Постанова № 70612126, 22.11.2017, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого Ромазана В.В.

з участю секретаря Буцик О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій щодо відмови в призначенні пенсії протиправними, скасування рішення та зобов’язання вчинити дії ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Тернопільського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років; зобов’язати Тернопільське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області здійснити призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», з 11.11.2016 року, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи, без обмеження граничного розміру пенсії.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 11 листопада 2016 року він звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Однак, згідно Протоколу №60 засідання комісії Тернопільського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 30.11.2016 року йому відмовлено в призначенні такої пенсії у зв’язку з тим, що працівники прокуратури права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням пункту 5 Прикінцевих Положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-УІІІ від 02.03.2015р. не мають. Вважає, що прийняте відповідачем рішення є незаконним і таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення. В органах прокуратури України позивач працює з 14.07.1997 року. Безперервний загальний стаж роботи, що зараховується у вислугу років, станом на 11.11.2016 р., становить 21 рік 09 місяців 28 днів, у тому числі на посадах прокурорів - 19 років 3 місяці 28 днів., що підтверджується записами у трудовій книжці серія ВТ № 763825, від 11.03.2015 р.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримує повністю та просить суд їх задовольнити.

Представник Тернопільського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області в судовому засіданні позовних вимог не визнав, подавши суду письмові заперечення. В обґрунтування зазначають, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VІІІ від 02.03.2015 р. у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до, в даному випадку, Закону України «Про прокуратуру». У зв’язку з цим, з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеними законами, не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються. Оскільки, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-УІІІ від 02.03.2015 р. не скасовано, його положення (у частині, що стосуються спірних правовідносин) не визнано неконституційними, а до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то відповідно, з вказаної дати, тобто з 01 червня 2015 року, скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Вважає дії Тернопільського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України правомірними та просить у позові відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно записів трудової книжки ВТ-І №763825 та довідки №11/527 вих.-16 від 18.10.2016 р. прокуратури Тернопільської області, ОСОБА_1 працює в органах прокуратури України із 14.07.1997 року, а на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури області із 09 вересня 2015 року по даний час.

Безперервний загальний стаж роботи ОСОБА_1, станом на 11.11.2016 р., становить 21 рік 09 місяців 28 днів, у тому числі на посадах прокурорів - 19 років 03 місяці 28 днів.

11 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років.

Згідно Протоколу №60 від 30.11.2016 року засідання комісії Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області для розгляду спірних питань, пов’язаних з призначенням та перерахунком пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та у відповідності до спеціальних законів, відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з підстави, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-УШ від 02.03.2015 у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про національний банк України ", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України , Положення про помічника-консультанта народного депутата України. У зв'язку з цим з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеними законами, не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються. Таким чином, призначити пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» відповідач можливості немає.

Відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ст.ст. 21, 22 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов’язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

22 травня 2008 р. Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними..». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Також, Конституційний Суд України у рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження, а саме: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Визнання ж Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина, Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 зазначив, що «…невиконання державою взятих на себе соціальних зобов’язань порушує принцип соціальної, правової держави…». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «…складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права…».

У рішенні Конституційного Суду України №1-9/2015 від 13.05.2015р. зазначено, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції та законами України (стаття 1, частина перша, друга статті 8, частина друга статті 19 Конституція України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України). За Конституцією України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України, в тому числі у сфері соціального захисту (пункт 1,3 статті 116).

Судом встановлено, що на момент призначення позивача ОСОБА_1 на роботу в органах прокуратури України діяв Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.

Статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001р.) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

На момент звернення позивача до Тернопільського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області із заявою про призначення пенсії його загальний стаж роботи в органах прокуратури на прокурорських посадах становив 21 рік 09 місяців 28 днів, у тому числі на посадах прокурорів - 19 років 03 місяці 28 днів.

Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

На даний час діє Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII, статтею 86 якого збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакціях від 05 жовтня 1995 року та від 12 липня 2001 року), з 20 до 23 років, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України. Аналогічним чином звуженням прав позивача в розумінні Конституції України є скасування з 01 червня 2015 року норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання що призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», передбачене Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015р. у разі неприйняття до 01 червня 2015 р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, на яке посилається відповідач.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (пункт 1) України визнала обов’язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічну правову позицію щодо права власності особи сформульовано Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003р.).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ(в редакціях від 05 жовтня 1995р. та від 12 липня 2001р.), яка діяла на момент призначення та перебування позивача на службі в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, та які були звужені ст. 86 Закону № 1697-VII і скасовані Законом від 02.03.2015 № 213-VIII.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, слід визнати протиправним та скасувати рішення комісії Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області для розгляду спірних питань, пов’язаних з призначенням та перерахунком пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та у відповідності до спеціальних законів №60 від 30 листопада 2016 року, щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та зобов’язати Тернопільське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 11 листопада 2016 року, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи.

Згідно ч. 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Так як рішення ухвалено на користь позивача, позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений ним при подачі позову судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Керуючись ст.ст.6, 18, 71, 86, 158, 162, 163, 183-2, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру», суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Тернопільського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій щодо відмови в призначенні пенсії протиправними, скасування рішення та зобов’язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області для розгляду спірних питань, пов’язаних з призначенням та перерахунком пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та у відповідності до спеціальних законів №60 від 30 листопада 2016 року, щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», Зобов’язати Тернопільське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 11 листопада 2016 року виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи.

Відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 551 (п’ятсот п’ятдесят одну) грн. судового збору, сплаченого ним при зверненні із позовом в суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.