Рішення № 70621106, 24.11.2017, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/601/16-ц

Провадження № 2/352/67/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2017 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого – судді Гургули В.Б.

секретарів Кожуховської О.І., Костюк О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_3 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, посилаючись на те, що згідно рішення Загвіздянської сільської ради від 21.12.1993 р. № 20 їй було надано в користування дві земельні ділянки, 0.057 та 0.0180 загальною площею 0.0747 га. На вказані земельні ділянки видано державний акт на право приватної власності на землю, серія ІФ №13-11-12-2/287.

02.12.2015 року комісією з питань дотримання земельного законодавства та охорони навколишнього середовища Загвіздянської сільської ради складено акт щодо земельного спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу розміру земельних ділянок суміжних землекористувачів і рекомендовано їм звернутися до суду за вирішенням даного спору.

26.02.2016 року позивачка звернулась до виконкому Загвіздянської сільської ради з проханням надати їй копію рішення Загвіздянської сільської ради від 21.12.1993 року. Листом від 26 лютого 2016 року сільський голова повідомив, що всі матеріали за вказаний період передано в Тисменицький архівний відділ РДА.

На звернення позивачки до Тисменицького архівного відділу РДА повідомлено, що протоколів сесії від 21.12.1993 року не виявлено.

Відділом державного кадастру у Тисменицькому районі 22.03.2016 року на адвокатський запит на адресу Івано-Франківської МАА було направлено державні акти про право приватної власності на землю суміжних землекористувачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Державним підприємством «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), з якої вбачається, що по координатах враховано загальну площу земельних ділянок, яка становить 0.0714 га, яка складається з ділянки №1 площею 0.534 га та ділянки №2 - 0.0180 га, що на 0.0033 га менше, ніж вказано в державному акті ОСОБА_1

ОСОБА_2 є суміжним землекористувачем земельних ділянок, які розташовані в садовому товаристві «Лісова поляна», нині «Нафтовик».

Позивачка вважає, що відповідачка ОСОБА_2 самовільно захопила в неї земельну ділянку площею 0.0033 га і в добровільному порядку повернути захоплену земельну ділянку не бажає.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала повністю і пояснила, що відповідачка безпідставно розширила свою земельну ділянку за рахунок її ділянки. В зв’язку з чим вона просить зобов’язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди їй у користуванні земельною ділянкою, яка розташована на території Загвіздянської сільської ради в межах викладених згідно Технічної документації Державного підприємства «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала та пояснила, що до неї 26.04.2016 року з позовною заявою про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0.0033 га та встановлення огорожі відповідно до розмірів, визначених державними актами на право приватної власності на землю суміжних землекористувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулась позивачка ОСОБА_1. Вважає, що позивачка сфальсифікувала обставини даної справи з метою заволодіти частиною її земельної ділянки і надала суду завідомо неправдиві відомості про нібито захоплення відповідачкою земельної ділянки, невідомо коли і в який спосіб, а також про існування між відповідачкою і позивачкою земельного спору. На підтвердження своїх незаконних вимог позивачка ОСОБА_1 не надала жодних доказів.

Відповідачка пояснила, що фактично своєю земельною ділянкою №34 розміром 0.06 га користується в незмінних межах з 1987 року (з моменту розподілу) підтвердженням цього факту є членська книжка С.Т. «Лісова поляна» від 09 вересня 1987 року.

Після розподілу ділянок в С.Т. «Лісова пісня» на межі між її ділянкою та ділянкою ОСОБА_1, позивачка у відповідності до вимог ст. 106 Земельного кодексу України встановила тверду межу у вигляді металевої сітки, яка в незмінному вигляді існує і на даний час.

В 1993 році відповідачці видали державний акт на право приватної власності на землю від 29 грудня 1993 року ІФ №13-11-12-2/293, в якому відображена вищезгадана тверда межа в існуючих на даний час розмірах і конфігурації.

Підтвердженням відповідності конфігурації і розмірів вищезгаданої твердої межі є і те, що її крайні точки є крайніми точками меж земельних ділянок всіх суміжних землекористувачів, а межі всіх суміжних ділянок сходяться і розходяться по прямих лініях, через вищезгадані крайні точки, як це визначено державними актами суміжних землекористувачів.

Також, підтвердженням відсутності будь-яких спорів з ОСОБА_1 і відсутності її претензій щодо розмірів і конфігурації існуючої межі є підписаний в 2015 році ОСОБА_1 акт прийому-передачі межових знаків.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Загвіздянської сільської ради від 21.12.1993 р. № 20 позивачці ОСОБА_1 було надано в користування дві земельні ділянки, 0.057 та 0.0180 загальною площею 0.0747 га. На вказані земельні ділянки було видано державний акт на право приватної власності на землю, серія ІФ №13-11-12-2/287.

Судом встановлено, що вказана земельна ділянка ОСОБА_1 має спільну межу із земельною ділянкою ОСОБА_2 №34, розміром 0.06 га., якою відповідачка користується в незмінних межах з 1987 року (з моменту розподілу) підтвердженням чого є членська книжка С.Т. «Лісова поляна» від 09 вересня 1987 року.

Після розподілу ділянок в С.Т. «Лісова пісня» на межі між ділянкою ОСОБА_2 та ділянкою ОСОБА_1 позивачка у відповідності до вимог ст. 106 Земельного кодексу України встановила тверду межу у вигляді металевої сітки, яка в незмінному вигляді існує і на даний час.

В 1993 році ОСОБА_2 видали державний акт на право приватної власності на землю від 29 грудня 1993 року ІФ №13-11-12-2/293, в якому відображена вищезгадана тверда межа в існуючих на даний час розмірах і конфігурації.

Підтвердженням відповідності конфігурації і розмірів вищезгаданої твердої межі є і те, що її крайні точки є крайніми точками меж земельних ділянок всіх суміжних землекористувачів, а межі всіх суміжних ділянок сходяться і розходяться по прямих лініях, через вищезгадані крайні точки, як це визначено державними актами суміжних землекористувачів.

Підтвердженням відсутності будь-яких земельних спорів між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, та відсутності претензій позивачки, щодо розмірів і конфігурації існуючої межі, є підписаний в 2015 році позивачкою ОСОБА_1 акт прийому-передачі межових знаків.

У відповідності до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.22 ЗК України, чинною на момент прийняття сільською радою рішення про передачу позивачу земельної ділянки, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

На виконання Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» сільські, селищні, міські ради передали громадянам у приватну власність земельні ділянки, раніше надані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у межах норм, встановлених земельним законодавством.

Статтею 3 зазначеного Декрету визначено, що право власності громадян на зазначені земельні ділянки посвідчується рішенням відповідної ради, про що робиться запис у земельно-кадастровій документації, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Відповідно до ст.126 ЗК право власності на земельну ділянку і право постійного користування посвідчується державними актами.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму ВСУ України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка користується земельною ділянкою з 1987 року, а з 29 грудня 1993 року вона є власником спірної земельної ділянки відповідно до державного акту про право приватної власності на землю ІФ №13-11-12-2/293

Крім того, позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що відповідачка самовільно захопила частину земельної ділянки, яка розташована на території Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області в С.Т. «Нафтовик». Також суду не надано жодних доказів, які б свідчили про порушення відповідачкою права позивачки на користування спірною земельною ділянкою.

Згідно ч.3 ст.10, ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Враховуючи думку сторін, оцінюючи всі перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1, оскільки останньою не представлено належних доказів порушення її права власності на земельну ділянку та створення відповідачкою ОСОБА_2 перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом самовільного захоплення її частини.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 209, 212, 215 ЦПК України, ст.ст. 125, 126, 152 ЗК України суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0.0033 га та встановлення огорожі відповідно до розмірів, визначених державними актами на право приватної власності на землю суміжних землекористувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі за недоведеністю позовних вимог.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Івано-Франківської області через Тисменицький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.Б.Гургула