Ухвала суду № 70626591, 29.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючий суддя Оніщук М.І.,

судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А.,

секретар Майданець К.В.,

за участю:

представника позивача Курдалевської О.В.,

відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2017 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКТОРІ СЕРВІС» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКТОРІ СЕРВІС» про стягнення надміру сплачених коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 ТОВ «ВІКТОРІ СЕРВІС» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4(далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просило стягнути з відповідача заборгованість за житлово комунальні послуги у розмірі 17 364 грн. 30 коп., посилаючись на те, що відповідач не належним чином виконує умови укладеного між сторонами договору про надання послуг з утримання будинку і прибудинкової території та надання комунальних послуг від 27.07.2011, внаслідок чого виникла заборгованість, яку відповідач відмовляється сплачувати в добровільному порядку (а.с. 1-3, 131, 132).

Під час розгляду справи, відповідач пред'явив зустрічний позов, в якому просив стягнути з ТОВ «ВІКТОРІ СЕРВІС» на свою користь 20 383 грн. 38 коп., вказуючи на те, що ці кошти були безпідставно набуті ТОВ «ВІКТОРІ СЕРВІС», оскільки ним були оплачені послуги, які йому не надавались, а також оплачені послуги, щодо яких він має пільги (а.с. 33-37).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27.09.2017 позов ТОВ «ВІКТОРІ СЕРВІС» задоволено - стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «ВІКТОРІ СЕРВІС» заборгованість за договором про надання послуг з утримання будинку і прибудинкової території та надання комунальних послуг від 27.07.2011 № 11, станом на 16.03.2017, у розмірі 17 364 грн. 30 коп. та судовий збір у сумі 690 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ТОВ «ВІКТОРІ СЕРВІС» про стягнення надміру сплачених коштів, відмовлено (а.с. 204, 205).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволенні зустрічного позову і відмову в задоволенні первісного позову. Вказує, що суд першої інстанції не перевірив на якій правовій підставі позивач надає житлово-комунальні послуги, а також не надав належної правої оцінки тому факту, що ним належно сплачувалася сума визначена договором з розрахунку 3,47 грн. за 1 кв.м., що становить 782,14 грн. на місяць. Крім цього, суд не перевірив правомірності нарахування земельного податку та наявності пільг щодо його сплати, а також дійшов хибного висновку про не можливість застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності.

Відповідач в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував за її безпідставністю та необґрунтованістю і просив рішення суду залишити без змін, оскільки воно ухвалене відповідно до вимог закону.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи первісний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе договірні зобов'язання щодо сплати позивачу коштів за надані ним послуги з утримання будинку і прибудинкової території та комунальні послуги, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з його безпідставності та необґрунтованості.

Вказані висновки суду є законними і обґрунтованими, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_4 є власником нежитлового приміщення, площею 225,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, 2 поверх, приміщення № 225.

Виконавцем послуг з утримання вказаного будинку та прибудинкової території є ТОВ «ВІКТОРІ СЕРВІС».

27.07.2011 між ТОВ «ВІКТОРІ СЕРВІС» (виконавець) та ОСОБА_4 (споживач) було укладено договір про надання послуг з утримання будинку і прибудинкової території та надання комунальних послуг № 11 (а.с. 6-9).

Відповідно до п.п. 1.1. Договору виконавець зобов'язаний забезпечити надання послуг з утримання будинку і прибудинкової території та надання комунальних послуг, а споживач зобов'язаний забезпечити своєчасну оплату таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.

Згідно з п.п. 1.3, 1.5, 1.6, 1.7 договору виконавець надає послуги, передбачені договором відповідно до тарифу, затвердженого органом місцевого самоврядування у встановленому законодавством порядку, його структури, періодичності та строків надання послуг.

Вартість послуг, відповідно до п. 2.4 договору, сплачується споживачем не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим.

Встановлено, що позивач належним чином виконує умови договору, надаючи послуги згідно договору. Натомість відповідач умови договору щодо вчасної оплати наданих послуг належним чином не виконує, внаслідок чого, станом на 16.03.2017 виникла заборгованість у сумі 17 364 грн. 30 коп., що підтверджується даними акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.06.2013 по 16.03.2017 (а.с. 133, 134).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідач, не в повному обсязі сплачуючи за надані послуги, порушив вимоги ст. 530 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), тобто згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання, натомість, відповідач, в порушення умов договору та вимог закону, в односторонньому порядку, відмовився виконувати взяті на себе зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати за надані послуги.

Таким чином, в суді першої інстанції знайшов підтвердження факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, а отже суд цілком правомірно дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача заборгованості.

Твердження апелянта про обов'язок сплачувати виключно за надання комунальних послуг, визначених Законом України «Про житлово-комунальні послуги», не відповідає дійсності та матеріалам справи, оскільки згідно п. 1.6. Договору № 11 від 27.07.2011 (надалі - Договір), укладеного між сторонами, окрім послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, передбачено оплату додаткових послуг, що пов'язані зі специфікою експлуатації нежитлових приміщень, а також за виконання виконавцем функцій балансоутримувача будинку, в якому знаходиться приміщення споживача.

Крім того, обов'язок утримання свого майна, передбачено ст. 322 ЦК України та ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», відповідно до яких кожен співвласник зобов'язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку (зокрема, але не виключно приміщення загального користування, земельна ділянка, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія), виконувати рішення зборів співвласників.

Як вбачається з актів надання послуг та квитанцій доданих скаржником, окрім послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, виставлявся рахунок за: ресурсні платежі, що включає земельний податок та рентну плату за спеціальне використання води (це платежі, пов'язані з функцій балансоутримання будинку); послуги з охорони (рішення зборів співвласників); холодне водопостачання (це платежі, пов'язані з функцій балансоутримання будинку).

Відповідно до п. 3.2.1. Договору споживач зобов'язаний своєчасно сплачувати за отримані житлово-комунальні послуги та інші послуги, приймати участь у загальних для всього будинку та прибудинкової території витратах, пов'язаних з його експлуатацією та обслуговуванням, пропорційно загальній площі займаного Приміщення.

Відтак твердження апелянта про безпідставність нарахування йому плати за вищевказані послуги, не відповідає дійсності, оскільки всі послуги, надавались на підставі обумовлених Договором домовленостей сторін згідно затверджених тарифів розпорядженнями Виконавчого органу Київської міської ради від 10.11.2010 № 933, від 30.09.2014 № 1078, від 26.05.2017 № 633, які містяться в матеріалах справи.

Щодо твердження відповідача про не доведеність факту наявності заборгованості і неналежного виконання умов Договору, то вона також є необґрунтованим.

Так, з матеріалів справи вбачається, що порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором перед позивачем, мало місце з самого початку отримання таких послуг, які в подальшому відповідачем визнавались шляхом сплати послуг з запізненням, проте надалі останній знову порушував строки сплати і через деякий час знову сплачував за них.

Доводи апелянта про не відповідність тарифів, спростовується розпорядженнями Виконавчого органу Київської міської ради від 10.11.2010 № 933, від 30.09.2014 № 1078 та від 26.05.2017 № 633, що містяться у справі.

Посилання апеляційної скарги на неправильний розрахунок не підтверджується матеріалами справи та не доведено відповідачем, який не надав ані власного розрахунку, ані належних і допустимих доказів на спростування розрахунку позивача.

Також не ґрунтується на вимогах закону твердження апелянта про обов'язок позивача враховувати наявність у нього права на пільгу зі сплати земельного податку.

У відповідності до ст. 281 ПК України від сплати земельного податку звільняються платники податку, які є: інвалідами першої і другої групи; фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років; пенсіонери (за віком); ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ст. 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно із ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Статтею 42 ЗК України визначено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Разом з цим, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, для того, щоб скористатись своїм правом на пільгу, за наявності, відповідачу необхідно звернутись до відповідного органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для належного оформлення свого права власності (користування) на відповідну частину земельної ділянки, пропорційної до частки його приміщення у багатоквартирному будинку та внести дану інформацію в державний земельний кадастр, дані якого, згідно ст. 286-1 ПК України є підставою для визначення платника податків та застосування відповідної пільги.

Отже, допоки відповідачне зареєстрував своє право та статус окремого платника земельного податку, за частину земельної ділянки, що належить йому на праві спільної сумісної власності, дану частину податку сплачує позивач, як балансоутримувач, що зареєстрований як землекористувач до оформлення свого права власності всіма співвласниками багатоквартирного будинку, а отже згідно п. 1.6. Договору № 11 від 27.07.2011, укладеного між сторонами, сплачений позивачем податок підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Твердження відповідача про безпідставне відшкодування плати за спеціальне використання води, спростовується наданими позивачем доказами, а саме Договором, платіжними документами ПАТ «Київводоканал» та звітами.

Як вже вказувалось, згідно з п. 1.6. Договору № 11 від 27.07.2011, укладеного між сторонами, окрім послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій відповідач зобов'язався сплачувати додаткові послуги, що пов'язані зі специфікою експлуатації нежитлових приміщень, а також за виконання Виконавцем функцій балансоутримання будинку, в якому знаходиться приміщення відповідача.

Згідно з п. 255.1 ст. 255 ПК України платниками рентної плати за спеціальне використання води є водокористувачі-суб'єкти господарювання незалежно від форми власності юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Підпунктом п. 255.4 ПК України передбачені випадки, коли рентна плата за спеціальне використання води не справляється, при цьому ні позивач, ні відповідач такими пільгами не наділені. Разом з цим, у відповідача є обов'язок забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та здійснювати додаткові оплати, пов'язані з виконанням позивачем функцій балансоутримання будинку, що виникають в силу ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та умов Договору № 11 від 27.07.2011, укладеного між сторонами.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, плата за використання води власниками квартир та нежилих приміщень будинку здійснюється на підставі показань лічильників. Використання ж води балансоутримувачем з метою належного утримання місць загального користування будинку (сходи, допоміжні приміщення тощо), що є спільною власністю всіх власників квартир і нежилих приміщень будинку, повинно відшкодовуватись останніми в рівних частках, що передбачено умовами договорів, а тому плата за витрачений обсяг води для утримання місць загального користування і прибудинкової території розподіляється між всіма власниками.

Вказані пояснення ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають як умовам укладеного між сторонами договору, так і вимогам чинного законодавства.

Дійшовши висновку про обґрунтованість первісного позову, суд першої інстанції цілком правомірно вказав на безпідставність зустрічних вимог про стягнення надміру сплачених коштів, оскільки, як встановлено, позивачем правомірно нараховувалась відповідачу, як власнику нежитлового приміщення, плата за надані послугу з утримання будинку і прибудинкової території та комунальні послуги і, відповідно, у останнього виник обов'язок щодо їх сплати, який добровільно був виконаний.

Відтак, відсутні жодні належні правові підстави для висновку про надмірну сплату відповідачем коштів за надані йому послуги і їх неправомірне утримання позивачем.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими і не можуть вплинути на законність і справедливість ухваленого судом рішення.

З вищенаведеного вбачається, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, з огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2017 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКТОРІ СЕРВІС» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКТОРІ СЕРВІС» про стягнення надміру сплачених коштів - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий М.І. Оніщук

Судді Л.Д. Українець

В.А.Шебуєва