Рішення № 70620188, 24.11.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6060/17 Справа № 202/34118/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Зосименко С.Г. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2014 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із указаним позовом посилаючись на те, що 21 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DN81AR19760057, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 73 087, 75 грн. зі сплатою 9,60 процентів річних за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення до 20 квітня 2015 року.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором, 21 квітня 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки. Крім того, 20 жовтня 2010 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» укладено договір поруки, за умовами якого розмір відповідальності останнього перед банком обмежується 10 000 грн.

Внаслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 14 листопада 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 176 253, 02 грн.

У зв'язку із вищезазначеним, ПАТ «КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором № DN81AR19760057 від 21 квітня 2008 року в розмірі 166 253, 02 грн., стягнути солідарно з ОСОБА_6 ОСОБА_3, ПАТ «Акцент-Банк» на свою користь 10 000 грн. та судові витрати по справі.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 16 вересня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором № DN81AR19760057 від 21 квітня 2008 року в розмірі 166 253, 02 грн.

Стягнуто з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» суму заборгованості в розмірі 10 000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2014 року визначено складові стягнутої суми заборгованості: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором № DN81AR19760057 від 21 квітня 2008 року у розмірі 166 253,02 грн., яка складається з: 45 796, 45 грн. - заборгованість за кредитом; 42 872,35 грн.- заборгованість по процентам за користування кредитом; 15 713,92 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 53 239,20 грн.- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 250 грн.- штраф (фіксована частина); 8 381,10 грн.- штраф (процентна складова).

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в солідарному порядку з ОСОБА_3 і ухвалити нове, яким зазначені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором та судові витрати, в іншій частині рішення залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду скасувати, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду першої інстанції не в повному обсязі відповідає вимогам закону.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором, у зв'язку із чим підлягає стягненню заборгованість і яка не забезпечена порукою ПАТ «Акцент-Банк». При цьому, суд вважав за необхідне стягнути з ПАТ «Акцент-Банк», як поручителя, суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 10 000 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із їх необґрунтованості, оскільки позивачем не надано відповідний договір поруки, який би був підписаний сторонами та скріплений печаткою банку.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 21 квітня 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитно-заставний договір № DN81AR19760057, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 73 087,75 грн., зі сплатою 9,60 процентів річних за користування коштами, зі строком повернення до 20 квітня 2015 року.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором, 20 жовтня 2010 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» укладено договір поруки, за умовами якого розмір відповідальності поручителя перед банком обмежується 10 000 грн.

Крім того, 21 квітня 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов'язалася нести солідарну відповідальність з ОСОБА_2 за невиконання зобов'язань за кредитним договором.

Внаслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 14 листопада 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 176 253,02 грн.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов»язання не встановлений або встановлений моментом пред»явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб'єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов'язок боржника за договором.

Правила частини четвертої статті 559 ЦК України встановлюють припинення поруки як за договором із визначеним строком дії поруки, так і за договорами, в яких строк дії поруки або строк основного зобов'язання встановлений не був.

Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов'язання за договором поруки у зв'язку з припиненням такого зобов'язання поручителя.

За змістом речення першого та третього зазначеної статті кредитор повинен встигнути звернутись до поручителя з вимогою про виконання останнім свого обов'язку за договором поруки, у тому числі в примусовому порядку.

Разом із тим за змістом другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України у разі, якщо строк договору поруки не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить до поручителя вимоги.

Правова природа зобов'язання у всіх випадках, передбачених статтею 559 ЦК України, є тотожною.

Вимога кредитора до поручителя полягає в реальному виконанні зобов'язання за боржника, оскільки така вимога може бути заявлена лише в разі невиконання боржником своїх зобов'язань та настання строку виконання основного зобов'язання.

Виходячи з тотожної природи зобов'язань, які регулюються реченнями першим і третім частини четвертої статті 559 ЦК України та реченням другим частини четвертої цієї статті, правову конструкцію частини четвертої статті 559 ЦК України, викладену в одному абзаці, ототожнює правову природу усіх зобов'язань, преклюзивність строку дії договору поруки, необхідно дійти висновку, що такою вимогою може бути лише позов, заявлений кредитором до поручителя в судовому порядку, оскільки пред'явлення іншої вимоги суперечить правовій природі поруки як строкового зобов'язання.

Відповідно на вказані строки не поширюється положення частини п'ятої статті 267 ЦК України про захист судом порушеного права у разі, коли строк позовної давності пропущений із поважних причин.

Отже, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, так само як закінчення строку, установленого договором поруки, та закінчення одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до поручителя з позовом.

Разом із тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов'язки сторін за цим договором слід вважати припиненими.

Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-170цс13.

Крім того, суд помилково прийняв до розгляду позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», провадження у справі в частині позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» слід закрити з підстав визначених положеннями ст. ст. 205, 310 ЦПК України, повідомивши позивача про те, що розгляд зазначених вимог віднесено до юрисдикції господарських судів.

Так, відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 пункту 15 вказаної постанови роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року по справі № 6-745ц15.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що боржник перестав виконувати свої зобов'язання за укладеним кредитно-заставним договором 06 квітня 2009 рок, тоді як з позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до боржника та поручителя 19 листопада 2012 року. Оскільки кредитор протягом шести місяців не звернувся з позовом до поручителя, колегія суддів вважає, що порука припинилась, а тому судове рішення суду підлягає скасуванню.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212-215 ЦПК України, не визначився з характером спірних відносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не встановив фактичних обставин, які мають суттєве значення для його вирішення, зокрема не було взято до уваги те, що в матеріалах справи наявна копія договору поруки від 21 квітня 2008 року, яка містить підписи сторін та печатку банку (а.с.101-102), що призвело до формального розгляду справи.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права і тому не може залишатись без змін.

З урахуванням положень ч.5 ст.88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат, колегія суддів вважає, що понесені судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь відповідача у розмірі 992,68 грн.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому і підстав для його перегляду не має.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, що проживає за адресою: 73000, АДРЕСА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», що розташований за адресою: 49094, місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги,50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111, МФО № 305299, заборгованість за кредитним договором № DN81AR19760057 від 21 квітня 2008 року станом на 14 листопада 2012 року у розмірі 99 268,73 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 45 796, 45 гривень; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 42 872,35 гривень; заборгованості по пені у розмірі 10 599,93 гривень.

Провадження у цивільній справі в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» - закрити.

В іншій частині позову, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,68 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

Н.М. Деркач

М.О. Макаров