Рішення № 70610551, 28.11.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №333/1295/17-ц Головуючий у 1 інстанції: Наумова І.Й.

Провадження №22-ц/778/3205/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Кримської О.М.,

суддів: Гончар М.С.,

ОСОБА_2,

секретаря Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що з 14.03.2011 року по 02.04.2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» державного підприємства «Придніпровська залізниця» слюсарем з ремонту рухомого складу з режимом роботи, який передбачав потурний облік робочого часу та відповідно надання оплачуваного часу домашнього відпочинку.

При звільненні йому було виплачено 20 256,28 грн. за 209 діб загального часу домашнього відпочинку, який не був ним використаний. Вказана сума грошових коштів була розрахована у порядку, передбаченому для виплати компенсації за невикористану відпустку, з чим не погоджується позивач. Вважає, що цей час згідно із нормами чинного законодавства має бути оплачено у порядку, передбаченому для оплати надурочної роботи.

Відповідно до п.п.1.3, 1.7 Наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10.03.1994 року № 40-Ц, передбачено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватися підсумковий облік робочого часу з періодом обліку потурно, при цьому турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи. Його робота відбувалася в дорозі тривалістю більш ніж три дні, такий робочий час обліковувався потурно.

Час відпочинку та порядок його надання при роботі потурно врегульований п. 11.8 наказу № 40-Ц, яким передбачено порядок обчислення належного часу домашнього відпочинку та порядок оплати невикористаного вчасно часу домашнього відпочинку. У разі, якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота.

Позивач зазначає, що йому не була сплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин невикористаного часу домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки. Відповідно до штатного розкладу робітників вагонного депо Запоріжжя-Ліве ДП «Придніпровська залізниця» з 01.02.2012 року по 30.04.2012 року тарифний оклад слюсаря з ремонту рухомого складу 4-го розряду складав 1788,90 грн., погодинна ставка складала 10,72 грн..

Оскільки позивач працював за 8-ми годинним графіком роботи, еквівалентна кількість робочих годин за час невикористаного відпочинку складає 1672 (8годин х 209 доби).

З урахуванням уточнень, позивач зазначав, що оскільки з 01.04.2012 року погодинна ставка складала 10,68 грн., сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку мала складати 35 713,92 грн. (1672 годин х 10,68 грн. = 17856,96 грн. х 2).

Із копії особового рахунку позивача за квітень 2012 року вбачається, що компенсація за невикористаний час домашнього відпочинку була нарахована йому як компенсація за відпустки на загальну суму 20256,28 грн..

Таким чином, на теперішній час позивачу залишаються не нарахованою та не виплаченою заробітна плата у сумі 15 457,64 грн. (35 713,92 – 20 256,28).

Посилаючись на вказані обставини просив суд стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на його користь заборгованість з виплати заробітної плати за 209 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у сумі 15 457 грн. 64 коп., а також витрати на правову допомогу у сумі 2000 грн..

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 15 457,64 грн. без урахування податків і обов'язкових платежів, витрати на правову допомогу – у сумі 2 000 грн., усього – 17 457,64 грн..

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь держави судовій збір в сумі 1 600 грн..

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ПАТ «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог процесуального та матеріального права.

Встановлено, що ОСОБА_3 з 14.03.2011 по 02.04.2012 року працював на посаді слюсара з ремонту рухомого складу у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця» (а.с.9-10).

Згідно із п. 1.1 Положення про відокремлений структурний підрозділ «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця» вагонне депо є відокремленим структурним підрозділом без права юридичної особи.

При звільненні з ОСОБА_3 було проведено розрахунок та виплачено компенсацію за час невикористаного домашнього відпочинку за 209 діб на загальну суму 20 256,28 грн.

Сторони визнають, що при звільненні у ОСОБА_3 кількість невикористаних діб домашнього відпочинку становить саме 209 діб. Спірною для сторін обставиною є порядок обчислення компенсації за дні відпочинку.

На підставі ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Статтею 43 Конституції України встановлено право кожного на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У відповідності до положення ст. 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів, галузевих (міжгалузевих), територіальних угод, колективних договорів, трудових договорів.

Згідно зі ст.4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), підпорядкованою Міністерству транспорту та зв’язку України.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, яке затверджено Постановою КМУ від 29.02.1996 року № 262, Укрзалізниця здійснює заходи, спрямовані на створення безпечних умов праці, соціальний захист працівників залізничного транспорту, впровадження єдиної системи оплати їхньої праці, поліпшення житлових і культурно-побутових умов.

Згідно з п. 6 вказаного Положення Укрзалізниця в межах своєї компетенції видає накази, обов’язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці, організує та контролює їх виконання.

Відповідно до ст. 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Із змісту п. 4.1 Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» вбачається, що режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується «Правилами внутрішнього трудового розпорядку» та «Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов’язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговуванням пасажирів», затвердженими наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10.03.1994 року №40-Ц (далі – Наказ 40-Ц).

Згідно з п. 1.1 Наказу 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг (а.с.59-65).

Пунктами 1.3, 1.7 Наказу 40-Ц передбачено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.

При роботі потурно пунктом 11.8 Наказу 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку, згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, треба визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки.

Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні 1-2 поїздки (тури).

Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.

За змістом правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п’ятиденним робочим тижнем (а.с.71-72).

У відповідності до положень статті 106 КЗпП України оплата роботи в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, при звільненні ОСОБА_3 йому мала бути виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

Відповідно до витягів зі штатного розпису робітників «Вагонного депо Запоріжжя –Ліве ДП «Придніпровська залізниця» тарифний оклад слюсаря з ремонту рухомого складу 4 розряду складав: з 01.11.2011 року – 1792,10 грн.; з 01.02.2012 року 1788,90 гривень (а.с.73, 85-86).

При звільненні ОСОБА_3 згідно з довідкою депо за невикористаний час домашнього відпочинку – 209 діб була сплачена грошова компенсація на загальну суму 20 256,28 грн. (а.с.11).

Згідно із розпорядженням Укрзалізниці від 27.03.2014р. № ЦЗЕ 11/184 «Щодо обліку та оплати праці працівникам, що працюють з підсумковим обліком робочого часу» працівникам, оплата праці яких провадиться за посадовими окладами, для оплати надурочних годин роботи, роботи у святкові та вихідні дні, а також вечірніх та нічних годин, розраховується годинна тарифна ставка, виходячи з встановленого середньомісячного посадового окладу та середньомісячної кількості годин за нормою облікового періоду.

В 2012 році середньорічна норма робочого часу склала 166,8 годин (2001 година/12=166,8). Годинна тарифна ставка, відповідно до штатного розпису, складає 10,68 грн..

Враховуючи, що ОСОБА_3 працював за 8-годинним графіком, йому має бути компенсовано 1672 години невикористаного відпочинку (209 діб х 8 годин).

Сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється за формулою 1672 години помножуються на годинну ставку в сумі 10,68 грн. в подвійному розмірі, що разом становить 35 713,92 грн. Зважаючи на те, що при звільненні позивачеві була виплачено 20 256,28 грн., суд обґрунтовано визнав порушеним право позивача на виплату компенсації за час невикористаного відпочинку за роботу з потурним обліком робочого часу та захистив його, стягнувши з відповідача решту недонарахованої та не сплаченої відповідачем суми цієї компенсації у розмірі 15 457,64 грн., що є складовою заробітної плати позивача.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що судом було невірно застосовано порядок розрахунку компенсації за час невикористаного відпочинку за турою, передбачений пунктом 11.8 Наказу 40-Ц, який застосовується для працюючих працівників. Вважає, що для працівників, які звільняються, така компенсація розраховується за п. 11.12 цього Наказу, згідно з абзацом 4 якого невикористаний час відпочинку, належний за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунку встановленого місячного окладу чи без оплати, а постійним штатним працівникам не повністю використаний відпочинок при звільненні належить оплаті з розрахунку встановленого місячного окладу.

Колегія суддів не погоджується із такими доводами, оскільки пункт 11.12 Наказу № 40-Ц, на застосуванні якого наполягає відповідач, встановлює суб’єктів регульованих ним правовідносин, до яких позивач не відноситься, тому його не можна застосовувати до спірних правовідносин.

Крім того, в цьому пункті йдеться про працю в умовах особливого режиму, який має бути встановлений в період масових пасажирських перевезень (червень-вересень) адміністрацією депо, вагонної дільниці, ДОП, резерву, станції і міського залізничного агентства у разі згоди колективів поїзних бригад і квиткових касирів, та під час дії якого час відпочинку вираховується по іншому - 50 % від норми, ніж у п. 11.8 при загальному режимі роботи. Також цей час відпочинку у разі праці в умовах особливого режиму приєднується до щорічної відпустки, а відтак по іншому вираховується і його компенсація - оплата за місячним окладом, а не як надурочна праця.

Доводи апеляційної скарги, що позивач не довів, що працював в надурочний час, оскільки не здійснював такої роботи, яка тривала понад встановлену тривалість робочого дня, спростовуються наступним.

Згідно із записом у трудовій книжці за №36 позивач працював у відповідача слюсарем з ремонту рухомого складу 4 розряду до дільниці по супроводженню транспортерів.

За положеннями п. 1.7 Наказу № 40-Ц робочий час працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі( зокрема, вагонів-транспортерів сполучного типу та ін.), зараховується потурно, а тому на позивача розповсюджуються вимоги п. 11.8 цього Наказу, де і унормовано, що невикористана частина відпочинку, еквівалентна кількості робочих годин, зараховується і оплачується як надурочна робота.

Заперечення апелянта в частині неможливості застосування оплати часу відпочинку як надурочної роботи суперечать положенням п. 11.8 Наказу № 40-ц, який на теперішній час є чинним, та в цій частині ніким не скасовувався та не визнавався недійсним.

Інші доводи апеляційної скарги також є суперечливими, оскільки, посилаючись на те, що невикористаний час відпочинку компенсовано ним позивачеві як відпустка, в подальшому відповідач вказує, що така компенсація взагалі не є складовою заробітної плати.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Наказом № 40-Ц від 10 березня 1994р. Міністерства транспорту України визначено додаткові гарантії оплати невикористаних часів відпочинку для окремих працівників в галузі залізничного транспорту, і ця компенсація відноситься до інших компенсаційних виплат, які передбачені ст. 2 Закону України «Про оплату праці», а отже входить до структури заробітної плати відповідної категорії працівників.

Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Також суд першої інстанції з додержанням вимог ст.ст. 79, 84 ЦПК України, Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», положень постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2017 році (ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»: з 01 січня 2017 року 1600 грн.), керуючись розрахунком розміру компенсації витрат на правову допомогу, наданим представником позивача ОСОБА_3 адвокатом ОСОБА_4, який відповідає фактичним обставинам справи і це вбачається з журналів судових засідань, та документом, що свідчить про оплату витрат на правову допомогу, правильно вирішив питання про стягнення витрат на правову допомогу (а.с.4, 87, 87а)

Проте, судом першої інстанції помилково стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1600 грн. за ставкою судового збору для юридичних осіб, незважаючи на те, що позивач у даній справі - фізична особа.

Згідно до вимог п.п. 1.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, що відповідно до Закону України 7 «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (№1801-VIII від 21.12.2016 року) становить 640 грн. (0,4 х1600).

З урахуванням наведеного рішення суду підлягає зміні шляхом зменшення розміру судового збору, стягнутого на користь держави з ПАТ «Українська залізниця» до 640 грн..

Керуючись ст.ст. 307, 317 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року у цій справі в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судового збору змінити, зменшити суму стягнення судових витрат до 640 (шістсот сорока) грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: М.С. Гончар

ОСОБА_2