Рішення № 70632116, 30.11.2017, Вараський міський суд Рівненської області (до 25.04.2025 - Кузнецовський міський суд Рівненської області)

Справа № 565/1731/17

Провадження № 2/565/491/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2017 року м.Вараш

Кузнецовський міський суд Рівненської області-

під головуванням судді Мануляка Ю.В.,

з участю:

секретаря судового засідання Левадної О.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кузнецовського міського суду Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 комітету Вараської міської ради Рівненської області, Вараської міської ради Рівненської області, міського голови ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування розпорядження міського голови від 29.08.2017 року за № 235-ос «Про звільнення ОСОБА_4В.», поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (надалі – позивач) звернулась в суд з позовом до ОСОБА_5 комітету Вараської міської ради Рівненської області, Вараської міської ради Рівненської області, міського голови ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування розпорядження міського голови від 29.08.2017 року за № 235-ос «Про звільнення ОСОБА_4В.», поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач працювала у ОСОБА_5 комітеті Вараської міської ради Рівненської області на посаді завідувача військово-облікового бюро виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області. 31.08.2017 року позивача було звільнено з роботи у зв’язку із скороченням чисельності або штату працівників, згідно п.1ч.1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки при повідомленні про наступне вивільнення не було запропоноване інше місце роботи та не було звернення до профспілкової організації, членом якої є позивач, чим порушено вимоги ст. ст. 43 та 49-2 КЗпП України.

Позивач у судове засідання не з’явилася, однак подала до суду заяву в якій просить провести розгляд справи без її участі за участі представника позивача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів ОСОБА_5 комітету Вараської міської ради Рівненської області та Вараської міської ради Рівненської області в судовому засіданні вимоги позову не визнали повністю. Подали до суду письмові заперечення на позов в яких зазначили, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, зокрема ст. ст. 40, 42 та 49-2 КЗпП України, оскільки позивач не мала переважного права на залишення на роботі, так як не підпадає під жоден пункт ст. 42 КЗпП України, у роботодавця не було вакансій, які б можна було запропонувати позивачу і які б відповідали її освіті та кваліфікації, а також її було попереджено у двохмісячний термін про наступне вивільнення. Просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач - міський голова ОСОБА_6 у судове засідання не з’явився, однак подав до суду заяву в якій просить провести розгляд справи без його участі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст.56, 60 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з’ясувавши фактичні обставини справи, та, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 з 01.07.2003 року працювала на посаді завідувача військово-облікового бюро виконавчого комітету Вараської (Кузнецовської) міської ради Рівненської області, а 31.08.2017 року була звільнена з роботи у зв’язку із скороченням чисельності або штату працівників, згідно п.1ч.1 ст. 40 КЗпП України на підставі розпорядження міського голови від 29.08.2017 року № 235-ос «Про звільнення ОСОБА_4В.», що підтверджується копією витягу із трудової книжки позивача.

З копій рішення Вараської міської ради від 09.06.2017 року за № 759«Про затвердження структури виконавчих органів Вараської міської ради, загальної чисельності працівників апарату управління» та розпорядження міського голови від 15.06.2017 року за № 228-р «Про скорочення штату працівників виконавчого комітету Вараської міської ради» встановлено, що було змінено та затверджено структуру виконавчих органів Вараської міської ради з чисельністю 171, 5 штатних посад та скорочено штат працівників виконавчого комітету Вараської міської ради в тому числі посаду завідувача військово-облікового бюро виконавчого комітету Вараської міської ради.

Відповідно до копії рішення Кузнецовської міської ради Рівненської області №1226 від 30.04.2014 року «Про затвердження структури органів Кузнецовської міської ради, загальної чисельності працівників апарату управління», загальна чисельність апарату ради та її виконавчих органів складала 169 штатних посад та діяла дана структура до прийняття нової 09.06.2017 року.

Отже, у даному випадку не відбулося скорочення чисельності штату працівників.

З копії попередження ОСОБА_4 від 29.06. 2017 року про наступне вивільнення у зв’язку зі скороченням чисельності працівників слідує, що позивача попередили у двохмісячний термін про наступне вивільнення, однак не запропонували позивачу іншу роботу у структурі виконавчих органів Вараської міської ради, незважаючи на те, що в новій структурі передбачені посади, які не потребують певної освіти та кваліфікації, зокрема прибиральник службових приміщень.

У судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що позивач не відмовлялася від переведення на іншу роботу.

З переліку вакантних посад встановлено, що у виконавчому комітеті Вараської міської ради станом на 29.06.2017 року були наявні чотири вакантні посади прибиральників службових приміщень, які не пропонувалися позивачу при попередженні про вивільнення, що визнано у судовому засіданні представниками відповідачів.

Також суду не надано доказів того, що працівники, які зайняли ці вакантні посади мали переважне право порівняно з позивачем на залишення на роботі, як працівники з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, чи мали інші переваги передбачені законодавством, зокрема, підтверджуючі документи щодо переважного права інших працівників на залишення на роботі перед ОСОБА_4

Слід зазначити, що у судовому засіданні було підтверджено представником відповідача та встановлено, що продуктивність праці позивача як завідувача військово-облікового бюро до звільнення була вищої ніж у працівників, які працювали прибиральниками до вивільнення та зайняли вакантні посади прибиральників службових приміщень.

З витягу з протоколу № 12 засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації виконавчого комітету Вараської міської ради (у складі Кузнецовської міської профспілкової організації працівників державних установ) від 11.10.2017 року вбачається, що профспілкова організація, членом якої є позивач, відмовила у наданні згоди на звільнення ОСОБА_4, посилаючись на порушення роботодавцем ст. 49-2 КЗпП України та порядку прийняття рішень про затвердження структури виконавчого комітету Вараської міської ради.

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 Конституція України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст.40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ч.1 ст. 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов’язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з’ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов’язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 09.08.2017 року у справі № 6-1264цс17, а рішення Верховного Суду України є обов’язковими для застосування судами України, згідно ст. 360-7 ЦПК України.

Таку ж думку висловив Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів".

Аналізуючи надані сторонами у справі докази та вищезазначені норми, суд приходить до висновку, що в структурі виконавчого комітету Вараської міської ради не відбулося скорочення штату та загальної чисельності працівників, оскільки загальна чисельність апарату ради та її виконавчих органів складала 169 штатних посад до 09.06.2017 року (дата прийняття рішення про затвердження нової структури виконавчих органів Вараської міської ради), а після 09.06.2017 року загальна чисельність апарату ради та її виконавчих органів збільшилася до 171,5 штатних посад.

Судом також встановлено, що відповідачі, звільняючи позивача ОСОБА_4 у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників за п.1 ст. 40 КЗпП України, не дотримався вимог ст. ст. 43, 49-2 КЗпП України, а саме: не запитали попередньої згоди виборного органу, первинної профспілкової організації, членом якої є позивач та не запропонували позивачу іншу роботу у структурі виконавчих органів Вараської міської ради Рівненської області.

Враховуючи викладені вище обставини, суд прийшов до висновку, що позивача було звільнено без законної підстави та має бути поновлено на роботі.

Відповідно до ч. 2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Крім того, відповідно до п. 5 розд. IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Положеннями розд. III Порядку передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що звільнення ОСОБА_4 відбулося 31 серпня 2017 року і позивач повністю відпрацювала серпень 2017 року, включаючи день звільнення, який був останнім робочим днем серпня 2017 року, то середня заробітна плата позивачки повинна обчислюватися з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, а саме за липень-серпень 2017 року.

У липні заробітна плата позивача за 14 робочих днів становила 5577,40 грн., а у серпні за 22 робочих дні 8366,10 грн. Всього за 36 відпрацьованих днів у липні-серпні 2017 року позивачу було виплачено 13943,50 грн.

Виходячи із заробітної плати за два останні місяці та кількості робочих днів в цих місяцях (13943,50 грн. : 36 дні), середньоденна заробітна плата становить 387,32 грн.

Вимушений прогул позивача тривав 64 робочих днів: вересень 2017 року – 21 день, жовтень 2017 року – 21 день (16 жовтня вихідний день замість 14 жовтня) та листопад 2017 року – 22 дні.

А тому середній заробіток позивача за весь час затримки по день розгляду справи, з 31 серпня 2017 року (не включаючи цей день) по 30 листопада 2017 року (включно) складає грн. (387,32 грн. середньоденний заробіток * 64 дні затримки розрахунку = 24788,48 гривні).

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки законодавством не передбачено жодних підстав для його зменшення.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 21.09.2017 року у справі № 6-2597цс16, а рішення Верховного Суду України є обов’язковими для застосування судами України, згідно ст. 360-7 ЦПК України.

Відповідно до п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України слід допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі та присудження заробітної плати за один місяць.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України слід стягнути з відповідачів судові витрати у виді судового збору,

На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 40, 43,49-2,233, 235 КЗпП України, ст.ст.8,10,11,60, 88, 209, 213, 214,215,292, 294, 296 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження міського голови від 29.08.2017 року № 235-ос «Про звільнення ОСОБА_4В.».

Поновити ОСОБА_4 на посаді завідувача військово-облікового бюро виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області ( ЄДРПОУ 03315879).

Стягнути з виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області (ЄДРПОУ 03315879) на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 24 788, 48 (двадцять чотири тисячі сімсот вісімдесят вісім) гривень 48 копійок за період з 31 серпня 2017 року по 30 листопада 2017 року без утримання податку на доходи фізичних осіб і інших обов’язкових платежів.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вараської міської ради Рівненської області в дохід держави судовий збір у розмірі 1920 (одна тисяча дев’ятсот двадцять) гривень.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Кузнецовський міський суд Рівненської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 01 грудня 2017 року.

С у д д я: ОСОБА_7В