Постанова № 70611399, 28.11.2017, Франківський районний суд м. Львова

465/4841/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28.11.2017 року м.Львів

року Франківський районний суд міста Львова у складі:

головуючої судді – Мартинишин М.О.

при секретарі – Потюк В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львова справу за адміністративним позовом ТзОВ «Біля Універмагу» 

до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради

про визнання незаконним та скасування розпорядження,-

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся з адміністративним позовом до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 21.02.2017 року № 61 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Княгині Ольги, 106».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що головою Франківської районної адміністрації Львівської міської ради прийнято розпорядження від 21.02.2017 року № 61 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Княгині Ольги, 106», яке не відповідає вимог чинного законодавства, так як таке прийнято без наданих йому повноважень. Вважає таке розпорядження незаконним, оскільки не передбачає будь-якого дозвільного документа на розміщення тимчасової споруди, при цьому відповідач не звертався до уповноважених керівників щодо надання таких дозволів по спірному об’єкту на перекритті будівні під літерами Б, В, Г, Д, на вул. Княгині Ольги, 106. Тому просить визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 21.02.2017 року № 61 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Княгині Ольги, 106».

У судове засідання 28.11.2017 року представник позивача не з’явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, однак суд вважає, що таке клопотання є з метою затягування судового розгляд та враховуючи те, що у судовому засіданні 27.11.2017 року він позов підтримує в повному обсязі, наполягає на його задоволення. Тому суд вважає, що справу слід слухати у його відсутності на підставі наявних у справі доказів, достатніх для постановлення рішення.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов заперечив, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 21.02.2017 року № 61 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Княгині Ольги, 106» є законним, вони діяли в межах повноважень, наданих їм законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, оскільки органи місцевого самоврядування наділені правом контролю за дотриманням законодавства, що регулює містобудівну діяльність, зокрема, і щодо самочинно збудованих об'єктів, та встановлення такого факту. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.09.2011 року № 835 «Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові» передбачено право міжвідомчих комісій при районних адміністраціях приймати рішення про знесення у терміни, визначеними у розпорядчих документах самочинного будівництва, зокрема у разі порушення прав інших осіб.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов не підлягає до задоволення, з таких підстав.

Судом встановлено, що Франківською районною адміністрацією прийнято розпорядження від 21.02.2017 року № 61 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Княгині Ольги, 106» котрим ТзОВ «Біля універмагу» зобов’язано демонтувати самочинно встановлену тимчасову споруду на перекритті будівні під літерами Б, В, Г, Д, на вул. Княгині Ольги, 106, збудовану з металевих сандвіч панелей без облаштування фундаменту.

Вказаним розпорядженням ТзОВ «Біля універмагу» надано термін на його виконання до 20.03.2017 р., про що останніх повідомлено листом від 22.02.2017 р. № 35-вих-1284 котрий скеровано рекомендованою кореспонденцією.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.09.2011 року № 835 «Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові» передбачено право міжвідомчих комісій при районних адміністраціях приймати рішення про знесення у терміни, визначеними у розпорядчих документах самочинного будівництва, зокрема у разі порушення прав інших осіб.

Відповідно до п.1.1 даного Положення №835, останнє регулює процедуру вирішення питань, пов’язаних з самочинним будівництвом на території м. Львова, з метою визначення можливості збереження самочинно збудованих (реконструйованих) об’єктів містобудування та архітектури.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до елементів благоустрою належать малі архітектурні форми (п.9). Вказаним Законом визначено, що мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об’єкта благоустрою. До малих архітектурних форм, зокрема належать павільйони. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів» за рішенням власника об’єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Згідно Правил благоустрою м. Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 р. № 376, малою архітектурною формою для здійснення підприємницької діяльності є невелика споруда для здійснення підприємницької діяльності торговельно-побутового призначення, що виконується з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без влаштування заглиблених у грунт фундаментів з розмірами, визначеними діючими нормативними документами.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 20.03.2014 р. № 3190 «Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові» (п.п.7.1.2) демонтажу підлягають тимчасові споруди, зокрема, розміщені без належно оформленого дозволу (самовільно розміщені).

Згідно з пунктом 5.1 «Положення про врегулювання питань самочинного будівництва у місті Львові» міжвідомчі комісії при районних адміністраціях можуть приймати у кожному конкретному випадку самочинного будівництва, зокрема рішення (пункт 5.1.3) про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва особою, яка його здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її кошти, зокрема у разі (пункт 5.1.3.3.) порушення прав інших осіб.

Відповідно до ч. 7 статті 376 ЦК України зазначено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Подібне передбачено пунктами 5.3 та 5.4 Положення №835, позаяк у разі ухилення або відмови особи від знесення самочинного будівництва у терміни, визначені розпорядчими документами, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за кошти особи, яка здійснила будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з проведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення проводить відповідний підрозділ державної виконавчої служби управління юстиції у м. Львові у порядку, визначеному Законом України «Про виконавчу службу», на підставі рішення суду, що набрало законної сили.

Відтак, враховуючи вищенаведені норми, суд приходить до висновку, що органи місцевого самоврядування наділені правом контролю за дотриманням законодавства, що регулює містобудівну діяльність, зокрема, і щодо самочинно збудованих об’єктів, та встановлення такого факту.

Проте, законодавство не наділяє орган місцевого самоврядування можливістю самостійно приймати рішення про перебудову чи знесення таких об’єктів у примусовому порядку, а передбачає звернення до суду з відповідним позовом про зобов’язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову або знесення самочинного будівництва за її рахунок.

Оскільки рішення відповідача не є обов’язковим до виконанням, а радше рекомендаційним, тому оспорене розпорядження не порушує прав та законних інтересів сторони позивача, коли захисту підлягає саме порушене право.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як передбачено ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як зазначив Пленум Вищого адміністративного суду України у п.1 Постанови від «06» березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

За правилами ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що представник відповідача, відповідно до ст.71 КАС України довів у судовому засіданні правомірність своїх дій. Водночас, докази подані представником позивача, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами представниками відповідача, а тому розпорядження голови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 21.02.2017 року № 61 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Княгині Ольги, 106» видано в межах наданих йому повноважень, який є обґрунтованим та відповідає вимогам закону, а тому у задоволенні позовних вимог ТзОВ «Біля Універмагу» слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 7-12, 17, 18, 86, 70-72, 87, 94, 99, 100, 128, 158 -163 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Біля Універмагу» до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження - відмовити. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Франківський районний суд міста Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: Мартинишин М.О.