Постанова № 70616203, 27.11.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2017 р. Справа № 914/1335/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Марка Р.І

суддів Желіка М.Б.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Кобзар О.В.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2 – представник (довіреність № 119-1745/2 від 05.05.2017р.) ОСОБА_3 - прндставник (довіреність № 199-302/2 від 26.01.2017р.);

відповідача: ОСОБА_4 – представник (довіреність № 10/90-16-1313 від 15.09.2017р.);

розглянувши апеляційну скаргу Державної установи “Миколаївська виправна колонія (№50)”, №10/50-16-1312 від 15.09.2017р. (вх. № 01-05/4471/17 від 21.09.17)

на рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2017р.

у справі № 914/1335/17, суддя Юркевич М.В.

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго”, м. Львів

до відповідача: Державної установи “Миколаївська виправна колонія (№50)”, с. Заклад Миколаївського району Львівської області

про: стягнення 560 267,77 грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.08.2017р. у справі №914/1335/17 провадження у справі в частині стягнення 48 656,23 грн. основного боргу – припинено.

Клопотання Державної установи “Миколаївська виправна колонія (№50)” про зменшення розміру пені на 50% - задоволено.

Зменшено розмір нарахованої позивачем та підлягаючої до стягнення з відповідача пені в розмірі 12 162,67 грн. на 50%.

Позов Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго” задоволено частково.

Стягнуто з Державної установи “Миколаївська виправна колонія (№50)” на користь Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго” 478 161,24 грн. основного боргу, 6 081, 35 грн. пені, 3 465,66 грн. 3% річних, 17 821,97 грн. інфляційних втрат та 6 674,17 грн. витрат по сплаті судового збору.

В частині стягнення з Державної установи “Миколаївська виправна колонія (№50)” 6 081,35 грн. пені – відмовлено.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 08.08.2017р. у справі №914/1335/17 відповідач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, № 10/50-16-1312 від 15.09.2017р. (вх. № 01-05/4471/17 від 21.09.17), в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2017р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що відповідно до п.1 договору № 14ДЗ/004 про виконання обов’язку боржника іншою особою, ТзОВ «Пауер Інжиніринг» взяв на себе обов’язок виконання всіх грошових зобов’язань «Львівобленерго» зі сплати за активну електричну енергію, пеню, 3 % річних, інфляційних нарахувань, повторне підключення згідно з договором про постачання електроенергії № 90469 від 28.09.2006р., укладеним між ПАТ «Львівобленерго» та Державною установою «Миколаївська виправна колонія (№50)». Крім того, апелянт зазначає, що ТЗОВ «Пауер Інжиніринг» не виконав своїх обов’язків передбачених договором від 23.01.2014р. № 14ДЗ/004, а саме: не перерахувало, сплачені установою кошти за пару, гарячу воду та пов’язану продукцію на рахунок ПАТ «Львівобленерго» як плату за електроенергію. У зв’язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед ПАТ «Львівобленерго».

Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями КП “Документообіг господарських судів”, 21.09.2017р. справу за № 914/1335/17 розподілено до розгляду судді – доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Желіка М.Б. та Костів Т.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2017р. апеляційну скаргу Державної установи “Миколаївська виправна колонія (№50)”, №10/50-16-1312 від 15.09.2017р. прийнято до провадження та справу № 914/1335/17 призначено до розгляду на 23.10.2017р.

На адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н від 20.10.2017р., в якому останній просить рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2017р. у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 23.10.2017р. у справі № 914/1335/17 в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 06.11.2017р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2017р. розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України відкладено на 27.11.2017р. з підстав зазначених у даній ухвалі суду.

Від відповідача на адресу суду надійшло уточнення до апеляційної скарги № 10/50/16-1738 від 24.11.2017р. в якому останній зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не залучив ТзОВ «Пауер Інжиніринг» як сторону, оскільки вона є відповідальною стороною правовідносин, що виникли між ПАТ «Львівобленерго» та ДУ «Миколаївська виправна колонія (№ 50)» згідно договору про виконання обов’язку боржника іншою особою від 23.01.2014р.

На адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення по даній справі б/н, б/д (вих. № 01-04/7993/17 від 24.11.2017р.), в якому останній зазначає, що перерахунок суми основного боргу на який посилається відповідач був проведений у жовтні 2017р., однак даний перерахунок не стосується предмету спору у даній справі, оскільки заборгованість за активну електроенергію у даній справ стосується періоду з вересеня 2016р. до червня 2017р.

В судовому засіданні 27.11.2017р. представники сторін надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 27.11.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Дослідивши матеріали справи судами встановлено, що 28.09.2006р. між Приватним акціонерним товариством “Львівобленерго” (позивачем) та Державною установою “Миколаївська виправна колонія (№50)” (відповідачем) було укладено договір про постачання електричної енергії №90469,

Відповідно до п.1 договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для потреб електроустановок з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 до цього договору, а споживач оплачує постачальнику вартість енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно з п. 6 Додатку №2 до договору передбачено, що тривалість оплати отриманих відповідачем рахунків не має перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

На виконання умов вказаного договору, позивачем протягом вересня 2016р. по березень 2017р. було надано електроенергії на суму 906 942,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи складених сторонами актами про використану електроенергію та рахунків на оплату.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов’язання належним чином не виконав, зокрема, лише частково оплатив кошти за використану електроенергію в сумі 380 125,13 грн., а відтак несплаченою залишилася сума 526 817,47 грн., чим порушив умови договору та положення ст. 526 ЦК України, згідно з якою зобов’язання повинні виконуватися належним чином та в установлений договором строк.

Таким чином, враховуючи вищенаведене позивач просив суд стягнути з ДУ «Миколаївська виправна колонія (№50)» - 526 817,47 грн. основного боргу, 12 162,67 грн. пені, 3 465,66 грн. 3% річних та 17 821,97 грн. інфляційних втрат в судовому порядку.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

В пункті 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що станом на момент подання позову існував основний борг відповідача перед позивачем в розмірі 526 817,47 грн., але в ході розгляду даної справи був частково погашений - провадження у справі про стягнення з відповідача 48 656,23 грн. основного боргу - підлягає припиненню.

Щодо стягнення з відповідача 478 161, 24 грн. суми основного боргу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 175 ГК України майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Однією із підстав припинення зобов’язання є, у відповідності до ст.599 ЦК України, виконання, проведене належним чином.

Між сторонами у справі виникли договірні відносини на підставі договору №90469 від 28.09.2006р.

Пунктом 6 додатку №2 до договору передбачено, що тривалість оплати отриманих відповідачем рахунків не має перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Як уже було вищенаведено, відповідач лише частково оплатив суму заборгованості.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у своєму відзиві відповідач визнав факт прострочення оплати основного боргу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що сума основного боргу, яка була неоплачена відповідачем підлягає до стягнення, а саме: 478 161,24 грн. основного боргу.

Щодо заперечень відповідача, що ТзОВ «Пауер Інжиніринг» не виконали своїх обов’язків передбачених договором від 23.01.2014р. № 14ДЗ/004, а саме: не перерахувало, сплачені установою кошти за пару, гарячу воду та пов’язану продукцію на рахунок ПАТ «Львівобленерго» як плату за електроенергію у зв’язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед ПАТ «Львівобленерго», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п.2 договору від 23.01.2014р. № 14ДЗ/004, у разі невиконання або неналежного виконання обов’язку боржника третьою особою цей обов’язок боржник повинен виконати сам.

Разом з цим, як правомірно зазначив суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутні докази виконання ТзОВ “Пауер Інжиніринг” обов’язків по оплаті заборгованості перед позивачем за відповідача. А тому, відповідальність в такому випадку повинен нести сам боржник – ДУ «Миколаївська виправна колонія (№50)».

Крім того, у зв’язку з порушенням відповідачем строків оплати суми основного боргу, позивач здійснив нарахування пені - 12 162,67 грн., 3% річних - 3 465,66 грн. та інфляційних втрат - 17 821,97 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов’язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Крім того, пунктом 4.2.1 договору передбачено, що за кожен день прострочення оплати за договором споживачу нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується із здійсненим перерахунком Господарським судом Львівської області в частині стягнення пені - 12 162,67 грн., 3% річних - 3 465,66 грн. та інфляційних втрат - 17 821,97 грн та дійшла висновку, що судом першої інстанції підставно задоволені дані вимоги. Дані розрахунки сторонами не заперечуються.

Крім того, нормами чинного законодавства надано суду право зменшити розмір пені та штрафу, належних до стягнення.

Відповідно до пункту 1 статті 233 Господарського кодексу України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 509, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Кодексом також передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

Крім цього, п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо; крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи дану вимогу відповідач не заперечує факту прострочення ним термінів оплати, однак зазначає, що порушення термінів оплати виникло з об’єктивних причин, а саме через поступлення із державного бюджету незначних сум, що не покриває фактичних витрат за користування виправною колонією енергії. Крім того, відповідач просить врахувати суд важке матеріальне становище підприємства, що підтверджується кошторисом на 2017р.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції про зменшення розміру пені на 50 % та стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 6 081, 35 грн., оскільки порушення зобов’язання відповідачем не потягло значних втрат для позивача (у матеріалах справи відсутні докази про розмір завданих позивачу збитків у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань по договору), ступінь виконання зобов’язання відповідачем за договором – регулярне часткове погашення суми основного боргу. Крім того, заборгованість перед позивачем виникла з об’єктивних причин, зокрема, через недостатнє фінансування з боку Державного бюджету України. Крім того, відповідач є державною установою, не є прибутковою організацією, що здійснює утримання засуджених та їх ресоціалізацію та перевиховання.

Таким чином судова колегія погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягнення основного боргу в сумі 478 161, 24 грн., пені в сумі 6 081, 35 грн., 3 % інфляційних в сумі 3 465, 66 грн. та інфляційних втрат в сумі 17 821, 97 грн.

Крім цього, необхідно зазначити, що твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними, оскільки як підставно зазначив місцевий господарський суд, предметом спору у даній справі є правовідносини виключно між позивачем як електропостачальною організацією, та відповідачем, як споживачем, тому такі правовідносини регулюються між сторонами у договорі від 28.09.2006р., де сторони взяли на себе взаємні зобов’язання.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2017р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2017р. в справі за номером 914/1335/17 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Державної установи “Миколаївська виправна колонія (№50)”, №10/50-16-1312 від 15.09.2017р. залишити без задоволення.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлений 28.11.2017р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.