Постанова № 70616057, 22.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2017 р. Справа№ 910/7394/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Коротун О.М.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: Довбуш С.П. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача: Клочко О.В. - за належним чином оформленою довіреністю;

Юлдашев Ю.М. - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/7394/17 (суддя - Якименко М.М.)

За позовом Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

про визнання кредитного договору частково недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у даній справі та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, воно має бути скасовано.

Апелянт обґрунтовує свою скаргу тим, що кошти позивача були заблоковані відповідачем внаслідок невиконання останнім обов'язку згідно із законодавством України нормативів банківських установ, тобто через винні дії самого відповідача. При цьому, до моменту введення тимчасової адміністрації позивач виконував свої зобов'язання за кредитним договором. А після того, як грошові кошти позивача в дуже значній сумі були заблоковані на рахунках в відповідача, його господарська діяльність була практично зупинена через брак обігових коштів, він мав істотні труднощі навіть з оплатою судового збору за подачу позовних заяв. Більш-менш відновити діяльність підприємства вдалося тільки через рік. Таким чином, в останій рік строку позовної давності щодо вимог про визнання недійсним оспорюваних пунктів договору позивач через винні дії відповідача був позбавлений реальної можливості подати позов до суду. А 09.08.2016 року Генеральною прокуратурою України у позивача був проведений обшук, в ході якого у нього були вилучені всі додаткові угоди, додатки до нього. Копію кредитного договору позивач отримав від відповідача тільки весною 2017 року разом із заявою про стягнення заборгованості за кредитом.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Коротун О.М., Суховий В.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року було прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні 04.10.2017 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 року розгляд справи відкладено до 25.10.2017 року.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 25.10.2017 року у зв'язку з перебування судді Сухового В.Г. на лікарняному, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А., судді Коротун О.М., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 року у визначеному складі суддів апеляційну скаргу прийнято до провадження.

Колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у судовому засіданні, що відбулось 25.10.2017 року, оголошено перерву до 22.11.2017 року.

Позивач, згідно з поданим до суду 04.10.2017 року клопотанням, просить апеляційний суд витребувати у Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» документи (методику розрахунку загальної вартості кредиту, процентної ставки для Позивача за Кредитним договором, розрахунок реальної річної процентної ставки для Позивача за Кредитним договором, її обгрунтування, висновки спеціалістів тощо), що обґрунтовують встановлення процентної ставки за Кредитним договором на рівні 44% річних у гривні, а також облікову політику ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» станом на 2013 року.

Позивач, згідно з поданим до суду 04.10.2017 року додатковими поясненнями зазначає, що судом не було враховано норми ст. 264 Цивільного кодексу України, за умовами частини 1 якої перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. А в силу частини третьої статті 264 Цивільного кодексу України після переривання перебіг позовної давності починається заново, так, в постанові від 9 листопада 2016 року Верховний Суд України у справі за№ 6-2170 цс 16 вказав на те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме, частини першої статті 264 Цивільного кодексу України.

Позивач, згідно з поданим до суду 25.10.2017 року уточненим клопотанням, просить апеляційний суд витребувати у Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» документи (методику розрахунку загальної вартості кредиту, процентної ставки для Позивача за Кредитним договором, розрахунок реальної річної процентної ставки для Позивача за Кредитним договором, її обгрунтування, висновки спеціалістів тощо), що обґрунтовують встановлення процентної ставки за Кредитним договором на рівні 44% річних у гривні, а також облікову політику ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» станом на 2013 року.

Позивач, згідно з поданим до суду 22.11.2017 року доповненнями до клопотання (уточненого) про витребування доказів зазначає, що згідно із вимогами ст. 38 ГПК України у клопотанні повинно бути зазначено обставини, що перешкоджають його наданню, додатково повідомляємо, що в рамках надання правової допомоги Позивачу/Апелянту, до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулася адвокат Рижкова О. В. із адвокатським запитом з проханням надати наступні копії документів: методику розрахунку загальної вартості кредиту, визначення процентної ставки за Договором про мультивалютну кредитну лінію №25-04/04 від 29 квітня 2004 р. (з урахуванням Додаткової угоди №30 від 26 липня 2013 р.), розрахунок реальної річної процентної ставки для ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» за цим кредитним договором, її обгрунтування, висновки спеціалістів, а також будь-які інші документи, що обґрунтовують встановлення процентної ставки за Договором про мультивалютну кредитну лінію №25-04/04 від 29 квітня 2004 р. (з урахуванням Додаткової угоди №30 від 26 липня 2013 р.), на рівні 44% річних у гривні, а також облікову політику ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на 2013 р., тому ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» просить Суд витребувати у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» цієї інформації, а саме: документи (методику розрахунку загальної вартості кредиту, процентної ставки для Позивача за Кредитним договором, розрахунок реальної річної процентної ставки для Позивача за Кредитним договором, її обґрунтування, висновки спеціалістів тощо), що обґрунтовують встановлення процентної ставки за Кредитним договором на рівні 44% річних у гривні, а також облікову політику ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» станом на 2013 р, оскільки ці документи зможуть додатково підтвердити те, що умови кредитного договору, якими встановлено процентну ставку за кредитом у розмірі 44% у національній валюті є несправедливими та такими, що встановлені з порушенням принципу справедливості, добросовісності та розумності.

У судовому засіданні представником відповідача пояснено, що такі документи у нього відсутні.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

29.04.2004 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі по тексту - відповідач, Банк, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") та Закритим акціонерним товариством "Білоцерківська теплоелектроцентраль" (в подальшому перейменовано на Приватне акціонерне товариство "Білоцерківська теплоелектроцентраль"; далі по тексту - позивач, позичальник, ПАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль") укладено Договір про кредитну лінію №25-04/04, який додатковою угодою №26 від 13.06.2008 року перейменовано на Договір про мультивалютну кредитну лінію №25-04/04 від 29.04.2004 року (далі по тексту - Договір).

Під час дії Договору до нього вносилися зміни, які оформлені додатковими угодами в кількості 38.

Відповідно до п. 1.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №30 від 26.07.2013 року) Банк надає позичальникові грошові кошти в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності та цільового використання, далі по тексту "КРЕДИТНІ КОШТИ".

Згідно з п. 1.1.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №38 від 25.11.2014 року) надання кредитних коштів здійснюватиметься окремими частинами (далі по тексту "траншами") на умовах, визначених цим Договором в межах відновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 25 000 000,00 (Двадцять п'ять мільйонів) гривень 00 копійок, і з урахуванням його зменшення згідно з Графіком зниження ліміту кредитної лінії (Додаток №6 до цього Договору), зі сплатою за користування кредитними коштами процентів відповідно до розділу 3 цього Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №30 від 26.07.2013 року) позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитними коштами окремо за кожним траншем, виходячи з наступних ставок:

b) - за кредитом в національній валюті України - 44,00% (сорок чотири) процента річних за користування траншем в період з дня, наступного за терміном, що зазначений в п.2.5. цього Договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п.4.5., п. 6.1. цього Договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом:

- за кредитом в доларах США - 20,50% (двадцять цілих п'ять десятих) процентів річних за користування траншем в період з дня, наступного за терміном, що зазначений в ".2.5. цього Договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п.4.5., п. 6.1. цього Договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом:

с) - у разі порушення Позичальником строків погашення кредиту згідно з Графіком зниження ліміту кредитної лінії (Додаток №1 до цього Договору):

- за кредитом в національній валюті України 44,00% (сорок чотири) процентів річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом згідно з вищезгаданим графіком, за період часу з моменту непогашений кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї заборгованості за кредитом:

- за кредитом в доларах США 20,50% (двадцять цілих п'ять десятих) процентів річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом згідно ї вищезгаданим графіком, за період часу з моменту непогашений кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цій заборгованості за кредитом.

Згідно з п. 8.3. Договору (в редакції Додаткової угоди №30 від 26.07.2013 року) позичальник зобов'язується :

а) без письмової згоди Банку не відкривати в установах інших банків поточні рахунки (у національній та іноземній валюті), не отримувати нових позик і кредитів, не виступати гарантом або поручителем по зобов'язаннях третіх осіб до моменту повернення кредиту та виконання інших зобов'язань за цим Договором;

b) забезпечити зарахування виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Позичальника виключно на поточні рахунки в національній та іноземній валюті, відкриті в АТ "Банк "Фінанси та Кредит";

c) Сторони дійшли згоди, що у разі порушення цього пункту Договору, процентна ставка, що вказана в п. 3.1. "а" цього Договору змінюється і встановлюється у розмірі 44,00% річних за кредитом в національній валюті України. 20,50% річних за кредитом у доларах США, а також Позичальник зобов'язаний на вимогу Банку протягом 1 (одного) робочого дня достроково повернути кредитні кошти і сплатити проценти за користування кредитом. Процентна ставка, що встановлена в цьому пункті, діє з початку місяця, що йде за місяцем, в якому було допущено порушення. У разі усунення вказаного порушення процентна ставка, що встановлена в цьому пункті припиняє дію, починаючи з місяця, що йде за місяцем, в якому було усунено порушення.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є визнання кредитного договору частково недійсним.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що на думку позивача підпункти b) та c) пункту 3.1. та пункт 8.3. Договору про кредитну лінію №25-04/04 від 29.04.2004 року (в редакції Додаткової угоди №30 від 26.07.2013 року) є недійсними, в зв'язку з тим що вони суперечать ст. 203, 215 та 217 Цивільного кодексу України.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Договір укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.5.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 Цивільного кодексу України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Дослідивши спірні пункти договору та докази наявні в матеріалах справи, колегія суддів не встановила в діях відповідача порушення норм законодавства та вбачає за необхідне зазначити, що сторони на свій розсуд визначили умови спірного договору та були вільні в укладені договору з урахуванням оскаржуваних пунктів.

З огляду на викладене позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" є необґрунтованими та такими, в задоволені яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

До того ж, відповідачем подано заяву про застосування до позову наслідків пропуску позовної давності.

Частиною 4 статті 267 ЦК України унормовано, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Проте, оскільки колегією суддів не встановлено підстав передбачених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України для визнання спірних пунктів договору недійсними та встановлено, що права та охоронювані законом інтереси позивача не порушено, то наслідки спливу позивної даності не повинні застосовуватись.

Таким чином, в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції заперечення позивача не знайшли підтвердження.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2017 року у справі № 910/7394/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" на рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2017 року у справі № 910/7394/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" на рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2017 року у справі № 910/7394/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 року у справі № 910/7394/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/7394/17 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді О.М. Коротун

І.М. Скрипка