Постанова № 70616306, 29.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2017 р. Справа№ 910/12138/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання: Найченко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта»

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017

у справі № 910/12138/17 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»

до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта»

про стягнення 7 660,76 грн,

за участю представників:

від позивача: представник Біла А.П. (довіреність № 1010 від 30.12.2016);

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (надалі - ПрАТ «СК «Уніка») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (надалі - ТДВ «Страхове товариство «Домінанта») про стягнення 7 660,76 грн, з яких 7 520,04 грн страхового відшкодування в порядку регресу, а також 120,32 грн інфляційних втрат та 20,40 грн 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі №910/12138/17 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» на користь ПрАТ «СК «Уніка» страхове відшкодування в сумі 7 520,04 грн, інфляційну складову боргу у сумі 120,32 грн, 3 % річних у сумі 20,40 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені в ньому висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 апеляційну скаргу ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.11.2017.

Апелянт явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 89).

Вислухавши думку представника позивача, враховуючи, що відповідач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності уповноваженого представника ТДВ «Страхове товариство «Домінанта».

У судовому засіданні 29.11.2017 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

29.11.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 09.11.2016 між ПрАТ «СК «Уніка» (у тексті договору - страховик) та ОСОБА_3 (у тексті договору - страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 030316/4640/0000022 (далі - договір добровільного страхування), за яким застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, а саме, автомобілем марки «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Строк дії договору добровільного страхування встановлений з 15.11.2016 по 14.11.2017 (а.с. 14).

10.12.2016 у місті Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого автомобіля марки «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням страхувальника ОСОБА_3, та автомобіля «ЗАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, що підтверджується складеним учасниками ДТП повідомленням про ДТП (Європротоколом), відповідно до якого ДТП сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_5 (а.с. 13).

У результаті вказаної ДТП автомобіль марки «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, було пошкоджено, а його власнику та страхувальнику за договором добровільного страхування ОСОБА_3 завдано матеріальної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.12.2016 страхувальник звернувся до ПрАТ «СК «Уніка» з заявою про подію, що має ознаки страхового випадку, в якій просив позивача, в разі визнання даної події страховим випадком, виплатити страхове відшкодування на реквізити, вказані в Додатку №1 до заяви (а.с. 10, 90).

13.12.2016 позивачем за участю потерпілої особи було проведено огляд пошкодженого автомобіля марки «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, про що складено Протокол огляду транспортного засобу, підписаний без жодних заперечень з боку потерпілої особи (а.с. 21).

08.02.2017 з використанням програми Audatex та у відповідності до вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, було сформовано ремонтну калькуляцію № 00210832 пошкодженого транспортного засобу «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, згідно якої загальний розмір відновлювальних ремонтних робіт становить 12 121,54 грн (а.с. 17-20).

На підставі вказаної ремонтної калькуляції позивачем було складено висновок від 08.02.2017 та страховий акт № 00210832 від 09.02.2017, згідно з якими розмір збитку, завданого власнику автомобіля марки «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП та розмір страхового відшкодування, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, становить 8 520,04 грн (а.с. 9,16).

Місцевим господарським судом було встановлено, що на підставі вищевказаних документів ПрАТ «СК «Уніка» виплатило на користь страхувальника страхове відшкодування за договором добровільного страхування у розмірі 8 520,04 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 006681 від 21.02.2017 (а.с. 31).

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Отже, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за договором добровільного страхування шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток в порядку регресу.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент ДТП, яка відбулася 10.12.2016, цивільно-правова відповідальність винної особи, якій належить автомобіль «ЗАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована у ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/9177034, за яким ліміт відповідальності - 200 000,00 грн, франшиза - 1 000,00 грн (а.с. 38).

У зв'язку з вищезазначеним, позивач у порядку регресу звернувся до ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» із заявою №19069 про дорожньо-транспортну пригоду вих. №1439 від 02.03.2017 щодо сплати страхового відшкодування (за мінусом суми франшизи) у розмірі 7 520,04 грн, факт отримання якої відповідачем 10.03.2017 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 32-34).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення з позовом до суду відповідач вимоги позивача не задовольнив, що змусило ПрАТ «СК «Уніка» звернутися з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов у повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з того, що страховик, виплативши страхове відшкодування, набуває право зворотної вимоги до страховика (винної особи) в сумі страхового відшкодування у межах суми фактичних витрат страхувальника за вирахуванням франшизи, а тому дійшов висновку, що визначений позивачем розмір матеріального збитку є правомірним.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що відшкодування витрат при заміні кредитора має здійснюватись з урахуванням оціненої шкоди та за виключенням розміру податку на додану вартість.

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та чинному законодавству, з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є стягнення зі страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суми виплаченого страховиком за договором добровільного страхування наземного транспорту страхового відшкодування в порядку регресу.

Відповідно до ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

При цьому, з урахуванням приписів ст.ст. 993, 1191 ЦК України, визначальним моментом для звернення з вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що особою відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є ТДВ «Страхове товариство «Домінанта».

За приписами частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як зазначив Верховний Суд України у постановах від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13, від 10.02.2016 у справі № 6-2878цс15, від 17.02.2016 у справі № 6-2471цс15, у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому, строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Таким чином, від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах загального строку позовної давності та у межах фактичних витрат незалежно від коефіціенту зносу, ПДВ, оцінки транспортного засобу, право вимоги переходить до особи, яка відповідальна за завдані страхувальнику збитки.

За таких обставин до позивача (нового кредитора) - ПрАТ «СК «Уніка» перейшло право вимоги на страхове відшкодування від ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» у сумі 8 520,04 грн (у фактично перерахованій сумі) та в межах строку позовної давності.

Доводи відповідача про те, що відшкодування витрат при заміні кредитора має здійснюватись з урахуванням оціненої шкоди та з врахуванням розміру податку на додану вартість, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки спірні правовідносини у даному випадку не регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а до них застосовуються положення ст. 27 Закону України «Про страхування», які кореспондуються зі ст.ст. 993, 512, 514 ЦК України, що регулюють заміну кредитора. Вказаний правовий висновок був зроблений Верховним Судом України у постанові від 04.11.2014 у справі № 910/17223/13.

Крім того, як правильно зауважив місцевий господарський суд, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є платіжний документ про здійснення такої виплати. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15.

При цьому, системний аналіз положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не ставить в залежність проведення страхового відшкодування від фактичного відновлення потерпілим чи іншою особою пошкодженого майна, що за змістом статті 319 ЦК України є його правом, а не обов'язком. Тобто, потерпілий може замовити ремонт пошкодженого транспортного засобу після виплати страхового відшкодування у будь-якої особи (як платника податку на додану вартість, так і не платника цього податку).

Таким чином, підстави для визначення розміру відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (вартість робіт та матеріалів) без урахування ПДВ у суду відсутні.

Винятком з наведеного є внесені згідно Закону України від 05.07.2012 № 5090-VI зміни до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за змістом яких, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19.07.2011 роз'яснено, що сума ПДВ, виходячи з умов договорів, укладених на підставі чинного законодавства та правил, розроблених кожною страховою компанією, виплачується останньою або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи зареєстрований надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ.

Колегія суддів зазначає, що оскільки на момент прийняття рішення про виплату страхового відшкодування ПрАТ «СК «Уніка» не надано доказів про факт проведення ремонту транспортного засобу, а також доказів, що надавач послуг з ремонту зареєстрований платником ПДВ, то у ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» не виникли зобов'язання зі сплати ПДВ у складі вартості ремонтно-відновлювальних робіт.

Разом з тим, відповідно ремонтної калькуляції № 00210832 від 08.02.2017 пошкодженого транспортного засобу «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, загальний розмір відновлювальних ремонтних робіт було визначено без урахування ПДВ у сумі 12 121,54 грн.

Крім того, як вбачається з платіжного доручення № 006681 від 21.02.2017, позивач сплатив згідно договору добровільного страхування страхове відшкодування на рахунок потерпілої особи в розмірі 8 520,04 грн без ПДВ.

Враховуючи викладене, доводи апелянта про наявність у визначеній позивачем та стягненій судом першої інстанції сумі страхового відшкодування ПДВ у розмірі 1 420,01 грн є необґрунтованими, безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами.

Водночас, вирішуючи питання про суму стягнення в порядку регресу, місцевим господарським судом вірно враховано положення п. 6 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якого страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

З огляду на те, що згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/9177034 сторонами встановлено франшизу у розмірі 1 000,00 грн, а ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну - 200 000,00 грн, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що до позивача перейшло право вимоги щодо виплати страхового відшкодування відповідачем за шкоду заподіяну власником автомобіля «ЗАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, у сумі 7 520,04 грн (8 520,04 грн - 1 000,00 грн).

Крім того, позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу у сумі 120,32 грн та 3 % річних у сумі 20,40 грн, нарахованих на суму страхового відшкодування за період з 11.06.2017 по 13.07.2017.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не лише з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, з факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши здійснені позивачем розрахунки місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 20,40 грн та втрати від інфляції у сумі 120,32 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ «СК «Уніка» у повному обсязі та стягнення з ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» 7 660,76 грн, з яких 7 520,04 грн страхового відшкодування в порядку регресу, а також 120,32 грн інфляційних втрат та 20,40 грн 3 % річних.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 21.09.2017 у справі № 910/12138/17 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 34, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі № 910/12138/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі № 910/12138/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/12138/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук