Постанова № 70629838, 30.11.2017, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/12714/17

Провадження №2-а/523/377/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2017 р. м. Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді Малиновського О.М.

при секретарі – Шевчук М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №15, в м. Одеса, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради – про визнання протиправними дії, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (далі по тексту відповідач - ДПСП), в якому просить суд визнати бездіяльність відповідача про перерахунок ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, встановленому статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» за 2014-2017 рік противоправною, просить зобов’язатиДПСП провести перерахунок, нарахувати і виплатити йому щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, як учаснику бойових дій, в 2014-2017роки у відповідності до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеного частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на момент здійснених виплат, з урахуванням раніше сплачених сум, посилаючись на порушення його прав з боку відповідача в частині неповної виплати такої грошової допомоги зазначивши, що відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року зі змінами, йому, як учаснику бойових дій, щорічно до 05 травня повинна виплачуватись одноразова грошова допомога в розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком, оскільки відповідно до ст. 22 Конституції України право на соціальний захист позивача не може бути звужене, відтак, вважає, що бездіяльність відповідача є незаконною. Дані обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді від 12 вересня 2017ор. У даній справі було відкрито скорочене провадження. Ухвалою судді від 30 жовтня 2017р. було призначено розгляд справи в загальному порядку.

Ухвалою суду від 30 листопада 2017р. позовні вимоги ОСОБА_1, пред’явлені за період з 2014р. по 2016р. включно, були залишені без розгляду в зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 залишені на розгляді позовні вимоги підтримали, просять задовольнити.

Представник ДПСП в судовому засіданні вважала, що Департамент під час виплати позивачу грошової допомоги діяв у межах та спосіб визначений законом, будь-яких прав позивача не порушував. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши сторін по справі, дослідивши матеріли справи, вважає, що позовні вимоги не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 О,С. є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії АБ № 245824, виданим 26 липня 2001 року, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

У 2017 року ОСОБА_1 нараховано і виплачено щорічну одноразову грошову допомогу до 05 травня за 2017 рік в розмірі 1200 грн..

Не погоджуючись з розміром виплаченої одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до ДПСП в особі Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси з письмовою заявою, в якій просив перерахувати та виплатити йому недоплачену суму грошової допомоги.

Листом № І-83 від 16 серпня 2017 року відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті різниці між належною йому до сплати сумою разової грошової допомоги до 5 травня та фактично виплаченою сумою, повідомивши, що йому виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2017 рік у розмірі 1200 грн., визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №223 від 05 квітня 2017 року «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»».

Позивач, вважаючи, що розмір отриманої одноразової грошової допомоги за 2017 рік не відповідає вимогам чинного законодавства, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи виниклий між сторонами спір суд виходить з наступного обґрунтування.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч.2 ст.95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008), щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Законом України від 28.12.2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01.01.2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, із набуттям чинності Закону України від 28.12.2014 року № 79-VIII Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Вищенаведені положення Закону від 28.12.2014 року № 79-VIII не були визнані неконституційними та є чинними.

На виконання положень вищевказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.04.2017 року №233 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», відповідно до якої встановлено, що у 2017 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснюється, зокрема: учасникам бойових дій - у розмірі 1200 гривень.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

В рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах «Аррас та інші проти Італії», «Сухобоков проти Росії»).

У рішенні Європейського суду з прав людини за заявою проти України №43331/12 від 03 червня 2014 року Європейський суд з прав людини констатував, що положення Протоколу № 1 до Конвенції не встановлюють жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення, або обирати тип чи розмір пільг для забезпечення у рамках будь-якої такої системи. Стаття 1 Першого протоколу не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі. Вимога може становити майно у розумінні статті 1 Першого протоколу, лише якщо достатньою мірою встановлено, що вона підлягає виконанню. З огляду на те, що до відповідного законодавства було внесено зміни та доповнення, не можна вважати, що надання заявниці права на пільгу у певному розмірі було встановлено достатньою мірою. Більше того, навіть припускаючи, що зміни та доповнення до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи становили втручання у право заявниці на мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу, Суд нагадує, що перша та найважливіша вимога цього положення полягає у тому, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар.

У цій справі немає доказів того, що відповідні зміни до Закону України «Про державний бюджет України» не були внесені відповідно до законної процедури, а за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними, суд доходить висновку, що вони відповідали вимозі щодо законності за статтею 1 Першого протоколу. Суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.

У цьому рішенні Європейським судом з прав людини також зазначено, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.

Крім того, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини, розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі Ейрі проти Ірландії констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі КйартанАсмундсон проти Ісландії від 12 жовтня 2004 року.

З огляду на наведене, суд зазначає, що застосування до спірних відносин положень ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 року №233 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» в даному випадку не є підставою вважати неправомірними дії відповідача щодо виплати позивачеві щорічної разової допомоги до 5 травня за 2017 рік.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем цілком обґрунтовано виплачено ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2017 рік у розмірі, встановленому вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України 1200,00 грн..

Відповідно до приписів ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.10,11,76,79,160,161,163171-2 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради – про визнання протиправними дії, зобов’язання вчинити певні дії- відмовити у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк.

Повний текст постанови виготовлений 30 листопада 2017р.

Суддя –