Рішення № 70620653, 29.11.2017, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/4199/13-ц

Провадження № 2/345/30/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.11.2017 року м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі :

головуючої - судді Кардаш О.І.

при секретарі Заткальницькій Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Калуша справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя і, після уточнення позовних вимог (т.2 а.с.168), просить: визнати за ним право власності на нежитлове приміщення по пр.Л.Українки (Леніна), 48 в м.Калуші Івано-Франківської області, площею 112,5 кв.м; припинити право власності на вказане нежитлове приміщення за відповідачкою ОСОБА_2; визнати спільним майном подружжя товар, який знаходиться в магазині, присудивши йому половину вартості товарної продукції 283 341,80 грн.

Позов ОСОБА_1 мотивує тим, що в період з 1993 року по травень 2011 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 За період подружнього життя вони придбали нежитлове приміщення по пр.Л.Українки, 48 в м.Калуші, загальною площею 112,5 м.кв. згідно договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2006 року, а в подальшому переобладнали дане приміщення під магазин. Дружина здійснювала в магазині підприємницьку діяльність та торгувала товарами для дітей, хоча фактично даний бізнес був спільним, так як він також брав у його веденні активну участь.

Позивач-відповідач зазначає, що дане приміщення було придбане за кошти, які належали йому особисто, а саме кошти, отримані ним від продажу акцій, а тому приміщення по пр.Л.Українки (Леніна), 48 в м.Калуші Івано-Франківської області належить йому на праві особистої приватної власності.

Крім того, з часу купівлі нежитлового приміщення сторони вели спільний бізнес, хоча оформлена приватним підприємцем була лише відповідач ОСОБА_2 Позивач-відповідач неодноразово здійснював поїздки в Туреччину, м.Хмельницький та інші міста за товаром, вів переговори з постачальниками, укладав та підписував договори від імені відповідачки. Також для придбання товарів він неодноразово продавав акції РАО «Газпром». Тому вважає, що має право на половину вартості товару, яке знаходиться в приміщенні магазину по пр.Л.Українки (Леніна), 48 в м.Калуші Івано-Франківської області.

Відповідач-позивач ОСОБА_2 подала зустрічний позов про поділ майна подружжя, в якому зазначила, що згідно договору купівлі-продажу від 21.01.2011 року ОСОБА_1 була придбана однокімнатна квартира №3, по вул.Коновальця, 5 в м.Калуші. Оскільки дана квартира була придбана під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, тому просить визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

В судовому засідання позивач-відповідач та його представник заявлений позов підтримали з підстав, зазначених у самому позові. Позивач-відповідач додаткого зазначив, що спірний магазин було придбано у шлюбі, але за кошти, які належали йому особисто, ще до одруження. Так, у 1992 році він працював у районі Крайньої Півночі в Росії. Ним було придбано 6 приватизаційних чеків вартістю 60 000 рублів. 11 травня 1994 року на аукціоні за ці чеки придбав акції РАО «Газпром». Протягом спільного життя продавав чеки і отримував відповідні кошти, тому вирішивши придбати магазин протягом 2006 року, в січні та травні здав акції, отримав 25 000 доларів та 15 000 доларів, які переслав ОСОБА_2 Вона, відкривши валютний рахунок у відділенні банку в м. Калуші, отримала дані кошти, за які зробила ремонт в приміщенні, провела воду, газ. В грудні 2006 року оформлено договір купівлі-продажу. Оскільки колишня дружина працювала вчителем, таке приміщення на свою зарплату придбати не могла. Наголосив, що дане нежиле приміщення придбане на його особисті кошти, які мав до одруження, адже ваучери були придбані в 1992 році, а одружився він в 1993 році. Також товар, який був придбаний для торгівлі в магазині, повинен ділитись порівно.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2, то ОСОБА_1 вказав, що квартира АДРЕСА_1 придбана ним виключно за особисті кошти, отримані від продажу належних йому акцій, а тому належить йому на праві особистої приватної власності. Таким чином, ОСОБА_1 просить відмовити в задоволення зустрічного позову ОСОБА_2

Відповідач-позивач та її представник у судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнали. ОСОБА_2 суду пояснила, що 27 грудня 2006 року вони з колишнім чоловіком ОСОБА_1 придбали 22/100 ідеальних часток аптеки, а саме приміщення з №1 по №5, включно, площею 112,5 кв.м, вартістю 97 403 гривень, що знаходиться по пр.Л.Українки,48 у м.Калуші. Дане приміщення вони придбали у шлюбі, за спільні кошти. Вказала, що з 2003 року вона є приватним підприємцем та працювала в спеціалізованій загальноосвітній школі №2 м. Калуша. Натомість ОСОБА_1 взагалі не працював, з 07 березня 1995 року по 19 березня 1996 року перебував у відпустці по догляду за дочкою.

Станом на момент придбання аптеки вони проживали як подружжя 15 років, мали спільний бюджет, що складався, як з доходів колишнього чоловіка ОСОБА_1, так із її двох робіт. Тому надуманим і необґрунтованим є посилання ОСОБА_1, що аптека куплена за його особисті доходи. Крім того, вимоги про стягнення вартості товару, який нібито був у приміщенні магазину по вул. Л.Українки, 48, є безпідставними, оскільки позивач-відповідач не надав підтверджуючої документації на його придбання, зокрема товарно-транспортні накладні, договори, рахунки-фактури, тощо. Тому відповідач-позивач та її представник просять відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1

ОСОБА_2 пред’явлений нею зустрічний позов просить задоволити та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, оскільки дана квартира була придбана під час шлюбу за спільні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд приходить висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна підлягає до часткового задоволення, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя слід задоволити в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що сторони з 28.08.1993 року перебували у зареєстрованому шлюбі, рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2011 року шлюб між ними було розірвано (т.1 а.с.8-9).

З копії договору купівлі-продажу нежитлових приміщень (т.1 а.с.10) вбачається, що 27.12.2006 року ОСОБА_2 набула право власності на нежитлові приміщення, площею 112,5 м.кв., що знаходяться в м.Калуші по пр.Лесі Українки (вул.Леніна), 48.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21.01.2011 року (т.1 а.с.91-92) позивач-відповідач ОСОБА_1 придбав однокімнатну квартиру №3, яка знаходиться по вул. Коновальця, 5 в м.Калуші.

За правилами ст.ст. 57, 60, 65, 70 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Таким чином, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на їх кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах даної категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Судом встановлено, що спірне нежитлове приміщення та квартира були придбані під час перебування сторін у шлюбі.

Суд не приймає до уваги покликання позивача-відповідача, що придбання спірного майна здійснювалось ним за особисті кошти, отримані від продажу акцій, з огляду на наступне.

Так, згідно квитанції № 72202-600 від 11.05.1994 року ОСОБА_1 подав належні йому 6 приватизаційних чеків на аукціон на придбання акцій РАО «Газпром» (т.1 а.с.17). З копії повідомлення держателю акцій від 29.09.1994 року вбачається, що позивач-відповідач став власником 21600 звичайних акцій РАО «ГАЗПРОМ» (т. 1 а.с.18). 13.03.1996 року між ОСОБА_1 та комерційним банком газової промисловості «Газпромбанк» був укладений договір рахунку ДЕПО за №835/0001302 для фізичних осіб про депозитарне обслуговування цінних паперів (т.1 а.с.19-20).

З матеріалів справи вбачається, що 27.01.2006 року, 31.05.2006 року ОСОБА_1 було укладено договори купівлі-продажу цінних паперів (т.1 а.с.25,27). Долучена до матеріалів справи виписка з рахунку №50891, відкритого на ім’я ОСОБА_1 у Газпромбанку, підтверджує рух коштів по його рахунку банківського вкладу, починаючи з 31 грудня 2002 року по 20 грудня 2006 року (т.1 а.с.29-31).

Крім того, з наданої копії договору купівлі-продажу цінних паперів № 0058/009-2011 року від 13 січня 2011 року вбачається, що ОСОБА_1 було здійснено продаж акцій РАО «Газпром» Газпромбанку за російські рублі, переведені в долари США та отримані позивачем-відповідачем ( т.1 а.с.221-227).

Водночас отримання позивачем-відповідачем коштів від реалізації простих акцій, придбаних ним у 1994 році є доказом тільки того, що він своїми коштами брав участь у придбанні приміщення, площею 112, 5 кв.м по пр.Л.Українки,48 за договором купівлі-продажу від 07 грудня 2006 року та однокімнатної квартири по вул.Коновальця, 5/3 за договором купівлі-продажу від 21 січня 2011 року разом із дружиною ОСОБА_2, а не доказом, що це майно необхідно вважати його особистою приватною власністю, як набуте за кошти, які належать йому особисто.

Крім того, згідно зі ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

По суті придбання нежитлового приміщення та квартири сторонами здійснювалося в інтересах сім’ї. Це, зокрема, підтверджується і тим, що нежитлове приміщення за договором купівлі-продажу від 07 грудня 2006 року було придбано на ОСОБА_2, як одного з подружжя, що свідчить про те, що майно сторони уже на той час вважали спільно придбаним.

Крім того, відповідач-позивач ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність (свідоцтво №502486 від 08.08.2003р.) (т.1 а.с.54), а також працювала в ЗОШ №2 (т.2 а.с.23,24), а тому придбання спірного майна здійснювалося власне і за рахунок зароблених нею коштів. Тобто придбання спірного майна здійснювалося сторонами спільно, за рахунок спільних коштів.

Відповідно до вимог ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За таких обставин, виходячи із презумпції належності подружжю на праві спільної сумісної власності будь-якого майна, набутого під час шлюбу та недоведеності відповідачем, що спірне майно було придбано за його особисті кошти, суд приходить до висновку, що приміщення по пр.Л.Українки,48 в м. Калуші та квартира по вул.Коновальця, 5/3 в м.Калуші належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

До того ж, суд звертає увагу, що одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Використання одним із подружжя зазначеного майна для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано при обранні способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об'єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними (правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15).

Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи-підприємця) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

При цьому в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно), або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

При цьому, відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Враховуючи, що відповідач-позивач ОСОБА_2 зареєстрована, як суб’єкт підприємницької діяльності, спірне нежитлове приміщенняпо пр.Л.Українки,48 в м. Калуші використовується нею для здійснення підприємницької діяльності, то на підставі положень ст.71 СК України, за ОСОБА_2 слід визнати право власності на дане приміщення. При цьому з ОСОБА_2 слід стягнути грошову компенсацію на користь позивача-відповідача ОСОБА_1, враховуючи різницю у вартості спільного майна, виходячи із вартості 1/2 нежитлового приміщенняпо пр.Л.Українки,48 в м. Калуші.

Згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до висновку №9 судової оціночно-будівельної експертизи від 17.10.2016 року (т.2 а.с.192-210) ринкова вартість нежитлового приміщення, загальною площею 112,5 кв.м., яке розташоване по пр. Л.Українки,48, м. Калуш, Івано-Франківська область, становить 2 338 200,00 грн.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 1 169 100,00 грн. (вартість 1/2 нежитлового приміщенняпо пр.Л.Українки,48 в м. Калуші), як різницю вартості спільного майна подружжя.

Щодо поділу квартири по вул.Коновальця, 5/3 в м.Калуші, яка, як вказувалося вище, належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України та ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Як роз`яснено в п 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” при наявності спору, суд має право призначити ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до висновку оціночно-будівельної судової експертизи №026/08/2017 від 04.08.2017 року (т.3 а.с.20-33) ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 на час проведення експертизи становить 505 845,00 грн.

Враховуючи здобуті у судовому засіданні докази суд вважає, що підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя не має, тому частки кожного із подружжя є рівними. Поділ квартири по вул.Коновальця, 5/3 в м.Калуші, як спільного майна подружжя, слід провести, визнавши за кожним із них право на 1/2 частину даної квартири, загальною вартістю 505 845,00 грн., вартістю 1/2 частини 252 922,50 грн.

Що ж до вимог позивача-відповідача про поділ товару, який знаходиться в магазині, то дана вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне. В порушення вимог ст.60 ЦПК України, позивачем-відповідачем ОСОБА_1 не надано суду доказів придбання товару в період перебування в шлюбі з відповідачем-позивачем, не наведено джерел та часу його придбання, зокрема суду не надано товарно-транспортних накладних, договорів, рахунків-фактур тощо.

Суд не бере до уваги висновок № 1332 судової товарознавчої експертизи від 24.06.2014 року (т.1 а.с. 131-203), оскільки експертиза проведена щодо товару, перелік якого був наданий ОСОБА_1 без надання підтверджуючої документації на його придбання в період перебування у шлюбі. Крім того, по суті ОСОБА_1 вважає за необхідне проводити поділ товару, яке є предметом підприємницької діяльності ОСОБА_3 та призначеного для реалізації у магазині на час проведення експертизи в 2014 році, хоча шлюб між сторонами розірвано ще у травні 2011 року, і позивач-відповідач жодним доказом не підтвердив, що брав участь коштами у придбанні цього майна. Таким чином, вимоги позивача-відповідача в цій частині є необґрунтованими, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем-відповідачем при подачі позову, зміст вимог якого складав визнання права власності на нежитлове приміщення, було сплачено судовий збір у максимальному розмірі, встановленому для сплати судового збору за подання заяви майнового характеру, а саме 3441,00 грн. (т.1 а.с.1,2,3). Згодом, у зв’язку із поданням заяви про збільшення розміру позовних вимог, зміст вимог якої складав, в тому числі, поділу товару в магазині, позивачем-відповідачем також було сплачено судовий збір у максимальному розмірі 3441,00 грн. (т.1 а.с.75).

Таким чином, на підставі вимог ст.88 ЦПК України, оскільки в частині вимог поділу товару в магазині було відмовлено, з відповідача-позивача на користь позивача-відповідача слід стягнути 3441,00 грн. сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідачем-позивачем при поданні зустрічного позову було сплачено судовий у розмірі 763,00 грн. (т.1 а.с.88). Оскільки зустрічний позов задоволено в повному обсязі, з

позивача-відповідача на користь відповідача-позивача слід стягнути вказану суму судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Статтею 84 ЦПК України визначено, що витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, і такі витрати відносяться до судових витрат, які підлягають розподілу судом між сторонами відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, повязаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

В матеріалах справи міститься квитанція до прибуткового касового ордеру (т.2 а.с.25), з якої вбачається, що відповідачем-позивачем було сплачено 3000,00 грн. за надання правової допомоги. Отже, вказана сума підлягає стягненню з позивача-відповідача.

Натомість матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували факт оплати позивачем-відповідачем гонорару та покриття інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, а тому вимоги позивача-відповідача про стягнення з відповідача-позивача витрат за надання правової допомоги документально не підтверджені та не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, ст.ст. 60, 61, 63, 70, 71 СК України, ст.ст. 59, 60, 209, 213-215, 223, 294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 112,5 кв.м., вартістю 2 338 200,00 грн., що знаходиться за адресою: проспект Л.Українки (вул.Леніна), буд. 48 в м.Калуші Івано-Франківської області.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю вартості спільного майна подружжя в сумі 1 169 100,00 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3441,00 грн. сплаченого судового збору.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити.

Провести поділ квартири №3, що знаходиться по вул. Коновальця, буд. 5 в м.Калуші Івано-Франківської області між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, визнавши за кожним із них право власності на 1/2 частину квартири по вул. Коновальця, 5/3 в м.Калуші Івано-Франківської області, загальною вартістю 505 845,00 грн., вартістю 1/2 частини 252 922,50 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2763,00 грн. cплаченого судового збору та 3000,00 грн. витрат за надання правової допомоги.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Калуський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення.

Суддя: