Рішення № 70616876, 13.10.2017, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/3054/17

Рішення

Іменем України

(заочне)

13 жовтня 2017 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Шабанова А.М.,

за участю секретаря - Ратушної Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Слобожанське Дніпропетровської області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та визнання права власності, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів в якому просив стягнути з відповідача 10000 гривень, який передав останньому в якості авансового внеску за купівлю належного відповідачу житлового будинкуАДРЕСА_1. Позивач стверджує, що після передачі відповідачу аванса він реконструював за власні грошові кошти належне відповідачу домоволодіння, адже вважав, що останній після завершення позивачем реконструкції будинку та узаконення позивачем самочинно збудованого позивачем майнового комплексу: «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованої по АДРЕСА_2, останній укладе з ним договір міни належного відповідачу будинку на належну позивачу «ІНФОРМАЦІЯ_1», разом з розташованою на її території будівлею охорони загальною площею 6,0 кв.м. З врахуванням зазначеного позивач просив також визнати за ним і право власності на обидва об'єкти нерухомого майна.

Позивач у судове засідання не з'явився, надавши через свого представника до суду заяву щодо розгляду справи без його участі, в якій свої позовні вимоги підтримував у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином.

Згідно ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. За таких обставин суд вважає можливим розглянути дану цивільну справу у заочному порядку відповідно до вимог Глави 8 Розділу ІІІ ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На підставі ч.ч.1 та 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

З наданої позивачем розписки від 01.05.2017 року вбачається, що відповідач отримав від нього 10000 гривень в якості авансового внеску за майбутню купівлю належного відповідачу житлового будинку АДРЕСА_1. Також у зазначеній розписці відповідач зазначає, що після завершення відповідачем реконструкції його будинку та узаконення позивачем самочинно збудованого позивачем майнового комплексу: «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованої по АДРЕСА_2, останній укладе з ним договір міни належного йому будинку на належну позивачу «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відповідно до правового висновку ВСУ 13.03.2013 року (справа №6-176цс12) «у разі не укладення сторонами основних договорів у строк, визначений попередніми договорами, передані позивачами у рахунок оплати за основними договорами грошові є відповідно до ст.570 ЦК України не завдатком, а авансом і підлягають поверненню особам, які їх сплатили.» Тому у суду наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача авансового платежу у розмірі 10000 гривень.

З технічного паспорту від 17.08.2017 року, складеного спеціалістом ОСОБА_3 (сертифікат серії АЕ №001385 рег.н. 1309 від 31.01.2013 р.) вбачається, що позивач володіє об'єктом самочинного будівництва: майновим комплексом - автостоянкою - за адресою: АДРЕСА_2 що складається з наступного: будівля охорони літ. А-1, площею 4,7 кв. м., 1990 року побудови; споруди № 1, 2,1 (огорожа, ворота та замощення 1990 року побудови), разом з дорожнім покриттям площею 4604 кв. м„ зеленими насадженнями площею 320 кв. м., загальною площею 4930 кв. м., що визначається технічним паспортом.

Доказів на підставі чого відповідачу належить вищезазначений будинок позивачем суду надано не було, що свідчить про невиконання позивачем вимоги ч.1 ст.60 ЦПК України та є підставою для відмови у цій частині позову.

Відповідно до п.10 «Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (зі змінами від 07.06.17 р. № 409 «Про внесення змін до порядків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461»), у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком. Тому на даний час в Україні самочинно збудоване нерухоме майно приймається в експлуатацію згідно з вищезазначеним Порядком виключно після того, як на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду буде визнано право власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на усі юридичні спори в державі, тому позивач не повинен чекати, доки буде прийнятий порядок введення в експлуатацію самочинно збудованих житлових будинків чи доки буде ліквідовано Інспекції ДАБК в тому вигляді, в якому вони зараз існують. Адже для підтвердження можливості належної експлуатації нерухомого майна буде достатньо звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж обєкта.

Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження від 17.08.2017 року, складеного експертом ОСОБА_4, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат відповідального виконання окремих видів робіт (послуг), повязаних із створенням обєкта архітектури, - вищезазначений майновий комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_2 готова до безпечної експлуатації і не має недоліків та пошкоджень, що впливають на безпечну експлуатацію, всі його конструкції перебувають у нормальному технічному стані.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЦК України («Аналогія»), у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Відповідно до п. 5, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є зокрема судовий захист цивільного права та інтересу, та справедливість, добросовісність та розумність.

Суд враховує, що позивач позбавлений можливості надати суду декларацію про готовність до експлуатації вищезазначеного об'єкта саме у звязку з відсутністю на даний час законодавчого врегулювання введення в експлуатацію обєктів самочинного будівництва. Тому суд вважає за можливе, застосувати аналогію права встановлену ч. 2 ст. 8 ЦК України, оскільки процедура введення в експлуатацію домоволодіння полягає саме в перевірці його готовності до подальшої експлуатації, що й було встановлено в звіті про проведення технічного обстеження домоволодіння.

Згідно з ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася і у липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та її до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

За змістом ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Зазначеною нормою закріплено презумпцію законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду, а також встановлено відкритість переліку підстав набуття права власності з обмеженням їх виключно тими, що прямо передбачені в законодавстві.

Враховуючи викладене, суд вважає, що є підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на самочинно збудований майновий комплекс - «ІНФОРМАЦІЯ_1» - за адресою: АДРЕСА_2 що надасть позивачу право ввести будинок в експлуатацію згідно з діючим Порядком.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 15, 16,376,570, ЦК України, ст.ст. 57-60, 212-215, 218, 224,360-7 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та визнання права власності - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 10 000 гривень авансового платежу на користь ОСОБА_1(ІПН НОМЕР_1).

Визнати за ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1) право власності на майновий комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 4930 кв. м., що складається: будівля охорони літ. А-1, площею 4,7 кв. м.; споруди № 1, 2,1 (огорожа, ворота та замощення), разом з дорожнім покриттям площею 4604 кв. м.; зеленими насадженнями площею 320 кв. м., без додаткового прийняття в експлуатацію.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, тобто до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя А.М. Шабанов

Провадження № 2/175/1200/17