справі не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт її спільного проживання з відповідачем та того, що домоволодіння, розташоване по вул.. Шевченка, 103 в м. Новомиргороді Кіровоградської області придбане внаслідок спільної праці сторін по справі, їх спільних або індивідуальних трудових зусиль, внаслідок яких вони отримали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спірного домоволодіння, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету та відсутні докази наявності між ними письмової угоди з майнових чи інших питань, суд не вбачає підстав для задоволення даного позову.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст. ст. 209, 213, 215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю та розподілу спільного майна – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя підпис

з оригіналом згідно

Суддя: Р. А. Забуранний