Ухвала суду № 70631389, 29.11.2017, Апеляційний суд Київської області

УХВАЛА

Іменем України

29 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Верланова С.М., Голуб С.А.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, Бориспільського управління державної казначейської служби України Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Бориспільська місцева прокуратура про захист цивільних справ та відшкодування моральної шкоди,-

встановила:

у січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з вищезазначеним позовом, мотивуючи його тим, що у 2008 році позивач в ДТП отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком Тростянецького райсуду від 18 грудня 2009 року винним в ДТП визнаний та засуджений ОСОБА_3, з якого на користь позивача стягнуто 35 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок злочину.

Виконавчий лист перебував на виконанні у Тростянецькому ДВС, однак 19.09.2011 року був направлений на виконання до Бориспільського ВДВС, у зв'язку з тим, що засуджений вибув в м. Бориспіль.

Виконавчий лист у Бориспільському ВДВС перебуває з 19.09.2011 року, тобто більше п'яти років, а вирок на день подання позову до суду так і не виконаний і кошти з боржника не стягнуто.

Зазначає, що службові особи ДВС бездіють і не вживають заходів до примусового виконання рішення, оскільки божник ОСОБА_3 ухиляється від виконання рішення суду і залишається при цьому безнаказаним.

Також, в квітні 2016 року ОСОБА_2 зверталася до суду із скаргою про визнання незаконної бездіяльності начальника ВДВС Бориспільського МУЮ та старшого державного виконавця, на що 26.05.2016 року ухвалою Тростянецького райсуду її вимоги були задоволені.

Однак після зазначеного рішення суду виконавча служба її так і не повідомила про хід виконання по виконавчому листу.

Невиконання рішення суду впливає на її стан здоров'я, на неодноразові її звернення виконавча служба не реагує та ніяких дій не вчиняє по стягненню заборгованості, а вона є інвалідом, і така неповага її пригнічує.

Вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди за бездіяльність ДВС і її зневагу в сумі 36 000 грн., по 20 грн. за кожен день бездіяльності службових осіб виконавчої служби, з розрахунку: 5 років = 60 місяців х 30 днів=1800 днів, 20грн.х1800 днів. = 36 000 грн.

Просила стягнути з відділу державної виконавчої служби Бориспільського МРУЮ за рахунок Державного бюджету України на її користь моральну шкоду в сумі 36 000 гривень шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державного казначейства України.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що у відділі державної виконавчої служби Бориспільського МРУЮ знаходиться на виконанні виконавчий лист з 19 вересня 2011 року про примусове стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 35 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Апелянт, зазначає, що суд першої інстанції прийшов до висновку, що виконавче провадження було відкрито лише 03 квітня 2014 року.

Однак, ОСОБА_2 наполягає на тому, що на виконанні у виконавчій службі виконавчий лист знаходиться з 19 вересня 2011 року.

Стверджує, що у постанові про закриття виконавчого провадження від 30.08.2012 року, яка на адресу апелянта своєчасно не була направлена, отримала її лише в серпні 2013 року. ОСОБА_2 вказує, що з даної переписки вбачається, що державним виконавцем не встановлено майна, належного боржнику за вказаною адресою, де прописаний, не проживає. З даних підстав, апелянту було повернуто виконавчий лист, припинена чинність арешту майна боржника, скасовані інші заходи примусового виконання рішення.

Суд першої інстанції не звернув уваги на пояснення апелянта, а тому прийшов до хибного висновку.

Просила скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Бориспільському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області перебуває виконавче провадження № 42833483 на підставі виконавчого листа № 1-19 виданого 04.01.2010 Тростянецьким районним судом Сумської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 35 000 грн. моральної шкоди.

Вказане виконавче провадження відкрито 03.04.2014 року. Зазначена обставина сторонами не оспорюється, а також встановлена ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області від 26.05.2016 року за скаргою ОСОБА_2 про визнання незаконною бездіяльність начальника відділу Державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Муцької Л.Г., старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Лузаконової О.В. (а.с.4-7).

Позивач в позовній заяві зазначила, що на неодноразові її звернення інформації про хід виконання по виконавчому листу не отримувала, в тому числі посадовими особами відділу державної виконавчої служби необхідних заходів примусового виконання щодо стягнення заборгованості не вчинялося.

Не погоджуючись з бездіяльністю посадових осіб ДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції, при виконанні рішення суду від 18.12.2009 року, позивачем вказані дії були оскаржені до Тростянецького районного суду Сумської області.

Вищезазначеною ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області №588/487/16-ц від 26.05.2016 року заявлені вимоги ОСОБА_2 були задоволені: визнано незаконною бездіяльність начальника відділу ДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції Муцької Л.Г. щодо ненадання відповіді на скаргу ОСОБА_2 від 08.12.2015 р.; визнано незаконною бездіяльність старшого державного виконавця відділу ДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції Лузанової О.В. при забезпеченні виконання виконавчого листа №1-19 від 18.12.2009 року, виданого 04.01.2010 Тростянецьким районним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 35 000 грн. (а.с.4-7).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не порушувала в своїй скарзі питання щодо зобов'язання державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновити її порушені права чи свободи.

Крім того, позивачем не надано було до суду належних доказів на підтвердження спричинення їй діями (рішенням, бездіяльністю) відповідачів моральної шкоди, пов'язаної з виконанням рішення суду від 18 грудня 2009 року.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Стаття 5 цього Закону, зазначає, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів для примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.2 ст.87 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на 05.10.2016 року, збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у принижені часті, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п.3 ч.2ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, у випадках, встановлених законом.

Відповідно до роз'яснень викладених п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173,1174 ЦК України, враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за спричинення шкоди, як зазначено в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6, є правопорушення, що включає такі складові елементи як: завдану шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005р. у справі №32/421.

Посилання ОСОБА_2, як на доказ бездіяльності посадових осіб відділу ДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції в ході виконання рішення №1-19 від 18.12.2009 року, також посилається на ухвалу Тростянецького районного суду Сумської області №588/487/16-ц від 26.05.2016 року є непереконливими для колегії суддів.

Відповідно до ч.1ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

При визначенні підстав для стягнення моральної шкоди суд виходить з того, що згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 р. №24-152/0/4-13 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі» факт неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду).

В абзаці 2 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України,колегія суддів,-

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді