Рішення № 70638912, 28.11.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 299/3674/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 листопада 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі :

головуючої : Готри Т.Ю.,

суддів : Бисаги Т.Ю., Собослоя Г.Г.,

з участю секретаря : Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 22 червня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-ї особи без самостійних вимог Виноградівської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, вимоги за яким обґрунтовував тим, що 27 вересня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу житлової квартири, посвідченого нотаріально, набув у власність житлову квартиру АДРЕСА_1.

З метою переоформлення всіх документів на користування комунальними послугами у нього виникла необхідність у визнанні ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою, у зв’язку з тим, що як на момент купівлі зазначеної квартири, так і на сьогоднішній день вона не являється мешканкою цієї квартири і не проживає у ній більше 3 років. Факт реєстрації ОСОБА_3 у належній йому квартирі не дає йому можливості переукласти договори на постачання комунальних послуг без врахування в договорах зареєстрованої в квартирі особи ОСОБА_3, що тягне за собою обов’язок сплачувати зайво нараховані суми за комунальні послуги за особу, яка в квартирі не проживає.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 не є власником зазначеної квартири, не проживає у цій квартирі понад 3 роки, має у власності житловий будинок за адресою м.Виноградів, вул.Партизаньска,18/1, в якому проживає, просив суд визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням (квартирою), що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 22 червня 2017 року у позові ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримали.

Відповідачка ОСОБА_3 та представник Виноградівської міської ради у судове засідання не з’явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином (під розписку). Причини неявки відповідача ОСОБА_3 у судове засідання вдруге, у зв’язку з її хворобою, нею не підтверджені, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України у відсутності не з’явившихся осіб.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21 травня 2015 року, яка набрала законної сили, в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення права власності на житлову квартиру, затверджено мирову угоду, згідно якої ОСОБА_4 переписує на ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3, а ОСОБА_3 відшкодовує 72984 грн., тому вважав, що ОСОБА_4 повинен був виконати взяте на себе зобов’язання про передачу спірної квартири відповідачці по даній справі ОСОБА_3, а не відчужувати квартиру позивачу ОСОБА_2

Проте, колегія суддів з висновком суду першої інстанції погодитись не може з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником квартири №4 у м.Виноградів по вул.Героїв Майдану (колишня назва ОСОБА_5),1, право власності на яку набув на підставі договору купівлі-продажу житлової квартири від 27 вересня 2016 року, згідно якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив зазначену квартиру, що стверджується договором купівлі-продажу житлової квартири від 27.09.2016 року, право на яку за позивачем зареєстровано у встановленому законом порядку, що стверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 03.10.2016 року (а.с.6-9).

Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21 травня 2015 року, що набрала законної сили, в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення права власності на житлову квартиру, затверджено мирову угоду, укладену 21.05.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а провадження у справі закрито (а.с.73-75).

Однак, з резолютивної частини зазначеної ухвали суду не вбачається, які саме умови мирової угоди, укладеної між сторонами, були затверджені судом, і відповідно які умови підлягали виконанню сторонами. А тому за відсутності в зазначеній ухвалі таких умов, висновок суду першої інстанції про обов’язковість її виконання є помилковим.

Також з матеріалів справи слідує, що для здійснення позивачем правомочностей власника щодо користування й розпорядження належною йому квартирою існують перешкоди, оскільки у цій квартирі є зареєстрованою відповідачка ОСОБА_3, що стверджується копією її паспорта та довідкою міського голови Виноградівської міської ради від 06.12.2016 року (а.с.10-11), яка не є членом сім»ї позивача і не проживає у квартирі понад 3 роки.

Факт не проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі понад 3 роки стверджується листом міського голови Виноградівської міської ради від 06.12.2016 року та довідкою депутата Виноградівської міської ради ОСОБА_6 від 02.12.2016 року (а.с.11, 13).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачці ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок, що знаходиться за адресою м.Виноградів, вул.Партизаньска,18/1, в якому вона проживає. Належність вказаного будинку відповідачці стверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 08.09.2016 року (а.с.14).

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім»ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім»ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім»ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім»ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, зокрема шляхом усунення перешкод у здійсненні користування майном особами, в яких відпали законні підстави для такого користування.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім»ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року (справа №6-709цс16), якій відповідно до ч.2 ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, з огляду на ст.156 ЖК України, 391 ЦК України право членів сім»ї (зокрема колишніх членів сім»ї) власника на користування жилим приміщенням є похідним від права власника і з припиненням для власника права власності на жиле приміщення члени його сім»ї (колишні члени сім»ї – за відсутності між ними договірних відносин, зокрема найму, оренди тощо) втрачають право користування цим приміщенням.

Право власності ОСОБА_4 припинено у зв’язку з відчуженням ним свого майна (п.1 ч.1 ст.346 ЦК України). Будь-яких інших договірних правовідносин між відповідачкою і попереднім власником, які б давали підстави для обмеження прав позивача, як нового власника квартири, не існувало, як не існує і передбачених законом підстав.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_2 слід задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути сплачені ним 1157,55 грн. судові витрати за подачу позовної заяви та апеляційної скарги, які документально підтверджені (а.с.1, 87).

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, у відповідності до ст.309 ЦПК України, підлягає скасуванню, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з ухваленням по справі нового рішення, яким позов ОСОБА_2 слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 22 червня 2017 року – скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням (квартирою), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1157,55 грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча Судді