Рішення № 70625230, 27.11.2017, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Черняк В. Г.

Справа № 644/4346/17

Провадження № 2/644/2118/17

27.11.2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне рішення)

27 листопада 2017 року м. Харків.

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Черняка В.Г.,

секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів.

Позивач просить визнати недійсним договір фінансового лізингу № 831, укладений 18.042017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Єврокар Україна» і стягнути з відповідача сплачені позивачем кошти у розмірі 94351, 89 грн.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 18.04.2017 року між позивачем та відповідачем ТОВ «Єврокар Україна» було укладено договір фінансового лізингу № 831. Предметом договору є автомобіль «Лада». Позивачем було здійснено платежі 18.04.2017 року в розмірі 40507 грн. та 24493 грн., 27.04.2017 року у розмірі 28289 грн. Предмет договору позивачу переданий не був. Позивач вважає договір несправедливим, та таким, що порушує його права як споживача. Також, зазначає, що в порушення вимог закону в договорі не вказана ціна предмета лізингу, не додержана вимога щодо нотаріального посвідчення договору.

Представник позивача адвокат ОСОБА_3 надала суду заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідач в судове засідання не зявився, причини неявки суду не повідомив. Надавав суду заперечення на позовну заяву, згідно яких відповідач вважає укладений з позивачем договір, таким, що відповідає законодавству. Доводи позивача щодо несправедливості умов договору вважає безпідставними. Окрім того, зазначає що, що до договору фінансового лізингу застосовуються спеціальні норми, які не передбачають нотаріального посвідчення договору. Суду надано копію заяви ОСОБА_2 про отримання примірника договору з додатками.

З письмової згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали цивільної справи, дослідивши надані суду докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 18 квітня 2017 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу № 831, згідно якого відповідач взяв на себе обовязок придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (предметом договору є транспортний засіб «Lada»), а Лізингоодержувач зобовязується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

На виконання вказаного договору позивачем було сплачено 24493 грн. комісії за організацію договору, згідно п. 9.1 розділу 9 Договору фінансового лізингу.

Також, позивачем було здійснено два авансових платежі 18.04.2017 року в розмірі 40507 грн. та 27.04.2017 року в розмірі 28289 грн., що підтверджується наданими суду квитанціями.

Згідно пояснень позивача, викладених в позовній заяві, транспортний засіб, що був предметом договору, лізингоодержувачу не передавався, даний факт не заперечувався відповідачем при подання заперечень на позов.

Таким чином, правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законом України «Про фінансовий лізинг» та Законом України «Про захист прав споживачів» у їх системному звязку.

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк, не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

У відповідача наявна ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що не суперечить вимогам законодавства.

Згідно ч.1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов ( непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 807 ЦК України говорить про те, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Зазначені правові позиції висловлені Верховним Судом України при розгляді справи N6-2766 цс 15 від 16.12.2015 року і згідно ч. 2 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою для врахування при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 18.04.2017 року № 831, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Єврокар Україна», нотаріально посвідчено не було, повного виконання договору не відбулось.

Тому суд дійшов висновку, що вищенаведений договір фінансового лізингу є нікчемним через недодержання сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення.

Верховний Суд України у своїй постанові від 10 жовтня 2012 року у справі №6-110цс12, висновки у якій є обовязковими до застосування судами, зазначив, що ЦК України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст.ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору. Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз.2 ч.3 ст.6 та ст.627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Таким чином принцип свободи договору не дає права сторонам договору врегулювати у договорі відносини на власний розсуд у випадку суперечності умов договору положенням ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства. Укладення у простій письмовій формі договору, який вимагає ще й обовязкового нотаріального посвідчення, прямо суперечить положенням ЦК України. Та не дає сторонам договору права самостійно укласти договір виключно в простій письмовій формі.

Суд не приймає заперечення представника відповідача щодо відсутності обовязку нотаріального посвідчення даного договору та вважає, що договір фінансового лізингу № 831 від 18.04.2017 року є нікчемним через недодержання сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно з п. п. 7, 10 Постанови пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки позовна вимога ОСОБА_2 про стягнення з відповідача коштів сплачених за договором фінансового лізингу є наслідком недійсності нікчемного правочину вона підлягає задоволенню з огляду на вимоги ст. 216 ЦК України.

Крім того, суд позивачем було сплачену комісію банку в розмірі 282,89 грн., 293,92 грн., 486,08 грн., що є його збитками, які завдані відповідачем, у зв'язку із вчиненням нікчемного правочину договору фінансового лізингу від 18.04.2017 року № 831.

Таким чином, кошти у сумі 93289 грн. сплачені ОСОБА_2 ТОВ «Єврокар Україна» підлягають поверненню позивачу, а збитки в сумі 1062,89 відшкодуванню відповідачем.

Разом з тим вимога визнати недійсним договір не може бути задоволена, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За таких обставин, враховуючи, що суд прийшов до висновку, що укладений між сторонами правочин є недійсним, у звязку з недодержання форми його укладення, суд не перевіряє доводи позивача щодо недійсності правочину внаслідок його несправедливості, що передбачено Законом України «Про захист прав споживачів».

Оцінивши надані докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, а також, врахувавши норми чинного законодавства, які регулюють відносини в сфері фінансового лізингу та обставини справи, зокрема те, що між сторонами було укладено цивільно-правовий договір без дотримання передбачених чинним законодавством вимог, а саме без нотаріального посвідчення, суд приходить до висновку, позов ОСОБА_2 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів підлягає частковому задоволенню в частині стягнення коштів.

Питання щодо судових витрат вирішується судом у відповідності до ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 30, 60, 61, 208, 213, 215, 224 ЦПК України, ст. ст. 202, 203, 215, 216, 806 ЦК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_2 сплачені кошти за договором фінансового лізингу № 831 від 18.04.2017 року розмірі 93289 грн., а також понесені збитки в розмірі 1062,89 грн., а всього стягнути 94351,89 грн. (девяносто чотири тисячі триста пятдесят одну гривню 89 копійок).

В задоволенні позову в частині визнання договору недійсним відмовити.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача 31215256700001; код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 943,52 грн.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, оформленою у відповідності до ст. 229 ЦПК України, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення набирає законної сили, відповідно до загального порядку встановленого ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий - суддя: В.Г. Черняк