Постанова № 70637829, 29.11.2017, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/4961/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Каліуш О. В., за участі секретаря Франчук А.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративної юрисдикції за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ОСОБА_1 просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому пенсії за віком з листопада 2016 року;

- зобов’язати відповідача поновити нарахування та виплату йому пенсії за віком та сплатити заборгованість за період, починаючи з листопада 2016 року;

посилаючись на те, що він перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком. З листопада 2016 року відповідач безпідставно припинив виплачувати йому пенсію, чим порушив його права та позбавив єдиного джерела до існування.

Позивач ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи (а.с.33), у судове засідання не з’явився, в позовній заяві просив справу розглянути у його відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_2 об’єднаного управління ПФУ в Донецькій області ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилась, надавши суду заяву про розгляд справи у її відсутність (а.с.35), а також заперечення проти позову (а.с.17-19), в яких зазначила, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам», призначення та продовження пенсій внутрішньо перемішеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VІІ від 20.10.2014 року підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

За наявності підстав для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і внутрішньо перемішених осіб», що підтверджується письмовою інформацією Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Національної поліції, ДМС, Мінфіну, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадянських об’єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам, керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення приймає рішення про скасування такої довідки.

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 21.11.2014 №13747/0/14-14/8 щодо обміну інформацією про осіб, які взяті на облік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» щомісяця з 05.12.2014 р. проводиться обмін інформацією з Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб між органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення.

За результатами обміну інформацією з органами соціального захисту населення про осіб, які взяті на облік відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», ОСОБА_1 з 31.12.2016 року була призупинена виплата пенсії для з’ясування фактичного місця проживання пенсіонера.

Пенсія ОСОБА_1 виплачена з 01.08.2015 року по 01.12.2016 року.

Поновлення виплати призупинених пенсій проводиться з дати припинення виплати на підставі особистого звернення пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб незалежно від причин тимчасового призупинення виплати з урахуванням постанови КМУ від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Пенсіонер подає заяву про поновлення виплати пенсії, пред’являє паспорт (оригінал, копія), довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо перемішених осіб», яка видається управлінням соціального захисту населення.

Встановлено, що за адресою, вказаною в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 не проживає. На підставі викладеного, просила відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії № ААЖ № 436355 від 28.09.2011 року (а.с.7).

Відповідно до копії розпорядження № 8971 від 29.07.2015 року позивач перебуває на обліку у ОСОБА_2 об’єднаному управління Пенсійного фонду в Донецькій області як отримувач пенсії за віком.

Як вбачається з копії довідки від 15 липня 2016 року № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка перемістилась з м. Амвросіївка Донецької області до м. Костянтинівка Донецької області, вул. Теплична буд. 2 (а.с.7).

Пенсія ОСОБА_1 за віком виплачена з 01.09.2014 по 01.12.2016 року, про що свідчить довідка відповідача від 28.11.2017 року № 6905 (а.с. 37).

Даючи оцінку правомірності дій відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком з грудня 2016 року суд прийшов до таких висновків.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч.1 ст. 47 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-1У «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 1058-1У) пенсія виплачується щомісячно організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-1У виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або рішенням суду припиняється:

1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2)на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;

3)у разі смерті пенсіонера;

4)у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5)в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 10578-1У.

Проте, рішення відповідачем щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 не приймалося, про що свідчить копія пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с.25-30).

Отже, діями відповідача щодо припинення виплати пенсії позивача порушені його права на отримання пенсії, оскільки відповідач на виконання вимог ст. 49 Закону № 1058-1У не приймав рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

При цьому, суд не приймає до уваги витяг з протоколу № 3 від 17.01.2017 року комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_2 міської ради (наявний у матеріалах пенсійної справи – а.с.29 зворот), з огляду на таке.

По-перше, зазначений протокол № 3 не є рішенням територіального органу Пенсійного фонду на підставі якого було припинено виплату пенсії позивачу.

По-друге, відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 63 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», підпункту 3.2 пункту 3 Положення про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, начальник управління керує діяльністю управління, персонально відповідає за виконання покладених на управління завдань. Таким чином від імені територіального органу Пенсійного фонду приймає рішення його начальник.

Законодавство про пенсійне страхування, яке діє на сьогоднішній час, не передбачає винесення рішення від імені органу, який призначає і виплачує пенсії, будь - якою комісією.

Комісія може виконувати функцію виключно рекомендаційного характеру і не має повноважень щодо винесення будь-якого остаточного рішення.

Крім того, при розгляді даної справи суд застосовує практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, суд вважає, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно норм діючого законодавства.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивача є протиправними, а тому відповідача слід зобов’язати поновити позивачу виплату пенсії за віком з грудня 2016 року.

За таких обставин, позов слід задовольнити частково.

Згідно із ст. 256 КАС України слід допустити негайне виконання постанови у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст.ст.158-163, 167,256 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною дії ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, з грудня 2016 року.

Зобов’язати Костянтинівське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, виплату пенсії за віком з грудня 2016 року.

Допустити негайне виконання постанови у межах суми стягнення за один місяць.

На постанову до Донецького апеляційного адміністративного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області може бути подана апеляція протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: О.В.Каліуш