Рішення № 70615190, 21.11.2017, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега"

про стягнення 49 000,00 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Усенко А.М. (представник за довіреністю № 17/01 від 03.01.2017р.);

від відповідача: Грабовський О.О. (представник за довіреністю № 58/ЗОВ від 06.12.2016р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" (надалі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" (надалі - відповідач) суми страхового відшкодування в розмірі 49 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав, в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат, право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Спір виник внаслідок того, що позивачем виконано свій обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.

Відповідач надав письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, при цьому посилаючись на їх недоведеність та необґрунтованість, а саме на відсутність встановленої у судовому порядку вини водія ОСОБА_3, у вчиненні ДТП, що мала місце 19.11.2015р. за участю застрахованого позивачем автомобіля, що виключає настання цивільно-правової відповідальності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 21.11.2017р. Крім того, в порядку ст. 65 ГПК України зобов'язано Моторне (транспортне) страхове бюро України надати інформацію щодо полісу № АЕ/3837787.

В судовому засіданні 21.11.2017р. представником позивача подано клопотання про витребування доказів та призначення у справі судової автотехнічної експертизи.

Клопотання позивача в частині витребування доказів (матеріалів адміністративної справи № 75/8272/16-п відносно ОСОБА_3 в Дніпровському районному суді м. Києва) жодним чином не обґрунтоване.

Клопотання позивача в частині призначення у справі судової автотехнічної експертизи мотивоване тим, що в адміністративному провадженні вина водія ОСОБА_3 не встановлена, а відтак з метою з'ясування обставин ДТП є необхідність у призначення судової автотехнічної експертизи.

Представник позивача підтримав своє клопотання та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти вказаного клопотання та просив суд відмовити в його задоволенні.

Відповідно до положень ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Заслухавши пояснення представників сторін, врахувавши при цьому предмет та підстави даного позову, з огляду на положення ст. 43 ГПК України, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача з огляду на його необґрунтованість.

За висновками суду, позивач заявляючи клопотання належним чином (в порядку ст. 38 ГПК України) не обґрунтував подане ним клопотання та не довів суду обставин, які можуть підтвердити вказані у клопотанні докази.

Щодо клопотання позивача в частині призначення у справі судової автотехнічної експертизи, суд відзначає, що за приписами ст. ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

У відповідності до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012 р. судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Судом встановлено відсутність потреби у спеціальних знаннях у даному випадку, а рішення зі спору може бути прийняте за наявними фактичними даними, що входять до предмета доказування.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, які сприяють всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 21 листопада 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.10.2015р. між позивачем (страховик) та Департаментом патрульної служби Міністерства внутрішніх справ (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №06/0679543/1002/15 (надалі - Договір страхування), відповідно до якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню, зокрема, автомобіля "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_2 (надалі також - застрахований автомобіль), зі строком дії з 23.10.2015р. по 22.01.2016р.

19.11.2015р. о 22 год. 18 хв. на перехресті вул. Луначарського - вул. Слобідська в м. Києві ОСОБА_4 (згідно Довідки Управління патрульної поліції у м. Києві № 91599429 від 19.11.2015р. та описової частини постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 08.06.2016р. у справі № 755/8272/16-п) керуючи автомобілем "Шевроле", реєстраційний номер НОМЕР_1, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки та не надав дорогу автомобілю "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_2, який рухався з увімкненим сигналом проблискового маячка, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5, що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.06.2016р. у справі №755/8272/16-п провадження по адміністративному матеріалу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Згідно рахунку-фактури СТО (ТОВ «Автосаміт ЛТД») №С-00079854 від 02.02.2016р. вартість ремонту транспортного засобу "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 140 632,17 грн.

Відповідно до складеного позивачем Страхового акту № 2300092809 від 21.06.2016р. та розрахунку суми матеріального збитку по справі № 2300092809 від 15.06.2016р., розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику, становить 140 632,17 грн.

З урахуванням рахунку-фактури СТО, позивач на виконання умов Договору страхування виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування в сумі 140 632,17 грн., перерахувавши його на рахунок ТОВ «Автосаміт ЛТД», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №0026896 від 22.06.2016р. на вказану суму.

Позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про відшкодування шкоди в порядку регресу/суброгації № 03-17/9032 від 21.07.16р. (докази отримання заяви відповідачем у матеріалах справи) на суму 140 632,17 грн., яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність особи, яка керувала транспортним засобом "Шевроле", реєстраційний номер НОМЕР_1, станом на дату ДТП була застрахована у відповідача на підставі Полісу № АЕ/3837787, позивач звернувся до суду з позовом про виплату страхового відшкодування в розмірі 49 000,00 грн. в межах передбачених полісом ліміту відповідальності по майну та розміру франшизи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Таким актом є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Згідно ст. 5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно ст. 6 вказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує, зокрема, шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

З огляду на викладене, належним доказом в підтвердження наявності вини страхувальника у вчиненні ДТП є постанова про притягнення останнього до адміністративної відповідальності або вирок суду відносно водія застрахованого транспортного засобу, які набрали законної сили.

Ст. 1191 Цивільного кодексу України та п.38.2.1 ст.38 Закону передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Згідно ч.1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання.

Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як було зазначено вище, позивачем з урахуванням рахунку-фактури СТО, на підставі складених ним Страхового акту № 2300092809 від 21.06.2016р. та розрахунку суми матеріального збитку по справі № 2300092809 від 15.06.2016р. виплачено своєму страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 140 632,17 грн.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах суми виплаченого страхового відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 та від 23.09.2015 у справі № 3-303гс15.

Виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них (пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України).

Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. За змістом статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку). Суб'єкти можуть притягатися до адміністративної відповідальності виключно за наявності в їхніх діях складу певного адміністративного порушення (рішення Конституційного суду України № 1-34/2010 від 22.12.10. № 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху).

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Хоча Конституція України прямо не встановлює презумпції невинуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, однак, принцип невинуватості особи повною мірою стосується й осіб, що обвинувачуються у вчиненні адміністративних правопорушень, за які настає відповідальність карального характеру. Таким чином, презумпція невинуватості має діяти не лише для випадків обвинувачення у вчиненні злочину, але й щодо адміністративних правопорушень.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (презумпція невинуватості).

Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

На підставі ст. 221 КУпАП виключно судами (районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями)) розглядаються справи про передбачені ст. 124 КУпАП адміністративні правопорушення (порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна).

Разом з тим, як вбачається з постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 08.06.2016р. у справі № 755/8272/16-п провадження по адміністративному матеріалу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Вказаним судовим рішенням не встановлено вини водія ОСОБА_3 у вчиненні ДТП, що мала місце 19.11.2015р. в м. Києві на перехресті вул. Луначарського - вул. Слобідська за участю застрахованого позивачем автомобіля.

При цьому, за висновками суду встановлені у Довідці Управління патрульної поліції у м. Києві № 91599429 від 19.11.2015р. обставини не можуть вважатись належними доказами на підтвердження наявності (відсутності) вини водія ОСОБА_3 (ОСОБА_3) саме у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, а доводять лише ознаки порушення Правил дорожнього руху України.

А в постанові Дніпровського районного суду м. Києва від 08.06.2016р. у справі №755/8272/16-п судом зазначено про наявність у справі суперечностей фактичних обставин, які унеможливлюють прийняття законного та об'єктивного рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП.

З огляду на викладене, за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження вини ОСОБА_3 в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено застрахований у позивача автомобіль "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_2, у суду відсутні правові підстави покласти на відповідача обов'язок по виплаті страхового відшкодування.

До аналогічних висновків дійшов і Вищий господарський суд України у своїй постанові від 05.04.2017р. у справі №910/18105/16.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторони повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Положеннями ст. 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Разом з тим, звертаючись з даним позовом до суду позивач не довів порушення відповідачем своїх прав і охоронюваних законом інтересів, як необхідної умови для їх захисту в судовому порядку.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відмовою в позові, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.11.2017р.

Суддя С.М. Морозов